Соціальний контраст у Держбюджеті-2026: між зменшенням мінімалки і зарплатами депутатів, суддів та чиновників

Питання рівня соціальних стандартів завжди було одним з найбільш чутливих для українського суспільства. В умовах війни, коли значна частина населення живе на межі фінансових можливостей, розмір мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму стає фактором, який визначає рівень довіри до держави. Оприлюднені Міністерством фінансів орієнтири для формування Державного бюджету-2026 викликають увагу, адже в них зафіксовано зменшення прогнозованої мінімальної заробітної плати при одночасному зростанні прожиткового мінімуму. Водночас зарплати депутатів, суддів і чиновників залишаються на рівнях, які суттєво перевищують навіть підвищені стандарти, створюючи враження паралельних реальностей у межах одного бюджету.

Мінімальна зарплата та прожитковий мінімум у бюджетних орієнтирах на 2026 рік: суперечливі сигнали від Мінфіну

У проєкті Державного бюджету на 2026 рік закладено сценарій затяжної війни, тому темпи підвищення мінімальної заробітної плати будуть нижчими, ніж передбачалося раніше. У зв’язку з цим 15 серпня 2025 року Міністерство фінансів розіслало головним розпорядникам коштів Держбюджету лист №04110-08-6/23172. У ньому відомство представило оновлені прогнозні показники соціальних стандартів, які пропонується закласти в проєкт бюджету на 2026 рік. Найбільш помітною зміною є коригування розмірів мінімальної зарплати, яка виявилася нижчою за показники, визначені в Бюджетній декларації на 2026–2028 роки.

Згідно з новими розрахунками, з 1 січня 2026 року мінімальна заробітна плата становитиме 8 647 гривень, тоді як у декларації цей показник був на рівні 8 688 гривень. На 2027 рік передбачено 9 347 гривень замість 9 374 гривень, а на 2028-й — 9 997 гривень проти 10 059 гривень. Хоча різниця у грошовому вираженні виглядає незначною, сам факт зменшення мінімальної зарплати у прогнозах Мінфіну є символічно показовим, адже він суперечить очікуванням суспільства щодо поступового зростання доходів.

Водночас у документі Мінфіну йдеться про підвищення прожиткового мінімуму. Так, з 1 січня 2026 року він для однієї особи зросте до 3 209 гривень (у декларації цей показник становив 3 171 гривню). Для дітей віком до шести років — 2 817 гривень, для дітей від шести до вісімнадцяти — 3 512 гривень, для працездатних осіб — 3 328 гривень, а для тих, хто втратив працездатність, — 2 595 гривень.

Пояснюючи таке рішення, Мінфін посилається на підвищений темп індексу споживчих цін, який було закладено в прогноз соціально-економічного розвитку на 2026–2028 роки, схвалений урядом 6 серпня 2025 року постановою №946. Зростання прожиткового мінімуму фактично є реакцією на очікувану інфляцію, яка залишається ключовим викликом для економіки воєнного часу.

Водночас посадовий оклад працівника першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки у прогнозах Мінфіну залишився незмінним порівняно з Бюджетною декларацією. Він становитиме 3 470 гривень з 1 січня 2026 року, 3 744 гривні з 2027-го і 4 018 гривень з 2028-го. Це свідчить про збереження обмеженої політики у сфері оплати праці в державному секторі.

Крім того, видатки на зарплати працівників органів державної влади у 2026 році залишаться на рівні 2025-го, за винятком окремих центральних органів, де раніше було скорочено чисельність працівників. Оплата праці держслужбовців здійснюватиметься на основі чинної системи класифікації посад, закріпленої Законом «Про державну службу».

Важливим елементом бюджетних орієнтирів є рівень забезпечення прожиткового мінімуму, який використовується для призначення допомоги малозабезпеченим сім’ям. У 2026 році він становитиме 60 % для працездатних осіб, 100 % — для тих, хто втратив працездатність або має інвалідність, і 145 % — для дітей. Це означає, що саме на цих показниках ґрунтуватиметься розрахунок соціальної допомоги найбільш уразливим категоріям населення.

