Від шпигунів до алгоритмів: як розвідка автоматизує підозру і перехоплює право першою інтерпретувати світ (продовження)

ІА “ФАКТ” вже писало, що Google відкриває Пентагону доступ до своїх технологій ШІ для засекречених оборонних проєктів. Але історія з ЦРУ показує, що процес зайшов глибше: штучний інтелект переходить від військових інструментів до самої аналітичної машини держави.

Тепер ШІ не лише допомагає планувати операції чи обробляти дані. Він починає формувати те, як держава бачить загрози, порівнює джерела, оцінює ризики й готує рішення. Це вже не просто технологічна модернізація спецслужб, а зміна балансу влади: той, хто контролює моделі, хмари й дані, дедалі більше впливає на те, як держава інтерпретує реальність.

У цій логіці ЦРУ – не окремий епізод, а симптом нової епохи, де розвідка більше не читає світ вручну. Вона вчиться бачити його через алгоритми. А отже, головне питання вже не в тому, чи замінить ШІ шпигунів, а в тому, хто контролюватиме машину, через яку держава починає підозрювати, прогнозувати й діяти.

Саме тут на перший план виходить союз держави й технологічних корпорацій – необхідний, але внутрішньо конфліктний. Цей союз не є гармонійним. Google уже мав травму Project Maven: у 2018 році внутрішні протести працівників змусили компанію вийти з проєкту, пов’язаного з аналізом відео з дронів. Тепер понад 600 працівників Google знову вимагали не підтримувати засекречені військові ШІ-проєкти. 

Це не просто корпоративний конфлікт, а симптом того, що технологічні компанії входять у сферу нацбезпеки як внутрішньо розколоті актори: керівництво бачить стратегічний ринок, частина працівників – ризик співучасті у війні, держава – необхідність не залежати від моральних запобіжників окремої компанії.

Так народжується новий баланс: суверенітет формально залишається державним, але його технічна реалізація розподіляється між урядом, хмарними провайдерами, власниками моделей і оборонними підрядниками. У добу ШІ влада належить не лише тим, хто підписує рішення, а й тим, хто будує інфраструктуру, через яку це рішення взагалі стає можливим.

Гонка не за ракетами, а за інтерпретацію

Тому нову гонку озброєнь не можна описувати старою мовою. Це не лише питання ядерного арсеналу, кіберзброї чи кількості дронів. Це гонка за весь ланцюг сили: чипи, дата-центри, електроенергію, хмари, дані, моделі, інтеграцію у військові процеси і здатність швидше за противника перетворити хаос сигналів на рішення.

Матеріальна основа цієї гонки вже видима. Stanford AI Index фіксує перевагу США в дата-центрах, але водночас показує критичну залежність глобальної ШІ-екосистеми від виробництва передових чипів. Саме тому США й Китай воюють не лише тарифами і заявами, а експортними обмеженнями. 

Нещодавно влада США зобов’язала компанії Lam Research, Applied Materials і KLA припинити частину поставок обладнання китайській Hua Hong – другому найбільшому виробнику чипів у Китаї. Причина – побоювання, що виробничі потужності Hua Hong наближаються до рівня, який може бути важливим для створення чипів для ШІ. Тобто йдеться вже не просто про торговельну суперечку, а про спробу США загальмувати розвиток технологічної бази свого стратегічного конкурента.

Перестав бути гіпотезою і військовий вимір цієї гонки. Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру торік аналізував автономні системи озброєнь і системи підтримки рішень на основі ШІ у військовому таргетингу, наголошуючи, що вони змінюють роль людини в рішеннях про застосування сили й породжують ризики ненавмисної шкоди та правової невизначеності. 

Небезпека не тільки в тому, що ШІ може керувати дроном. А в тому, що він дедалі частіше допомагає вирішувати, що саме вважати ціллю, наскільки впевненим є висновок і коли варто діяти.

