Вересень 2025 року приніс нову лінію протистояння між США, Європою та Росією – цього разу на енергетичному фронті. Міністр енергетики США Кріс Райт в інтерв’ю Financial Times закликав Європейський Союз відмовитися від закупівлі російського газу та нафти, якщо Брюссель прагне бачити новий санкційний тиск Вашингтона на Кремль. Аргумент простий: купівля російських енергоносіїв «фінансує військову машину Путіна».
“Якби європейці провели межу й сказали: “Ми не будемо купувати більше російського газу, ми не будемо купувати російську нафту”, – це мало б позитивний ефект. Ми вважаємо, що це вигідно для Європи і з економічної точки зору. Вам потрібні надійні постачальники енергії, які є вашими союзниками, а не ворогами“, – підкреслив Райт.
ЄС: від декларацій до законодавчих рамок
Попри гучні заяви Брюсселя, починаючи ще з 2022 р., російський газ і досі присутній у європейській енергетиці. За даними аналітичного центру Ember, у 2024 році його імпорт навіть зріс – до 14% від загального обсягу викопного палива, яке надходило до ЄС.
Це змусило Єврокомісію перейти від політичних декларацій до конкретних правових норм. Новий пакет передбачає заборону укладання нових контрактів на імпорт російського газу вже з 2026 року, а поступове припинення всіх чинних контрактів має завершитися не пізніше 2028-го. Аналогічна дата стоїть і для нафти – 1 січня 2028 року.
У Брюсселі розуміють: головний виклик полягає в опорі окремих членів. Найгучніше протестують Угорщина та Словаччина, які залишаються залежними від російських енергоносіїв і побоюються зростання цін для населення й промисловості. За даними ЄС, Угорщина та Словаччина щодня отримують із Росії близько 200–250 тисяч барелів нафти, що становить приблизно 3% загального європейського споживання. Значно більшими залишаються поставки газу: цього року очікується, що на російський газ припаде близько 13% імпорту ЄС, хоча ще до повномасштабного вторгнення у 2022 році ця частка сягала майже 45%.
Американська альтернатива: LNG за $750 мільярдів
Вашингтон пропонує заміну. За умовами трансатлантичної торговельної угоди Євросоюз має закупити американські енергоносії — зріджений природний газ, бензин і нафтопродукти – на суму $750 мільярдів до кінця 2028 року.
Фактично йдеться про масштабне переписування карти європейської енергетики. США отримують стабільний ринок збуту, а ЄС – політичну “страховку” від залежності від Москви. Проте для європейських споживачів це означає й короткострокові витрати: будівництво LNG-терміналів, адаптація логістики, нові контракти.
“Друга причина полягає в тому, що головна мета адміністрації Трампа й, як я вважаю, ЄС – покласти край російсько-українській війні. Росія фінансує свою військову машину за рахунок експорту нафти і газу. Якщо Європа припинить закупівлі, це вдарить по її фінансуванню“, – заявив Райт.
Розкол усередині ЄС
Європейська єдність щодо енергетичних санкцій – питання складне. Частина країн, зокрема, Польща чи країни Балтії, виступають за максимально швидкий розрив із Москвою. Інші – Угорщина, Словаччина та Австрія – застерігають від соціально-економічних ризиків.
Брюссель готується обходити право вето. Якщо консенсусу досягти не вдасться, планують використовувати механізм кваліфікованої більшості або окремі регуляторні інструменти. У центрі дискусії – і контроль за походженням енергоносіїв. ЄС хоче запровадити вимогу, щоб імпортери доводили, звідки саме походить газ чи нафта, аби перекрити лазівки для російських потоків через треті країни.
Економічні та геополітичні наслідки
Для ЄС вихід з російської залежності означає короткострокове подорожчання енергії, але водночас посилення стратегічної безпеки.
Для США – комерційний виграш і зростання геополітичного впливу в Європі.
Для Росії – удар по валютних надходженнях і спроби компенсувати втрати через Китай, Туреччину та інші “дружні” ринки.
Єврокомісар з енергетики Ден Йоргенсен у коментарі для Reuters зазначив, що жодних прямих вимог від адміністрації США прискорити відмову від російської нафти він не отримував. Водночас він наголосив, що був би радий бачити з боку Вашингтона чітку підтримку курсу ЄС на поступове припинення імпорту до 2028 року. В інтерв’ю він підкреслив, що Путін не тільки перетворив енергію на інструмент шантажу проти країн ЄС, але й нині Європа фактично сприяє фінансуванню його війни – і цьому потрібно покласти край. Якщо ж президент Трамп підтримає такий підхід, це стане для ЄС додатковим і дуже важливим підкріпленням у досягненні головної мети.
Український вимір
Для України ця дискусія має життєве значення. Чим швидше ЄС відмовиться від російських енергоносіїв, тим менше ресурсів Кремль отримає для фінансування війни. Але так само важливо, щоб на тлі трансформації енергоринку Захід зберігав і посилював фінансову та військову допомогу Києву.
Адже без реального обмеження валютних надходжень до бюджету РФ розмови про санкції лишатимуться напівзаходами. А кожен мільярд доларів, який Європа витрачає на російську нафту чи газ, зрештою конвертується у ракети й снаряди, що летять по українських містах.