Окрему увагу Мінфін приділив індексації заробітної плати. Вона здійснюватиметься в межах фонду оплати праці, а розрахунок індексу споживчих цін провадитиметься наростаючим підсумком із січня кожного року. Варто зазначити, що сума індексації, нарахована в грудні попереднього року, не переноситься на січень наступного. Така норма зберігає логіку щорічного обнулення індексаційного механізму.

Особливу увагу привертає невідповідність між даними, наведеними у листі Мінфіну, та Бюджетною декларацією на 2026–2028 роки. Якщо в декларації показники соціальних стандартів залишаються незмінними, то в листі зафіксовано зниження мінімальної зарплати й водночас підвищення прожиткового мінімуму. Така різниця створює правову й комунікаційну колізію, адже суспільство очікує єдиних чітких орієнтирів, а не суперечливих сигналів.

Два сценарії для України: як уряд прогнозує економічний розвиток до 2028 року

Кабінет міністрів України затвердив Прогноз економічного і соціального розвитку на 2026–2028 роки. Цей документ окреслює два можливі сценарії майбутнього: один базується на очікуванні покращення безпекової ситуації, інший передбачає продовження активних бойових дій. Обидва сценарії суттєво відрізняються за динамікою економічного зростання, а також за тими викликами, які постануть перед державними фінансами й суспільством у цілому.

Перший (оптимістичний) варіант прогнозу виходить з припущення, що з 2026 року в Україні настане суттєве покращення у сфері безпеки. У такому випадку економіка отримає можливість швидшого відновлення, і вже у 2026 році очікується зростання валового внутрішнього продукту на 4,5%. Подальший розвиток виглядає ще динамічнішим: у 2027 році темпи зростання прогнозуються на рівні 5,0%, а в 2028 році – 5,7%. Це означало б поступове відновлення економічної активності, повернення інвестицій і розширення внутрішнього попиту.

У цьому сценарії ключова ставка робиться на відбудову країни, пожвавлення промисловості, розвиток інфраструктури та повернення частини населення, яке вимушено виїхало за кордон. Зростання понад 5% на рік могло б стати базою для поступового підвищення рівня життя та зменшення бюджетного дефіциту.

Другий (песимістичний) сценарій передбачає, що активні бойові дії продовжаться у 2026 році. За таких умов темпи економічного зростання будуть значно нижчими: 2,4% у 2026 році, 4,7% у 2027 році та 4,5% у 2028 році. Це означає, що держава буде змушена спрямовувати значну частину ресурсів на оборону, тоді як можливості для розвитку цивільного сектору залишатимуться обмеженими.

Міністерство фінансів вже заявляє, що у проєкті Державного бюджету на 2026 рік закладатиметься саме цей сценарій. У ньому передбачено збільшення видатків на оборонний сектор і водночас нижчі показники зростання економіки та соціальних стандартів. Фактично йдеться про те, що фінансова політика буде орієнтована насамперед на забезпечення потреб фронту, тоді як інші сфери отримають менше ресурсів.

Варто зазначити, що традиційно прогнози Національного банку є більш обережними порівняно з урядовими. У липні 2025 року НБУ знизив свій прогноз зростання ВВП на 2025 рік до 2,1% із раніше очікуваних 3,1%. Також було скориговано й наступні роки: у 2026 році НБУ очікує приріст лише на 2,3% (попередній прогноз становив 3,7%), а у 2027 році — 2,8% замість 3,9%. Ці цифри суттєво нижчі за оптимістичний сценарій уряду і ближчі до варіанту, що враховує затяжну війну.

У своєму прогнозі НБУ також оцінив імовірність швидкого завершення бойових дій як невисоку — лише 15–25%. Це свідчить про те, що головний фінансовий регулятор готується до тривалішої фази війни та більш стриманого відновлення економіки.

