ІА “ФАКТ” вже писало, як Джей Ді Венс, колишній ліберальний інтелектуал із Кремнієвої долини, перетворився на рупор християнського націоналізму в Білому домі. Його світогляд сформований не політикою, а богослов’ям, зокрема під впливом британського філософа Джеймса Орра – духовного архітектора нової транснаціональної правиці.
За фінансової підтримки техномільярдера Пітера Тіля Венс став віцепрезидентом США і просуває риторику, де зовнішня політика підпорядковується релігійному порядку “любити своїх”. Це не маргінальна течія, а нова ідеологія влади, яка бачить Європу не партнером, а моральним суперником.
Політична й культурна символіка у риториці Орра і Венса
Риторика Джеймса Орра і Джей Ді Венса – бойове мистецтво, побудоване не на цифрах чи аналітиці, а на символах, які влучають в серце західної ідеології. Вони не дискутують, а проводять наступ. Їхні наративи побудовані на чітких образах, що перетворюють політичну аргументацію на моральний вирок. І саме ця символічна мова сьогодні формує зовнішню й внутрішню політику США, де релігія, сила, нація і “порядок любові” замінили принципи універсальних прав і глобальної відповідальності.
Найбільш руйнівний символ, який запускає Джеймс Орр у інформаційний простір – “коматозний пацієнт”. Нещодавно в інтерв’ю The Telegraph Орр заявив: “Європа – це пацієнт, який давно в комі. Її м’язи атрофувалися. І все, що підтримує її життя – це американська крапельниця з 1945 року”.
Це не фігура мови, а стратегічний розрив з Європою як цивілізаційним союзником. Якщо вона в комі, значить, вже не суб’єкт. А якщо так, то Штати не мають ні морального, ні політичного обов’язку тримати її при житті.
Венс повністю переймає цю риторику: “Америка має нарешті визнати, що Європа – не наш вчитель, а наше минуле. Якщо ми підемо за нею – ми втратимо себе”. Це не критика Брюсселя, а вирок всьому проєкту Європейської ідентичності, яка, на думку Венса, виродилася у світ без віри, без армії, без волі.
У цій риториці Америка постає як останній бастіон справжнього Заходу – місце, де ще є Бог, родина, сила. Головний образ Орра і Венса – цивілізаційна боротьба. Вона не відбувається між демократіями і автократіями. Вона йде між тими, хто зберіг дух, і тими, хто здався. У 2024 році на National Conservatism Conference Венс проголосив: “Ми не боремось із політичними ідеями. Ми боремось за душу Заходу”. Це хрестовий похід. Конфлікт, у якому немає місця для толерантності. Є тільки перемога або крах.
Ще один важливий символ – реалістична імперія. Венс не відмовляється від сили. Він вважає, що вона має бути використана не для абстрактної демократії, а для конкретної моралі. “Ми маємо перестати прикидатися, що всі рівні. Є ієрархія – і Америка має бути на вершині, не тому що ми добрі, а тому що ми сильні й морально впорядковані”. Це означає: союзники мають підкорятися, а вороги – боятись. І ця нова моральна вертикаль виключає Європу, бо вона вже не належить до простору сили.
У риториці Орра і Венса світ розбитий на дві цивілізації – живу й мертву. Мертва – це Європа: без армії, без дітей, без Бога. Жива – це Америка, яка ще має шанс. І якщо вона не відмежується зараз, то загине. Це і є головна метафора їхньої політики: врятувати себе, ізолювавшись від інфікованого союзника.
Ці символи вже працюють. Вони впливають на голосування в Сенаті, на позицію адміністрації Трампа, на відмову від фінансування НАТО і допомоги Україні, на блокування військових операцій на Близькому Сході. Це не просто слова. Це карта дій. І ця карта написана мовою, яку не розуміє стара Європа, бо вона втратила віру, в якій ці символи ще щось важили. А Венс і Орр нагадують їй, що все закінчилося. І Америка вже вирішила, з ким вона і проти кого.
Роль родини й особистих зв’язків у формуванні політичного світогляду
В елітарній політиці особисті зв’язки важать більше, ніж мандати, рейтинги чи меморандуми. І саме через родинні стосунки формуються непублічні альянси, які згодом перетворюються на офіційну державну політику. У випадку Джей Ді Венса і Джеймса Орра справа не лише у дружбі. Тут феномен спільної родинної ідентичності, в якій особиста близькість трансформується у світоглядну спільність.
Сам Орр підтверджує, що їхні розмови з Венсом – не поверхневі обговорення: “Ми знайшли спільну мову під час довгих прогулянок і обміну думками про стан справ у світі”. Прогулянки, філософія, діти поруч, спільний побут – так народжується не просто дружба, а повноцінна політична модель. У ній держава – це проєкція родини, а родина – основна політична одиниця, через яку формується устрій суспільства.
У родинах Венса і Орра цінності – не риторика, а норма життя. Тут немає місця для компромісів із ліберальним порядком. Віра понад усе. Порядок – понад свободу. Родина – понад особистість. Саме таку ієрархію Орр захищає у своїх виступах на National Conservatism Conference, а Венс реалізує в політиці: від блокування фінансування України до критики ЛГБТ-політик і захисту “традиційної родини” як фундаменту держави.
