Суд проти батьків і банківська картка з 6 років: спірна ініціатива Верховної Ради щодо зміни статусу дитини

В Україні розглядається проєкт Цивільного кодексу, в якому планується змінити правовий статус дітей та розширити їх можливості. В документі закладено підхід, що поєднує посилення автономії дитини з деталізованим переліком її прав, а також введено норми, які викликають багато спірних питань.

«Дитина» до і після 18: нова логіка Цивільного кодексу

10 лютого у Верховній Раді включено до порядку денного розгляд проєкту нового Цивільного кодексу України №14394, який спирається на концепцію 2019 року і вже пройшов громадське обговорення. В ньому визначено, що дитиною вважається особа від моменту народження до 18 років, тобто до повноліття, однак у відносинах з батьками повнолітня дочка чи син зберігають юридичний статус дитини. Така формула змінює саму рамку сімейної взаємодії, бо юридична категорія «дитина» перестає бути прив’язаною лише до віку як до рубікону, після якого все автоматично обнуляється. Фактично, повноліття залишається межею для визначення дитинства, але у стосунках із батьками законодавець пропонує іншу логіку, де статус «дитини» може зберігатися і після 18, що потенційно впливає на те, як описуються права, обов’язки та межі втручання у приватне життя вже дорослої людини.

Окремо проєкт закону деталізує класифікацію дітей за віком, розділяючи їх на дві категорії:

– малолітня дитина визначається як особа від народження до 14 років;

– неповнолітня — від 14 до 18 років.

Від такого розмежування залежить обсяг цивільних прав і можливостей, які дитина може реалізовувати, а також механізми, через які вона здатна захищати себе. У цій логіці законодавець наче вибудовує «сходи правосуб’єктності», де кожен віковий етап отримує свій набір інструментів, і саме тому найбільший інтерес викликає блок, присвячений малолітнім, бо тут вже мова йдеться про дітей, які традиційно вважалися повністю залежними від дорослих.

Проєкт нового Цивільного кодексу визначає, що малолітня дитина має право на імʼя, честь і гідність, а також на особистий простір, тобто приватність, і на висловлення власної думки з питань, що стосуються її життя. У цьому переліку поруч з базовими немайновими правами з’являється і право на результати своєї інтелектуальної та творчої діяльності, що підкреслює сам факт визнання дитини як того, хто здатен створювати цінність і мати на неї цивільно-правові претензії.

Додатково малолітнім гарантують право на участь у дитячих громадських організаціях, а також право на самозахист своїх цивільних прав, і саме ця зв’язка виглядає ключовою, бо вона переносить дитину з позиції «за неї скажуть дорослі» у площину, де вона може особисто заявляти про себе юридично.

Дитина проти батьків у суді: маніпуляції, конфлікт інтересів і перевантаження системи

Найгостріше звучить положення про те, що малолітні діти можуть звертатися до органів опіки або суду для захисту своїх цивільних прав, включаючи випадки, коли їх порушують батьки. Фактично, проєкт пропонує модель, в якій дитина отримує право діяти проти дорослого авторитету не через посередників, а як сторона, здатна ініціювати захист, і в цьому місці право перестає бути суто «виховною» декларацією.

Якщо раніше конфлікт між дитиною та батьками здебільшого залишався в межах сім’ї або залежав від того, чи втрутиться хтось із дорослих, то тепер закладається механізм, який дозволяє малолітньому звернутися до державних інституцій, включно з поліцією або судом, у разі порушення його прав дорослими, зокрема батьками.

Слід зазначити, що чинне українське законодавство вже дає дитині право на самостійний судовий захист, але воно чітко прив’язане до віку. Зокрема, стаття 152 Сімейного кодексу України дозволяє дитині звертатися за захистом своїх прав безпосередньо до суду лише після досягнення 14 років, тобто до цього моменту механізм захисту фактично працює через дорослих, органи опіки або представників. Саме тому ідея розширити можливість звернення до поліції чи суду для малолітніх дітей (до 14 років), яка обговорюється в межах оновлення Цивільного кодексу, означає зсув у самій моделі відносин «дитина — батьки — держава».

Однак таке розширення може принести кілька системних ризиків. Найочевидніший з них стосується маніпуляції з боку дорослих, коли дитину використовують як інструмент тиску під час розлучення або поділу майна, а звернення до поліції чи суду стає способом атакувати іншого з батьків. Не варто також знецінювати і психологічною незрілістю, адже малолітня дитина може не усвідомлювати правових наслідків, тому побутові конфлікти, наприклад, образа через заборону гаджетів, здатні перетворюватися на скарги, які перевантажуватимуть систему ювенальної превенції.

Окрім того, раннє втручання правоохоронних органів у конфлікти, які ще не є критичними, може спричинити незворотне погіршення стосунків у родині.

Окремо стоїть проблема представництва, яка випливає з норм цивільного права, коли малолітні мають обмежену дієздатність, а їхніми законними представниками є батьки, тому якщо дитина фактично судиться з батьками, виникає прямий конфлікт інтересів. У такій ситуації потрібне обов’язкове призначення незалежного адвоката або представника від органу опіки, інакше право на звернення виглядатиме декларативним або стане процедурною пасткою.

