Соцслужби Європи відбирають українських дітей. Як цьому запобігти?
Нещодавно Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець навів сумну статистику стосовно українських біженців. За його словами, в країнах Євросоюзу побільшала кількість випадків вилучення українських дітей.
У коментарі виданню NV омбудсмен заявив, що до 31 грудня минулого року його Офіс отримав від Національної сервісної соціальної служби дані про 255 дітей із українським громадянством, яких за кордоном забрали у батьків місцеві соціальні служби. Найбільша кількість таких випадків зареєстрована в Німеччині – 71. За нею йдуть Польща (33 випадки), Італія (25), Чехія (24) та Швеція (17). На даний час Офіс Омбудсмена опрацьовує звернення щодо 176 відібраних за кордоном українських дітей.
ІА “ФАКТ” проаналізувало, що європейські соціальні служби можуть розцінити як привід відібрати дитину у батьків або офіційних опікунів, і як цього можна уникнути.
Географія примусових розлучень із дітьми
Останнім часом існує багато історій українських біженців (переважно жінок), які були вимушені віддати своїх дітей соцслужбам, а потім через суд добиватися їх повернення. Наприклад, у Великій Британії органи соціального захисту та поліція відібрали 10-річну дівчинку Злату у її матусі Вікторії Щєлко, відомої блогерки та плюс-сайз моделі. Це сталося у 2023 році. За словами Вікторії, вона лишилася доньки без поважної причини, а приводом стала її відмова від тимчасового житла, наданого місцевою владою лондонського району Хаммерсміт. Як розповіла 34-жінка, житло виявилося “клоповником”. Водночас соцслужба стверджує, що українка не забезпечила дитині належні умови проживання та завдає їй емоційної шкоди. Працівники служби назвали блогерку “ментально хворою” за те, що та намагалася чинити опір, коли вони забирали доньку.
Згодом Щєлко пройшла медобстеження, яке довело, що вона психічно здорова. Зараз Вікторія намагається повернути Злату через суд, який відбудеться 16 квітня цього року. З моменту розлуки мати та донька бачилися лише один раз.
Ще одна драма сталася у Франції, де соцслужба відібрала новонароджену дівчинку у 18-річної біженки з Коростеня Житомирської області Людмили Колтуновської прямо у пологовому будинку, одразу передавши немовля до прийомної родини. За даними преси працівники служби мотивували свої дії тим, що молода жінка холодно ставиться до дитини. До речі, Людмила має належні умови для виховання дитини – мешкає в гуртожитку, наданому для українців зі статусом тимчасового захисту, забезпечена медичною страховкою і безкоштовним харчуванням. Батько немовляти, афганський мігрант, живе окремо, адже не має право на гуртожиток, але працює і здатен утримувати дочку.
Ця історія завершилася щасливо – за допомогою посольства України у Франції та волонтерів Людмилі вдалося обґрунтувати неправомірність дій соціальних служб. Під час закритого засідання суд постановив повернути немволя батькам із збереженням консультативного супроводу.
ВВС розповіла про ще один випадок – у біженки з Луганська Олени німецька соціальна служба Югендамт забрала 10-річну доньку-інваліда на підставі підозрілої поведінки матері та ризику для благополуччя дівчинки. Як зізналася Олена журналістам, у той час вона за рекомендацією лікаря приймала антидепресанти, але їй призначили надмірну дозу, через що вона виглядала сонливою та апатичною. Мабуть, це насторожило співробітників школи, яку відвідувала донька, й вони поскаржилися у Югендамт.
Олену обурило, що в школі не спитали її про причини млявості, а одразу запідозрили, що вона приймає наркотики, та звернулися до соцслужби. Дівчинку розлучили з матір’ю на понад два місяці, але дозволяли побачення у певні дні й лише під наглядом соцслужби. Через це у дитини, яка і так відстає в розвитку, почався регрес, до того ж вона постійно плакала.
Завдяки активній діяльності Олени, зверненням до громадських організацій, посольства та навіть депутатів Європарламенту в січні 2023 року їй вдалося повернути доньку, до того ж без суду. На жаль, ситуація дуже травмувала дитину та жінку: дівчинка боїться відпускати маму, а Олена й досі ходить до психотерапевта.
Чому в українських біженців відбирають дітей?
Приводи для суворих дій європейських соцслужб різноманітні. Наприклад, у 49-річної львів’янки Тетяни, яка опинилася у німецькій Баварії, напружені стосунки з матір’ю. Через сімейні скандали соцслужби вирішили, що Тетяна становить загрозу близьким. Як наслідок, шестирічний син жінки опинився під опікою німецької родини, а мати поселили у притулку для жінок, постраждалих від насильства.