Оклади депутатів, суддів і чиновників

Оприлюднені Міністерством фінансів орієнтири для формування Державного бюджету-2026 стали своєрідним холодним душем для суспільства. Виходить парадоксальна ситуація: держава визнає, що базові потреби громадян подорожчали, але гарантії щодо мінімальної зарплати зростати будуть повільніше, ніж планувалося.

Ця диспропорція викликає питання не лише про макроекономічну логіку, а й про елементарну справедливість, адже мінімальна зарплата є реальною межею виживання для мільйонів українців, які отримують дохід на рівні близькому до цього стандарту. Якщо прожитковий мінімум зростає, але мінімалка фактично «заморожується» на нижчому рівні, ніж передбачалося, то чи можна говорити про дотримання соціального контракту між державою та громадянином?

На цьому тлі особливо гостро сприймається інша ініціатива — парламентський пакет законопроєктів, які змінюють систему розрахунку зарплат для суддів і державних службовців. Група народних депутатів на чолі зі спікером Русланом Стефанчуком у липні 2025 року зареєструвала у Верховній Раді законопроєкт №13467, який передбачає принципово новий підхід до нарахування зарплат суддів, бо він «не відповідає конституційній природі прожиткового мінімуму».

Законопроєкт вносить зміни до Закону «Про судоустрій і статус суддів» з метою створення передумов для підвищення розміру прожиткового мінімуму, пропонується нова формула визначення посадових окладів суддів. У ній ключовим орієнтиром стає базова (орудна) величина, яка замінює нинішню прив’язку до «замороженого» прожиткового мінімуму для суддів.

У законопроєкті визначається, що оклад судді місцевого суду становитиме 18,2 таких величин, судді апеляційного чи вищого спеціалізованого суду – 30,3, а судді Верховного Суду – 45,4. Зараз посадовий оклад судді місцевого суду становить 63 060 гривень, адже обчислюється як 30 прожиткових мінімумів, помножених на зафіксовану суму у 2102 гривні. Якщо ж базова орудна величина буде встановлена на рівні не менш ніж 3470 гривень, то навіть мінімальний посадовий оклад судді місцевого суду становитиме 63 154 гривні. Це означає, що нова система не зменшить фактичного рівня оплати, а забезпечить підґрунтя для подальшого підвищення, яке залежатиме від затвердженої величини.

Слід зазначити, що підвищення посадових окладів стосується не лише суддів, а й працівників апаратів судів, і для цього було змінено підхід до визначення рівня їх юрисдикції. Апеляційні суди тепер віднесені до державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, а районні, міські, районні у містах та міськрайонні суди класифіковані як державні органи обласного рівня. Це формально підняло їхній статус і створило передумови для підвищення оплати праці.

Окремо варто пояснити принципи, за якими визначається заробітна плата народних депутатів України. Базою для їхніх посадових окладів є прожитковий мінімум для працездатних осіб, зафіксований на 1 січня кожного року. Величина посадового окладу залежить від посади депутата у парламенті. Так, голова Верховної Ради отримує оклад, який дорівнює 12 прожитковим мінімумам, перший заступник голови – 11,5, заступник – 11, голова комітету – 10,5, а звичайний член комітету – 10.

При нинішньому прожитковому мінімумі у 3028 гривень це означає, що оклад голови парламенту становить 36 336 гривень, а члена комітету – 30 280 гривень. До цих окладів додаються надбавки й доплати за науковий ступінь, почесні звання, стаж служби та інші досягнення. Окрім того, депутати мають право на компенсації й відшкодування витрат, пов’язаних з виконанням їхніх службових обов’язків. Для прикладу, щомісячна компенсація витрат на проїзд становить 7 500 гривень, компенсація за оренду житла у разі відсутності власного житла в Києві – 19 825 гривень, а витрати на утримання приміщень відшкодовуються у розмірі 167 гривень на місяць.

