Німецька партія ХДС на роздоріжжі: чи зможе партія сказати “ні” ультраправим спокусам на кшталт MAGA Трампа

Усередині ХДС зростає занепокоєння через вплив американських ультраправих кіл, наближених до трампістської ідеології. Розслідування CORRECTIV показує, що пов’язані з нафтовим бізнесом та правими республіканцями США фонди, зокрема Heritage Foundation і Tholos Foundation, активізують підтримку німецьких правоконсервативних кампаній. Вони просувають ідеї MAGA: мінімальне державне втручання, вільний ринок і відмову від кліматичної політики.

Особливу роль у цьому відіграють події типу Berlin Campaign Conference, де збираються німецькі християнські демократи та американські лобісти. Серед учасників — консультант Армін Петшнер-Мултарі, представники Heritage Foundation та Гровер Норквіст. Активно долучається також Union Stiftung із Саарланду, що наближений до ХДС.

Паралельно зростає вплив угорських правоконсервативних структур, пов’язаних із Віктором Орбаном. Аналітичний центр MCC Brussels і Німецько-угорський інститут поширюють авторитарні та євроскептичні ідеї, які підтримують окремі діячі ХДС, зокрема Вернер Пацельт і Бенце Бауер.

У Християнсько-демократичному союзі Німеччини назріває глибока ідеологічна криза. Партія, яка десятиліттями була оплотом стабільності та центристської політики, нині опинилася на роздоріжжі між збереженням традиційних цінностей і спокусою радикального правого повороту.​

Під керівництвом Фрідріха Мерца ХДС прагне повернутися до класичних консервативних принципів, зокрема, економічного лібералізму, жорсткої міграційної політики та посилення обороноздатності. Це відображає спробу дистанціюватися від центристського курсу, який партія прийняла за часів Ангели Меркель. Однак, незважаючи на ці зусилля, у партії залишаються різні думки щодо напрямку розвитку, що свідчить про наявність внутрішнього ідеологічного конфлікту.​

Молоде покоління політиків у ХДС, зокрема ті, хто має зв’язки з ультраконсервативними американськими фондами, відіграє активну роль у просуванні нових ідеологічних підходів. Ці діячі, часто натхненні ідеями руху MAGA, виступають за радикальні зміни в політиці партії, включаючи скептицизм щодо ЄС та перегляд зовнішньої політики. Їхній вплив зростає, що створює додаткову напругу між традиційним керівництвом та новими ініціативами.​

Фрідріх Мерц, який очолив ХДС у 2022 році, намагається балансувати між збереженням традиційних цінностей партії та адаптацією до нових політичних реалій. Він відкрито виступає проти співпраці з ультраправими силами, зокрема “Альтернативою для Німеччини”, і підтримує євроінтеграцію та допомогу Україні. Проте, зростаючий вплив молодих радикальних політиків у партії ставить під сумнів здатність Мерца ефективно стримувати ці тенденції.​

У кожній великій політичній партії час від часу починається боротьба за її душу. Але є партії, боротьба в яких це не просто внутрішня суперечка, а вирішальний тест для всієї політичної системи. ХДС — саме з таких. Вона створювала повоєнну Німеччину, закладала європейську солідарність. Вона була партією відповідальності. І сьогодні, коли нові політичні течії намагаються змінити цю ідентичність, постає питання: чи залишився в ХДС хтось, хто ще здатен сказати: “Ні”?

Родеріх Кізеветтер не з тих політиків, кого запрошують на яскраві ток-шоу чи цитують в агресивних заголовках. Але він один із тих, хто говорить речі, які завтра можуть стати рятівним поясом для європейської совісті. Він відкрито підтримує розміщення миротворців у післявоєнній Україні. Не як жест, а як стратегічну відповідальність Німеччини, Європи та колективного Заходу.

Це тип політика, якого зневажають ті, хто вже дивиться на політику Орбана з заздрістю. Але саме він тримає лінію оборони — не на сході України, а всередині своєї партії.