Розширення прав дітей також стосується розпорядження аліментами, які мають стати їх власністю, а не батьків. Додатково Верховна Рада вже посилила відповідальність батьків за неналежне виконання обов’язків щодо дітей до 14 років, що створює більше правових підстав для втручання поліції за заявою самої дитини.

Отже, головна проблема полягає в тому, що розширення прав малолітніх без чітких запобіжників може стати такою собі скринькою Пандори, яка, відкриваючи дітям механізм захисту, робить їх одночасно більш вразливими до дорослих маніпуляцій та юридичних конфліктів усередині сім’ї.

Малолітні та електронні платежі: що прописали в ЦК і що може піти не так

Окремий блок стосується цивільних дій у побуті, і тут проєкт закону визначає, що малолітні діти можуть мати свої банківські картки і здійснювати покупки. У тексті законопроєкту уточнюється, що йдеться про придбання недорогих речей, які необхідні дитині щодня і зрозумілі їй за віком, тобто не про широкі фінансові рішення, а про контрольований сегмент повсякденного споживання.

Проте найбільш спірною виглядає цифрова частина цієї норми, коли з 6 років, відповідно до запропонованого документа, дитина може самостійно виконувати платіжні операції з використанням емітованих на її імʼя електронних платіжних засобів для дрібних покупок.

Варто зазначити, що і Україні практика дитячих банківських карт вже існує, і вона давно використовується як зручний спосіб дати дитині гроші без готівки та постійних передач «з рук у руки». Найпоширенішим прикладом є Картка Юніора від ПриватБанку, де батьки можуть контролювати витрати дитини через інформування або у виписці за карткою в Приват24, а також встановлювати ліміт на зняття коштів.

Дитина зі свого боку отримує можливість розраховуватися в магазинах, поповнювати рахунок мобільного телефону, оплачувати товари та послуги в Інтернеті й користуватися окремим Приват24 для дитини, а у разі втрати картку можна заблокувати зі збереженням коштів у повному обсязі. Подібний формат присутній і в Monobank, тобто йдеться не про одиничний продукт, а про реальну банківську практику.

Однак саме ця «зручність» часто створює ілюзію безпечності, тоді як дитяча картка з 6 років залишається інструментом фінансової грамотності з конкретними ризиками. Найочевидніший ризик полягає у втраті картки, адже діти часто гублять речі, і якщо картку не заблокувати одразу, нею можуть скористатися сторонні. Також картку у дитини можуть відібрати старші за віком, що призведе до заволодіння її коштами. Не менш реалістичною загрозою є шахрайство, тому що дитина може повідомити ПІН-код стороннім особам або ввести дані картки на сумнівних сайтах в інтернеті, не розуміючи, що ці дії фактично відкривають доступ до грошей.

Окремо варто враховувати ризик несанкціонованої безконтактної оплати. Якщо картку вкрадено, шахраї можуть скористатися тим, що часто платежі на суму до 500–1500 грн проходять без введення ПІН-коду. Додається і ризик розголошення конфіденційних даних, оскільки дитина може сфотографувати картку або показати її стороннім, не усвідомлюючи наслідків.

Ще одна слабка точка знаходиться у неконтрольованих витратах, бо діти не завжди відчувають цінність безготівкових грошей і можуть швидко витратити все, наприклад, на покупки в онлайн-іграх, де витрати маскуються під «бонуси» або «прискорення».

Як бачимо, дитяча картка, яка передбачається законодавцями як контрольований доступ до дрібних покупок, може перетворитися на простий інструмент швидкого списання коштів у чужих руках.

Саме тому реальний захист у цій моделі не має лише зводиться до самого факту «дитина має картку», а повинен зосередитися на трьох речах: батьківські ліміти, SMS-інформування та навчання дитини фінансової грамотності. Без цього картка з 6 років замість того, щоб підвищувати фінансову грамотність, збільшує ризик дитячих помилок з готівкою у цифровому просторі, де вони відбуватимуться  значно швидше і коштуватимуть дорожче.

Водночас проєкт закону містить положення, де зазначено, що малолітня дитина не несе відповідальності за завдану нею шкоду. На рівні логіки це створює контраст з розширенням можливостей, бо дитині дають більше цивільних інструментів, але при цьому підкреслюють, що тягар відповідальності за наслідки її дій не перекладається на неї. Такий дисбаланс виглядає як спроба поєднати визнання автономії з розумінням вікових меж, в яких дитина ще не може бути прирівняна до дорослого учасника правовідносин.

Отже, законодавча новація неминуче загострює питання меж, де саме закінчується право дитини на приватність і починається обов’язок батьків забезпечувати її безпеку, як працюватиме право на самозахист у сімейних конфліктах, і чи здатна система органів опіки, поліції та суду витримати ситуацію, коли малолітні отримають інструмент звернення проти дорослих. Варто розуміти, якщо дитині дають нові права, то держава має гарантувати механізми їх реального захисту, інакше норми закону залишаться декларацією, а дитина — сам на сам з дорослими, проти яких їй хочуть дозволити виступати.

Незрозумілим є й те, навіщо нардепи саме зараз під час війни вирішили впровадити ці спірні новації. Невже в державі немає більш важливих питань, особливо щодо захисту прав дітей, які постійно порушуються?