Важливим елементом забезпечення роботи депутатів є фонд оплати праці їхніх помічників-консультантів. У 2025 році цей фонд було збільшено до 132 624 гривень на місяць на одного депутата. Такий крок у парламенті пояснюється необхідністю залучення висококваліфікованих спеціалістів для ефективної законотворчої діяльності.

Загалом бюджет Верховної Ради України на 2025 рік було підвищено з 2,9 мільярда гривень у 2024 році до 3,1 мільярда у 2025-му. Це зростання зумовлене насамперед збільшенням фонду оплати праці помічників і покращенням матеріально-технічного забезпечення роботи парламенту. Якщо у 2024 році витрати на одного народного депутата становили близько 1,6 мільйона гривень на рік, то у 2025 році ця цифра піднялася до приблизно 2,2 мільйона гривень. Водночас посадові оклади самих депутатів залишилися незмінними, адже їхня база – прожитковий мінімум у 3028 гривень – не змінився порівняно з минулим роком.

Проте система пільг та доплат для депутатів не обмежується грошовими виплатами. Вона включає компенсації витрат на транспорт, оренду житла, утримання приймалень, а також передбачає належне медичне обслуговування та пенсійне забезпечення. Сукупно це формує значний фінансовий пакет, який суттєво перевищує суму посадового окладу.

На додачу до цього, у березні 2025 року Президент України підписав закон 4282-ІХ, який стосується реформування оплати праці державних службовців. Цей документ передбачає, що під час дії воєнного стану і протягом шести місяців після його завершення Кабінет Міністрів має право встановлювати для працівників апаратів і секретаріатів судів додаткові коефіцієнти до їхніх посадових окладів. Таким чином, у період надзвичайних умов держава залишає за собою можливість гнучко реагувати на фінансові виклики та забезпечувати судову систему додатковими ресурсами.

Соціальний контраст у Держбюджеті-2026

Як бачимо, у закладених статтях Держбюджету все більше виникає дисбаланс, який стає очевидним для суспільства. У той час як мінімальна заробітна плата коригується у бік зменшення прогнозів, а мільйони українців змушені економити на базових потребах, для суддів і депутатів створюються механізми зростання зарплат. Це породжує відчуття двох різних систем: однієї — для громадян, які щодня борються за елементарне виживання, і другої — для тих, хто приймає закони, виносить судові рішення та користується перевагами своєї позиції.

Поєднання зменшення прогнозованої мінімальної зарплати та одночасного підвищення прожиткового мінімуму створює ефект подвійного стандарту. Коли держава фактично визнає, що для покриття базових потреб громадянам необхідно більше коштів, але водночас не забезпечує пропорційного зростання мінімальних доходів, це виглядає як сигнал, що тягар економічної нестабільності вкотре перекладається саме на найвразливіші групи. Ще гострішим це враження стає на тлі того, що для суддів, депутатів і чиновників створюються окремі, більш вигідні механізми формування зарплат, які дозволяють не лише зберігати, а й поступово нарощувати їхні доходи, незалежно від кризових обставин.

Така ситуація не може розглядатися лише у площині бухгалтерських розрахунків. Вона має політичний і моральний вимір, адже демонструє, кого держава вважає пріоритетними у системі своїх фінансових зобов’язань. Поки мільйони українців змушені пристосовуватися до зростання цін, вищі посадові особи отримують законодавчо закріплені гарантії зростання окладів і додаткових компенсацій. Це створює паралельну реальність, в якій правила для одних і для інших суттєво відрізняються, і саме ця різниця визначає рівень довіри суспільства до державних інституцій. Для країни, яка переживає воєнні випробування, справедливий розподіл обмежених ресурсів є не менш важливим, ніж макроекономічні показники, адже від цього залежить суспільна стійкість і готовність людей довіряти державі у критичні часи.