Можливі сценарії розвитку: три шляхи для Європи
У контексті енергетичного тиску на Росію ЄС стоїть перед вибором стратегії: як і наскільки швидко відмовлятися від російських нафти та газу. Аналітики виділяють три основні сценарії розвитку подій, які визначатимуть і економічні, і геополітичні наслідки для блоку, США та РФ.
1. “Швидкий вихід” (жорсткий сценарій)
У цьому випадку ЄС ухвалює пакет заходів у максимально короткі терміни, змушуючи країни-члени швидко шукати альтернативні джерела енергії. Наслідком для Росії стане суттєве зменшення доходів від експорту нафти та газу, що безпосередньо вдарить по її військовій та економічній спроможності. США в такому разі зможуть “заповнити” дефіцит енергоносіїв на європейському ринку за рахунок зрідженого газу та нафтопродуктів.
Короткостроково це призведе до підвищення енергетичних витрат у Європі та необхідності швидкого фінансування інфраструктурних проєктів, таких як LNG-термінали й логістичні ланцюги. Проте середньостроково ЄС отримає посилення єдності в енергетичній політиці та більш міцну коаліцію союзників проти РФ, а також знизить залежність від енергоресурсів Москви. (Financial Times, Ember)
2. “Поступове зняття напруги” (пом’якшений сценарій)
У цьому варіанті ЄС обирає компромісні терміни – відмова від російської енергії відбувається поступово, до 2028 року, із можливими винятками для країн, які залишаються найбільш залежними. Росія встигає частково переорієнтувати свої поставки на інші ринки, наприклад в Азії, зменшуючи ефект санкцій. Політичний тиск зі сторони США залишається, але він виявляється менш однозначним: санкції стають сегментованими, а ефект для Кремля слабший, ніж у першому сценарії. Такий підхід зменшує короткострокові економічні шоки для Європи, проте потенційно уповільнює досягнення стратегічної мети – скорочення фінансування російської війни. (Reuters)
3. “Обхід і фрагментація” (песимістичний сценарій)
Найменш оптимістичний сценарій передбачає активне використання лазівок у законодавстві, транзитних схем та дій окремих країн-відступників. Це знижує ефективність санкцій та дозволяє Росії частково компенсувати втрати доходів, наприклад через транзитні потоки через треті країни або перепродаж енергоносіїв. У цьому випадку геополітична розколотість ЄС посилюється, а європейська єдність щодо протидії агресії РФ суттєво слабшає. Коротко кажучи, санкції стають формальними, але не ефективними, і стратегічна мета – обмежити фінансування російської війни – досягається лише частково. (Reuters)
Юридичні й практичні механізми контролю: реалістичні труднощі
ЄС усвідомлює, що простого прийняття закону про припинення імпорту російських енергоносіїв недостатньо. Потрібна чітка система контролю, яка забезпечить дотримання нових правил і унеможливить обходи. Проте реалізація таких механізмів стикається з низкою складнощів.
1. Доказ походження палива
Єврокомісія пропонує вимагати від імпортерів документального підтвердження джерела походження газу й нафтопродуктів. Мета – заблокувати «маркування» російського палива під виглядом постачань із третіх країн. Втім, на практиці це дуже складно: потрібно створити нові стандарти для сертифікації, посилити контроль митниць і підготувати трейдерів до нових процедур. Технічна і адміністративна складність цих заходів може уповільнити їхнє впровадження, а частина компаній може шукати способи «обійти» вимоги.
2. Обхідні шляхи та реверсні поставки
Навіть за умови запровадження сертифікації, існують ризики непрямого обходу заборон. Це включає транзитні маршрути через сусідні країни, змішування газу й нафтопродуктів у терміналах, перепродаж через порти третіх країн. Усе це створює можливі лазівки, які Росія або окремі посередники можуть використовувати, щоб частково зберегти експортні потоки і доходи. Така “схованка” робить контроль складнішим і підвищує вимоги до моніторингу та аудиту.
3. Політичне вето окремих країн
Певні держави-члени ЄС, зокрема Угорщина та Словаччина, можуть намагатися блокувати прийняття жорстких норм, посилаючись на економічну залежність від російських енергоносіїв. У відповідь Єврокомісія розглядає можливість ухвалення рішень через кваліфіковану більшість або альтернативні механізми, що дозволяють обійти одностайне вето. Проте це дуже чутливе політичне питання: будь-який крок проти волі окремих країн може викликати дипломатичні суперечки та затримки у впровадженні санкцій.
У підсумку, навіть якщо законодавчі рамки будуть ухвалені, ЄС доведеться вкладати значні ресурси в моніторинг, контроль походження та забезпечення дотримання правил, щоб обмеження на постачання російських енергоносіїв дійсно спрацювали.
Дилема вибору
Європа опинилася на роздоріжжі. Або вона робить ставку на союз із США і розриває зв’язки з Москвою, навіть ціною тимчасових економічних втрат, або ж ризикує залишитися заручницею компромісів, які дозволяють Кремлю зберігати ресурсну базу для війни.
Вашингтон чітко дав сигнал: нові санкції проти Росії можливі лише тоді, коли ЄС перестане фінансувати агресора через енергетичні закупівлі. Тепер слово за Брюсселем.