Інший приклад — Торстен Фрай, який ініціював голосування в Бундестазі за передачу Україні далекобійних ракет Taurus. У той час, як дехто мріє про “переосмислення санкцій” і називає НАТО “стомленим союзом”, Фрай говорить мовою оборони, а не капітуляції.

Усе частіше внутрішні розломи в ХДС ідуть не лише по лінії ідеологій, а й по лінії географії. Там, де колись було протистояння між західними демократіями і східним комунізмом, сьогодні проходить умовна межа між тими, хто досі вірить у Європу — і тими, хто сумнівається.

У північній Рейн-Вестфалії чи Баден-Вюртемберзі підтримують проєвропейський курс. У Саксонії чи Тюрингії більше голосів за “нову відкритість до альтернатив”. Це не лише географія — це психологія. Це втома, страх, і віра в те, що авторитаризм дає “порядок”. Саме в таких умовах у 1930-х роках втомлені німці обирали силу замість свободи.

Сьогодні в ХДС є ті, кого можна назвати “демократичною фракцією” — політики, аналітики, громадські інтелектуали, які не дозволяють партії впасти в обійми правої революції. Їхні голоси лунають тихо не тому, що вони слабкі, а тому, що популізм кричить голосніше.

Вони союзники тих студентів, які ще вірять у європейські цінності. Вони голос бізнесу, що боїться хаосу. Вони спогад про Європу як відповідальність, а не як ринок.

Але питання в тому, чи мають вони ще політичну вагу. Бо якщо ці голоси замовкнуть, не буде вже кому рятувати партію. А за нею — і країну.

Те, що сьогодні відбувається в ХДС — це не тільки криза партійної стратегії. Це симптом глибшої хвороби: втоми від свободи. І лише ті, хто розуміє її ціну, ще здатні утримати цю країну на європейському курсі.

Християнсько-демократичний союз — не просто партія, це елемент архітектури європейської відповідальності. Але що станеться, коли в цій конструкції почнуть розхитувати фундамент? Ідеї “Америка понад усе” вже дають паростки на німецькому ґрунті. І в цьому “Germany First” ховається не лише внутрішня трансформація, а потенційна геополітична катастрофа.

Зовнішньополітична підтримка України була для ХДС справою принципу. Але дедалі частіше у внутрішньопартійних дебатах з’являються голоси, які закликають до “реалістичного перегляду” санкцій проти Росії або “збалансованішої” політики щодо Східної Європи. Колишній радник ХДС Аріан Агашаї, близький до трампістських середовищ, публічно заявив, що розширення НАТО було “стратегічною помилкою”. І якщо ці ідеї проникнуть у нову програму партії, це вже буде не внутрішня суперечка, а розлом у самій логіці європейської безпеки.

Якщо США пережили епоху Трампа і MAGA як удар по міжнародним зобов’язанням, то для Європи такий курс може виявитися фатальним. Ідеї німецького ізоляціонізму в стилі “Germany First” звучать привабливо в риториці правих — зменшення витрат на оборону, обмеження участі в закордонних місіях, заклики до “відповідальної автономії”. Але в перекладі з політичної мови це означає: відмова від ролі гаранта стабільності, демонтаж трансатлантичної єдності, і — як наслідок — відмова від України.

Зміна зовнішньополітичного вектора ХДС може запустити ланцюгову реакцію. Зокерма, у НАТО виникне сумнів у надійності Берліна як партнера, санкційна політика проти Росії стане предметом торгу, Україна залишиться без частини критичної допомоги. І, зрештою, у Кремлі з’явиться привід вважати, що Європа втомилася.

Операція “Культурна війна”: як ультраправі США змінюють Німеччину через медіа

Те, що ми зараз бачимо в Німеччині, — частина великої інформаційної операції. Не просто еволюція політичного дискурсу, а цілеспрямований проєкт зі зміни цінностей великої європейської держави. Здійснюється за тими самими лекалами, за якими Росія впливала на вибори у США. Тепер навпаки: американські ультраправі — в Німеччині.