Ідеологічна ідентичність цих двох родин – це замкнута система. Вони живуть разом, відпочивають разом, виховують дітей в одному культурному коді. І переносять цей код у державну політику. Джей Ді Венс не просто політик, який читає Тому Аквінського. Він носій родинного світогляду, в якому політика – продовження домашнього укладу. А Джеймс Орр – не просто філософ. Він уособлює ту Європу, яку Венс ще визнає: не Брюссель, не Берлін, а католицький Кембридж, де батько – глава, діти – благословення, а держава – лише масштабована версія правильної родини.
Це означає, що політичні рішення, які сьогодні ухвалює Вашингтон, мають свої корені не в аналітичних доповідях, а в приватних бесідах на березі річки в Кембриджі. Вони виходять з вечері, де діти бігають у саду, а батьки говорять про Августина, Захід і майбутнє світу. І в цьому світі союзників обирають не за контрактами, а за віросповіданням, моральним кодексом і спільною структурою любові. Саме так сьогодні будується новий порядок. І саме в цій тиші родинного маєтку – його справжній центр.
Венс і зовнішня політика США
Зовнішньополітична стратегія Джей Ді Венса – виклик усьому, на чому базувався порядок після Другої світової війни. І це не антириторика, а доктрина, побудована на світоглядному фундаменті, що послідовно реалізується у практичних рішеннях. Венс не приховує: його мета – покінчити з традицією американського глобального патронажу, згорнути участь у міжнародних союзах, припинити “годувати” Європу, і зосередитися на “відновленні морального порядку вдома”. У його картині світу США – не гарант стабільності, не міжнародний арбітр, а “постімперська республіка”, що має вивести свої війська, свої гроші та свою дипломатію з чужих територій.
Риторика Венса дуже жорстка. Він не просто критикує НАТО, він висміює європейських союзників. У своїх виступах він підкреслює: Європа – паразит, який живе на американських гарантіях, не бажаючи платити за свою оборону. У липні 2023 року він голосував проти пакета підтримки НАТО в Сенаті, прямо заявивши: “НАТО стало механізмом перекачування грошей з американської економіки в європейську бюрократію”.
У питанні України Венс зайняв принципову позицію ще у 2022 році, виступивши проти виділення зброї. У подальшому він голосував проти всіх основних законопроєктів про фінансову та військову допомогу Україні, включаючи законопроєкт про $60 мільярдів, заблокований республіканцями у жовтні 2023 року.
Його логіка проста: Україна – європейська проблема. І якщо європейці не готові платити, Америка не повинна брати на себе відповідальність. Більше того, у кулуарах Венс називає війну в Україні “моральною пасткою”, в яку Америка потрапила під тиском “євроеліти”.
Його ідеолог Джеймс Орр каже: “Америка фінансує Європу з 1945 року, але Європа вже в комі. І ми повинні припинити робити вигляд, що вона наш союзник. Це більше не працює”.
У логіці Венса більше не існує “глобальних обов’язків”. Існує тільки один пріоритет – інтереси американських громадян. Усе інше – вторинне.
Саме ця логіка пояснює, чому Венс виступає проти нових санкцій проти Ірану, Китаю, Росії. Чому в його промовах уже давно немає місця для ООН, ОБСЄ, G7. Для нього це все – залишки старого світу, де Америка втратила себе. Новий порядок, який Венс хоче збудувати, – це порядок закритої республіки з власною моральною системою. І ця система більше не потребує ні Європи, ні України, ні НАТО.
Це вже не просто риторика, а політика, що формує реальні голосування в Сенаті, зовнішню стратегію команди Трампа. І якщо цей курс буде реалізовано повністю — Європа втратить Америку. Україна втратить основного союзника. І світ отримає нову архітектуру, в якій сила не випливає з обов’язку, а обов’язок — із любові до своїх. У чітко впорядкованій, безжальній системі, яку будує Джей Ді Венс.
Якщо Джей Ді Венс отримає контроль над зовнішньополітичним курсом США – а все свідчить про те, що вже отримав – це буде не корекція, не скорочення зобов’язань і навіть не ізоляціонізм у традиційному розумінні. Це буде демонтаж. Відмова. Повний цивілізаційний розрив з Європою. Венс не приховує: він не бачить у Євросоюзі стратегічного партнера. Він не визнає ліберальну Європу частиною того Заходу, який варто захищати. Його завдання – від’єднати Америку від коми, в яку, за його словами, Європа давно впала.
Для ЄС це означає зникнення головної геополітичної опори. Для НАТО – що США більше не гарантують нічого. У разі російського нападу на країни Балтії Вашингтон може не втрутитися. Для України – що без американської зброї, фінансування, розвідки та дипломатії впаде стратегічний баланс. Венс не вважає це катастрофою, він вважає це “нормалізацією”. І якщо він залишиться у владі, це стане новою нормою.
…Тому, коли Джей Ді Венс говорить про світ, він форматує майбутнє. Це світ, у якому трансатлантична спільнота – більше не спільнота. Це світ, у якому кожен сам за себе. І це реальність, до якої Європа, Україна й Захід мають готуватись просто зараз.
Тетяна Вікторова