Європейці зазвичай звертаються до служб із питань дітей через гучний крик або тривалий дитячий плач із квартири, де мешкають біженці, а також наявність на шкірі дітей подряпин або синців. Адже розцінюють це як тілесні покарання чи заподіяння психологічних травм малюкам, що суворо забороняється місцевим законодавством.
Також причинами дій європейських соцслужб у відношенні українських дітей є відсутність у батьків необхідних документів і неналежне (за законами ЄС) виконання батьківських обов’язків. За останнє у Європі вважають підвищення голосу, будь-який фізичний вплив на дитину з метою заспокоїти, тривале залишення її без нагляду дорослих. Працівники соцслужб можуть забрати дитину, якщо вона сама поводиться агресивно.
Існує конспірологічна версія, буцімто основна мета європейців – намагання освіжити генофонд, тому вони й відбирають малюків. Але проти неї свідчить те, що такі випадки не масові, до того ж більшість дітей вдається повернути батькам або опікунам і після таких інцидентів родини зазвичай їдуть додому, в Україну.
Найпоширенішою причиною радикальних дій соцслужб є погане знання українцями європейського законодавства з захисту прав дітей. Скажімо, за даними українського посольства в Польщі, найчастіше малюків у цій країні вилучають через алкогольне сп’яніння опікуна та порушення заборони залишати дитину вдома на самоті. До речі, слід зазначити, що у Франції та Великій Британії дитина має бути під постійним наглядом дорослих до 12 років, а в Польщі – до 7 років.
У Німеччині, Швейцарії, Франції та інших європейських країнах дитина має обов’язково відвідувати школу. Пропуски занять без поважної причини та попереднього інформування батьками шкільної адміністрації – достатня підстава для скарги соцслужбам. Так, у Швейцарії українка отримала попередження від місцевої соцслужби та вимогу пройти перевірку на вживання наркотиків через те, що її дитина 15 днів не відвідувала школу. Одннак її син тоді захворів на вітрянку, а записати його до лікаря було неможливо.
За правилами Швейцарії, якщо дитина не може відвідувати школу більше трьох днів, слід поінформувати про це школу, й бажано заздалегідь. До того ж причина пропуску занять має бути вагомою – і це не відпустка батьків. Тому поява дитини в аеропорту посеред навчального року обов’язково приверне увагу поліції.
Також проблеми у біженців можуть з’явитися, якщо опікуном дитини є людина похилого віку, скажімо, рідна бабуся. Адже в Італії та Франції вік опікуна не має перебільшувати 65 років.
Що робити українським біженцям, щоб уникнути проблем з європейськими соцслужбами?
Українським біженцям слід враховувати наступніважливі моменти:
● Між Україною та країнами ЄС діє Гаазька Конвенція про юрисдикцію, згідно з якою зміна країни проживання тягне за собою зміну юрисдикції. Тобто на дорослих і дітей – громадян України поширюється пряма дія законів країни, де вони перебувають. Отже, громадянам України слід ретельно вивчати законодавство країн перебування та дотримуватися його.
● У країнах півдня та півночі Європи підходи до захисту дітей відрізняються, тому варто зважити, чиї умови підходять найбільше.
● Приводом для появи працівників соцслужб може стати навіть ледь помітний синець на тілі малюка або грубий окрик на дитину. Зазвичай про таки ознаки неналежного ставлення до дітлахів повідомляють учителі, лікарі, вихователі у садочках і сусіди. В українському законодавстві також є норма, згідно з якою кожен, кому відомо про будь-яку форму насильства відносно дітей, має негайно повідомити відповідні органи. Однак через український менталітет робити це не прийнято, на відміну від Заходу, де це є частиною норми.
● У багатьох європейських країнах в разі виникнення найменшої підозри щодо застосування насильства до дитини її одразу вилучають із родини. Це дійсно сприяє ефективному запобіганню насильству та не спрямовано на те, щоб завдати зайвих страждань батькам.
● Під час спілкування із представниками соцслужб у жодному разі не слід демонструвати агресію. Будь-яка нестримність для соцслужб є тривожною ознакою, навіть якщо це природне батьківське бажання захистити дитину. Треба виконувати всі вимоги працівників соцслужб, зокрема проходити аналізи на споживання алкоголю або наркотиків та огляд у психіатра.
● Якщо дитину вилучають, слід негайно звернутися до місцевого консульства, Офісу Уповноваженого з прав людини, місцевих благодійних організацій та спільнот українців. Перекладача та адвоката можна знайти через профільні благодійні організації.
● Абсолютно нормальним є звернення за допомогою до місцевих мешканців з питаня адаптації до місцевих реалій. Наприклад, можна звертатися до адміністрації школи, де розкажуть, як заклад взаємодіє з батьками, як дорослим краще побудувати комунікацію у новому оточенні дитини.