Усе почалося не в Берліні і навіть не у Франкфурті. Це проєкт з Вашингтона, що має назву Tholos Foundation, Heritage Foundation, Leadership Institute. Саме ці структури — фінансові донори правоконсервативного руху в США, фінансують політичні школи, конференції та аналітичні центри в Німеччині. Ціль — запуск нової еліти, готової до ревізії європейської ідеї.

Це не просто про політиків. Це війна за аудиторії. Праві медіа і платформи у стилі YouTube-каналів, блогів, Telegram-груп орієнтовані на молодих, розчарованих, політично апатичних. І замість аналітики пропонують ідеологію з простими меседжами на кшталт  “Woke-культура знищує традиційну Німеччину”, “Гендерна політика — це атака на сім’ю”, “Глобалізм — це поневолення націй”, “Кліматична політика — це змова мільярдерів проти простих людей.

Риторика калькована з Fox News трампівських часів. За прикладами далеко ходити не треба: на тій самій Berlin Campaign Conference уже виступали радники Heritage Foundation і Гровер Норквіст — головний ідеолог податкового анархізму США.

Теза про “Germany First” — уже не жарт. У середовищі молодих політиків ХДС дедалі частіше з’являються риторика, калькована з MAGA: підтримка жорсткої ізоляціоністської політики, скепсис щодо санкцій проти Росії, атаки на НАТО як “застарілу структуру”. Все це наслідок системної роботи аналітичних центрів, стипендіальних програм і ідеологічної підготовки молодих політиків.

Уряд Німеччини поки що не розгорнув жодної серйозної програми для протидії цій інформаційній експансії. Немає ані системної перевірки джерел фінансування альтернативних медіа, ані публічного викриття технологій політичної інженерії.

Медіаполе частково капітулює: традиційні ЗМІ втрачають довіру, поки YouTube і Telegram каналізують правий популізм і зневагу до інституцій.

Культурна війна в Німеччині не менш небезпечна, ніж гібридна війна Росії проти України. Бо якщо в центрі Європи з’явиться політична сила з риторикою MAGA, з неформальними союзниками на кшталт Fidesz і AfD, — Україна втратить одного з ключових партнерів. А ЄС отримає деструктивний елемент, керований зовнішніми технологіями.

Християнсько-демократичний союз — не просто партія, це елемент архітектури європейської відповідальності. Але що станеться, коли в цій конструкції почнуть розхитувати фундамент? Ідеї “Америка понад усе” вже дають паростки на німецькому ґрунті. І в цьому “Germany First” ховається не лише внутрішня трансформація, а потенційна геополітична катастрофа.

Зовнішньополітична підтримка України була для ХДС справою принципу. Але дедалі частіше у внутрішньопартійних дебатах з’являються голоси, які закликають до “реалістичного перегляду” санкцій проти Росії або “збалансованішої” політики щодо Східної Європи. Колишній радник ХДС Аріан Агашаї, близький до трампістських середовищ, публічно заявив, що розширення НАТО було “стратегічною помилкою”. І якщо ці ідеї проникнуть у нову програму партії, це вже буде не внутрішня суперечка, а розлом у самій логіці європейської безпеки.

Якщо США пережили епоху Трампа і MAGA як удар по міжнародним зобов’язанням, то для Європи такий курс може виявитися фатальним. Ідеї німецького ізоляціонізму в стилі “Germany First” звучать привабливо в риториці правих — зменшення витрат на оборону, обмеження участі в закордонних місіях, заклики до “відповідальної автономії”. Але в перекладі з політичної мови це означає: відмова від ролі гаранта стабільності, демонтаж трансатлантичної єдності, і — як наслідок — відмова від України.

…А якщо ХДС справді зверне з європейського шляху — що тоді? Чи залишиться НАТО впевненим у Берліні, коли з нього лунають голоси сумніву? Чи вистоять санкції проти Кремля, коли вони стануть розмінною монетою внутрішньої політики? Чи дочекається Україна критичної допомоги, якщо в Німеччині почнуть переосмислювати “пріоритети”? І головне — чи не почне Москва вважати, що Європа справді втомилася?

Тетяна Вікторова