Попри географічну близькість європейських країн, кулінарні традиції часто суттєво відрізняються від українських. Це породжує не лише незручності, але й викликає своєрідну “кулінарну тугу”. Українці, які опинилися в різних куточках світу, діляться в соцмережах своїми історіями, які розкривають, як прості продукти можуть стати символами національної ідентичності. ІА “ФАКТ” зібрало та узагальнило інформацію, щоб зрозуміти, за якими продуктами найбільше сумують наші біженці, перебуваючи за кордоном.
Німеччина: є все, але не зовсім так
У Німеччині доступ до продуктів ширший завдяки східноєвропейським магазинам, але тут відчувається дефіцит певних звичних для українців продуктів. Так, гречку можна знайти, проте за високою ціною. Сметана відсутня взагалі, а кисломолочні продукти мають зовсім інший смак. Особливою ностальгією переповнюються українці, коли згадують зефір чи борщ зі сметаною, адже в місцевих ресторанах останній подають без цього незамінного інгредієнта.
Польща: звичне, але не зовсім
На перший погляд, гастрономічна культура Польщі здається близькою до української. Проте деталі часто розчаровують. Наприклад, пельмені тут замінюють варениками з м’ясом, а оселедці, хоча й доступні, не мають того насиченого смаку, який звикли відчувати українці. Особливо складно знайти білий батон, адже польські магазини пропонують переважно тостовий хліб чи різноманітні сорти сірого. Найбільшим викликом є пошук справжнього українського сала: те, що пропонують місцеві магазини, має синтетичний смак і зовсім не нагадує традиційний продукт.
Угорщина, Словаччина та Ірландія: ще один шар культурного контрасту
Українці в цих країнах часто скаржаться на відсутність звичних солодощів, квашених овочів і якісного м’яса. Угорщина пропонує багато варіантів солодощів, але їхній смак суттєво відрізняється від українського. Ірландія дивує своїм асортиментом чаю та фруктів, але багато традиційних українських продуктів тут просто не знайти.
Франція: високі ціни та кулінарна імпровізація
У Франції знайти кисломолочний сир чи сметану — це майже неможливе завдання. Гречка є в еко-магазинах, але коштує дуже дорого. Навіть знайомі крупи, такі як манка чи перловка, тут у дефіциті. Борщ чи оселедець під шубою стають розкішшю, адже багато інгредієнтів для цих страв у Франції просто не продають.
Іспанія: екзотика замість традицій
В Іспанії найважче знайти гречку, перловку чи кисломолочний сир. Буряк продається лише вареним чи консервованим, що ускладнює приготування звичних страв. Українські солодощі, такі як згущене молоко чи цукерки “Червоний мак”, теж відсутні. Ситуація з медом викликає здивування: іспанці вживають лише рідкий мед, а звичний зацукрований тут просто не продається.
Португалія: країна сонця, але без кропу
У Португалії гречка відсутня як явище. Кисломолочний сир також не знайти, а місцевий аналог, “queijo”, зовсім не підходить для приготування традиційних українських страв, таких як сирники. Найбільшим культурним шоком для українців стало те, що в Португалії не використовують кріп — цю, здається, універсальну траву, яка є основою багатьох українських страв.
Нідерланди: країна сирів, але не гречки
Нідерланди — це рай для любителів сирів, але гречка, пшоно та перловка майже не доступні. Квашена капуста має зовсім інший смак через додавання кмину, а вареники чи пельмені знайти можна тільки в магазинах, що спеціалізуються на продуктах з пострадянських країн. Однак і тут смак часто залишає бажати кращого.
Данія та Норвегія: гастрономічний виклик
У скандинавських країнах ситуація з гречкою ще гірша: її взагалі не продають, а буряк зустрічається лише в замороженому чи консервованому вигляді. Оселедець доступний, але виключно в солодких маринадах, що зовсім не підходить для приготування традиційних українських страв.
Загальна тенденція
Усіх українців, незалежно від того, де вони опинилися за кордоном, об’єднує одне: туга за справжнім українським салом і м’ясними виробами. Сало, яке є символом національної кухні, за кордоном або взагалі відсутнє, або має зовсім інший смак — часто штучний і неприродний. М’ясні продукти також відрізняються: у багатьох країнах їхній смак здається менш насиченим і навіть “пластиковим” порівняно з домашніми українськими ковбасами, шинкою чи бужениною.
Окрему ностальгію викликають молочні продукти, а також хліб та інші випічки. Український хліб, із його характерною ароматною скоринкою та насиченим смаком, для багатьох залишається неперевершеним. За кордоном найчастіше продають або тостовий хліб, або варіанти, що зовсім не відповідають українським традиціям. Навіть ті продукти, які теоретично мають бути однаковими, за смаком у різних країнах разюче відрізняються, поступаючись якості й смаку, до яких звикли в Україні. Ця різниця нагадує, що смак рідної їжі є не просто звичкою, а частиною національної ідентичності, яка створює відчуття дому навіть у найважчі часи.
Для українців за кордоном їжа стає не лише способом харчування, а й джерелом емоційної стабільності. Звичні смаки повертають відчуття дому, створюють ілюзію нормальності навіть у нових умовах. Однак попри всі труднощі, українці знаходять способи адаптуватися, випікаючи хліб самостійно, замінюючи відсутні інгредієнти й навіть вирощуючи кріп чи петрушку на підвіконнях.