Для демократії це створює майже нерозв’язний дискомфорт. Розвідка і так працює в режимі секретності, закритих бюджетів і спеціальних процедур. Якщо до цього додати моделі, які сортують дані, оцінюють ризики, підсвічують підозрілу поведінку й допомагають формувати висновки, парламенти, суди й суспільство мають контролювати вже не лише рішення людей, а й невидиму інфраструктуру, яка ці рішення готує.

Європейський AI Act, який будується на ризик-орієнтованому підході, показує межу такого контролю: системи, створені для військових, оборонних або нацбезпекових цілей, виведені з-під дії регулювання або мають особливий статус. Виходить парадокс: саме там, де помилка може мати найважчі наслідки, зовнішній контроль часто найслабший. 

Brookings Institution – один із найвпливовіших аналітичних центрів у США – у ширшому контексті урядового ШІ наголошує, що ефективне використання таких систем потребує прозорості, зменшення ризиків і збереження реальної ролі людського рішення. Але в розвідці прозорість завжди впирається в секретність.

Україна вже живе в цій реальності

Український досвід не є “локальним прикладом” наприкінці цієї історії. Він є одним із доказів, що майбутнє вже настало, просто нерівномірно. Для України ШІ в обороні й розвідці – не презентація на конференції, а спосіб компенсувати російську перевагу в масі. Коли противник має більший людський, промисловий і ракетний ресурс, швидкість адаптації стає формою виживання.

Саме тому українська війна стала лабораторією, де дрони, розвідування за відкритими джерелами, радіоелектронна боротьба, кіберрозвідка, супутникові дані й ШІ зшиваються в одну практичну екосистему. 

Нещодавно Міноборони України запустило Brave1 Dataroom – захищене середовище, де вітчизняні оборонні компанії можуть тренувати, тестувати й валідувати моделі на релевантних бойових даних, зокрема для розпізнавання повітряних цілей і автономних алгоритмів перехоплення. Це вже не імпровізація волонтерів, а спроба інституціоналізувати воєнний ШІ як частину державної оборонної інфраструктури.

Економічний масштаб також змінився. За дослідженням KSE Institute, Brave1 і Defence Builder, український оборонний технологічний ринок торік сягнув щонайменше 6,8 млрд доларів; сектор безпілотників зріс на 137 відсотків рік до року, наземні роботизовані системи – на 488 відсотків, системи радіоелектронної боротьби – на 215 відсотків. Це вже не “гаражна інновація”, а окрема воєнна економіка, побудована навколо швидкого циклу: побачити проблему на фронті, зібрати дані, змінити алгоритм, протестувати рішення, масштабувати виробництво.

Навіть гуманітарний вимір війни входить у цю логіку. HALO Trust в Україні використовує дрони, ШІ й безпілотну техніку для розмінування; моделі аналізують зображення з дронів і виявляють міни приблизно з 70 відсотків точністю, тоді як понад 132 тис. кв. км території залишаються потенційно забрудненими мінами та вибухонебезпечними предметами. Тобто воєнний ШІ – це не лише ударні дрони, а і майбутня безпека територій після війни.

У середньостроковій перспективі наш досвід стає не лише потребою, а активом. Україна перетворюється з реципієнта допомоги на джерело унікального знання про війну майбутнього. Жодна лабораторія НАТО не має такого масиву реальних бойових даних, такої швидкості адаптації і такого прямого зв’язку між фронтом, розробником і державою. Саме тому український кут не послаблює глобальну тему, а робить її гострішою: те, що ЦРУ і Пентагон інституціоналізують у закритих системах, Україна вже проживає як щоденну практику виживання.

… Отже, ШІ в розвідці – це історія не про заміну шпигунів, а про те, як держави автоматизують підозру, прогноз і право першими інтерпретувати світ. Раніше перевагу давала інформація. Тепер – швидкість її осмислення. І в новій політичній реальності перемагає не той, хто просто знає більше, а той, хто першим перетворює дані на дію.

Тетяна Вікторова