У час, коли дитинство розбивається об повітряні тривоги, евакуації, втрати і страхи, спорт стає не просто дозвіллям — він перетворюється на психологічний захист, інструмент реабілітації і шлях до внутрішнього відновлення. Для дітей війни — тих, хто виростає в умовах небезпеки, нестабільності, розлуки з батьками або постійної зміни місця проживання — систематичні заняття фізичною культурою й бойовими мистецтвами можуть стати буквально рятівним ресурсом. Йдеться не лише про зміцнення тіла, а й про формування стійкої психіки, довіри до дорослих, відчуття контролю над власним життям.
Сьогодні, коли психологи б’ють на сполох через наслідки травматичного досвіду, а медики фіксують зростання тривожності та агресії серед підлітків, з’являються люди, які беруть на себе місію підтримки молодого покоління — не словом, а прикладом. Один з таких є військовослужбовець спецпідрозділу «Артан» ГУР Міноборони Денис Заведія, який попри службу у Збройних силах щодня знаходить час і сили, аби проводити тренування з тайського боксу для дітей та підлітків у Вінниці.
Воїн і тренер: дві ролі, одна мета
Денис Заведія — не просто боєць елітного спецпідрозділу, а чемпіон міжнародних турнірів з тайського боксу, учасник світової першості, наставник обласної збірної й людина. Він переконаний: виховання — не менш важлива справа, ніж бойова задача.
«У спецпідрозділі різні напрями, тому вдається виконувати й завдання на службі, і виховувати молодь. Вибір був очевидний: така ситуація в країні, потрібно діяти. Влітку 2023 року вступив до лав Міністерства оборони», — розповідає Денис.
Він сам пройшов шлях від учня в гуртках з кікбоксингу та ушу до лідера й прикладу для наслідування. Зараз Денис передає цей досвід далі, дітям, які зростають у воєнних реаліях. Для нього це і спортивна робота, іі частина особистої відповідальності за майбутнє країни.
У спортзалі, де тренує Заведія, панує атмосфера поваги, сили і рівності. Тут немає поділу на дітей, які щось втратили, і тих, хто вважається «успішним». Усі — в однакових умовах, усі — в русі, у грі з болем і витривалістю. Тайський бокс, за словами самого тренера, не лише вчить битися. Він гартує дух, формує характер і розвиває внутрішню опору, без якої в умовах війни — не вижити.
Це підтверджує один із його учнів — 16-річний Святослав, чемпіон України та переможець Кубка світу. Для нього Денис є не тільки наставником:
«Це більше як тренер. Це як батько. Він вкладає свою частинку в мене, і виховує мене. Він не хоче, щоб ми були просто бійцями, а хоче, щоб ми були справжніми людьми», — говорить хлопець.
І саме ці слова розкривають головне: справа не в техніці ударів чи кількості нагород. Йдеться про людське зростання, про підтримку, якої часто не вистачає вдома або в школі, про стабільність і вірного дорослого поруч.
Чому спорт критично потрібен дітям під час війни
На фоні численних досліджень, які показують зростання алкоголізації серед підлітків, тривожності, апатії, девіантної поведінки, спорт стає тією сферою, яка реально зменшує ризики. Фізичне навантаження знижує рівень кортизолу — гормону стресу, підвищує концентрацію дофаміну, серотоніну та ендорфінів — гормонів радості й задоволення. А системні тренування в групі сприяють соціалізації, формують почуття довіри, підтримки та взаємної поваги.
Для дитини, яка живе в умовах війни, заняття спортом — це:
-
структурований простір, де є правила і справедливість;
-
дорослий-наставник, якому можна довіряти;
-
фізична дія замість словесної агресії або втечі в депресію;
-
шлях до власної сили — фізичної й емоційної.
Тренер Денис Заведія є одним з тих, хто не просто служить країні зі зброєю в руках, а щоденно тримає свій фронт — виховний. Його приклад показує, як багато може зробити одна людина для цілої групи дітей. І водночас — як критично важливо в умовах війни не забувати про базові речі: підтримку, спорт, регулярність, тепло й віру в дитину. Замість реабілітаційних центрів і психологів — бувають зали, ринг, рукавички. І бувають люди, які щиро хочуть, щоб діти, навіть у найтемніші часи, зростали гідними, сильними й вільними. Саме це і є справжній захист покоління війни.
