У світі, де мільйони українців були змушені виїхати за кордон через війну, питання спадкування майна, яке залишилося за межами України, набуло нового сенсу. Воно стало не просто юридичною формальністю, а справжнім випробуванням, що поєднує емоційну втрату, бюрократичні лабіринти й фінансову відповідальність. Що робити, якщо ви громадянин України, але дізналися про спадщину в Канаді, Німеччині чи Італії? Чи маєте ви право на цю спадщину? Як довести спорідненість? Скільки доведеться сплатити податків? І що, коли замість майна вас чекають борги?
Чи можливо українцю успадкувати майно за кордоном
Громадянство зазвичай не обмежує право на спадщину. Для більшості країн головне не національність спадкоємця, а дотримання закону: наявність заповіту або права на спадкування за законом, підтверджена спорідненість, відсутність інших спадкоємців вищого пріоритету.
Наприклад, навіть якщо ваш родич помер у США чи Іспанії, ви цілком можете претендувати на його майно — за умови, що зможете документально обґрунтувати своє право.
Варто пам’ятати, що в різних державах існують відмінні системи черговості спадкоємців. Якщо у Франції держава отримує спадщину лише за відсутності всіх родичів, то в Іспанії черговість дуже сувора. Там не можна просто переписати все майно на небожа, обійшовши сина чи матір.
Заповіт або закон: що регулює спадкування
У ситуаціях, коли залишено заповіт, процедура значно спрощується. Але тільки за умови, що цей заповіт відповідає вимогам країни, в якій складений. Якщо документ український — його потрібно перекласти, завірити нотаріально та легалізувати або апостилювати. Деякі країни, як Італія чи Франція, визнають лише ті заповіти, які внесені до спеціального державного реєстру.
Якщо заповіту немає — вступає в силу національне законодавство держави, де мешкав померлий, а не де він був громадянином. Це важливий момент: людина могла бути українцем, але жити останні роки в Нідерландах — отже, саме нідерландське право й буде визначальним.
Що робити після звістки про спадщину
Після того, як вам стало відомо про смерть родича, важливо діяти оперативно. Майже в кожній країні існує фіксований строк для відкриття спадкової справи або подання заяви. Наприклад, у Німеччині — лише шість тижнів, якщо ви проживаєте в цій країні, і до шести місяців — якщо ви за кордоном. В Іспанії — пів року на подання податкової декларації про спадщину. А в Італії — хоч формально й десять років, але для зменшення податкових зобов’язань краще вкластися в перший рік.
Основні дії:
-
Отримати свідоцтво про смерть.
-
Подати заяву про прийняття спадщини до суду або нотаріуса (залежно від законодавства).
-
Зібрати всі докази спорідненості.
-
Залучити юриста в країні, де відбувається спадкування, — без цього в багатьох випадках не обійтись.
Які документи доведеться зібрати
Список відрізняється залежно від юрисдикції, але загалом знадобляться:
-
свідоцтво про смерть особи, що залишила спадщину;
-
паспорт спадкоємця;
-
документи, які підтверджують спорідненість (свідоцтва про народження, шлюб, зміну імені);
-
нотаріально оформлена довіреність (якщо діє представник);
-
переклади з апостилем або консульською легалізацією;
-
заява про прийняття спадщини.
Ці документи мають бути оформлені відповідно до вимог конкретної країни, а інколи — ще й дубльовані її офіційною мовою.
Чи доведеться платити податки
Податки платити доведеться, і подекуди чималі. Ставки варіюються не тільки між країнами, але й усередині них (як у випадку Іспанії чи Італії, де податкові режими залежать від регіону). Наприклад, у Німеччині податок може сягати 50%, якщо ви не родич. У Франції для далеких родичів — до 45%, а для найближчих — значно менше. У Польщі — нульовий податок для членів сім’ї за умови дотримання формальних строків. В Іспанії прогресивна шкала: чим більша сума, тим більший відсоток. У деяких випадках податкова оцінка перевищує ринкову вартість нерухомості.
Тому найрозумніше — ще до відкриття спадкової справи звернутися до місцевого податкового консультанта.
Підводні камені, які можуть зруйнувати все
Одна з найпоширеніших проблем — майно розташоване в різних країнах. У такому випадку спадкова справа відкривається окремо в кожній із них, відповідно до місцевих правил. Інша проблема — суперечки з іншими родичами, особливо якщо заповіт відсутній або його можна оскаржити.
Українські документи, навіть дійсні й перекладені, не завжди автоматично визнаються іноземними нотаріусами. У деяких країнах практикують формальний підхід — без апостиля або легалізації жодна довідка не буде визнана.
Нарешті, слід враховувати — в окремих країнах прийняття спадщини відбувається автоматично. Якщо ви не відмовилися вчасно — ви вже спадкоємець, з усіма плюсами й мінусами, включно з боргами.
У випадку спадкування в межах Євросоюзу працює Регламент №650/2012. Він дозволяє оформити Європейський сертифікат спадкоємця, який визнається в усіх країнах ЄС. Крім того, визначальним вважається законодавство тієї країни, де мешкав померлий, навіть якщо його майно — в кількох країнах.
Коли варто відмовитися від спадщини
Хоча це може звучати дивно, в окремих випадках відмова — єдине логічне рішення. Наприклад, коли спадщина включає великі борги, а не активи. Або якщо вартість нотаріального оформлення, податків і судових витрат перевищує реальну цінність майна. Для цього слід подати офіційну заяву про відмову — і зробити це в межах дозволеного строку.
Що можна зробити вже зараз
Навіть якщо ви не очікуєте жодної спадщини, варто завчасно подбати про кілька речей:
-
зберіть всі документи, які підтверджують ваші родинні зв’язки із закордонними родичами;
-
дізнайтеся, чи залишено заповіт;
-
заздалегідь знайдіть контакти юриста або нотаріуса в країні, де потенційно може відбутися спадкування;
-
поясніть родичам важливість офіційного оформлення заповіту, якщо вони мають таку можливість.
Світ без кордонів насправді зберігає безліч юридичних бар’єрів, але їх можна подолати, якщо бути готовими — інформованими, рішучими й юридично обачними. Спадщина є не лише активом, а й відповідальністю. Однак з правильним підходом вона може стати вашим законним правом, а не нескінченною боротьбою з бюрократією.
