Третина виділеного бюджету для розміщення українських біженців у Великій Британії не освоєна: тисячі залишаються без житла

Війна змусила мільйони українців залишити свої домівки та шукати притулку за кордоном. Велика Британія стала однією з країн, яка відкрила свої двері для біженців, запровадивши спеціальні візові програми. Проте з часом стало очевидно, що формальні гарантії та реальність не завжди збігаються. Проблеми з житлом виявилися особливо гострими. І хоча уряд виділив мільярд фунтів стерлінгів для розміщення українців, значна частина цих коштів так і не дійшла до тих, хто найбільше потребує допомоги.

Невикористані ресурси та парадокс бюрократії

За даними The Guardian, понад 327 мільйонів фунтів стерлінгів, виділених англійським радам на допомогу українцям, залишаються на рахунках і не працюють на своїх бенефіціарів. Це третина від усього бюджету, передбаченого для програм розміщення. Така ситуація виглядає парадоксальною: поки десятки тисяч людей не можуть знайти дах над головою, гроші зберігаються у банках без реального застосування.

Використані ресурси переважно йшли на оплату роботи службовців та організацій, що співпрацюють з радами. На тимчасове житло виділили лише 22 мільйони, ще 15 — на допомогу українцям у приватному секторі оренди, проте саме цей сегмент є найскладнішим. Для оренди вимагається застава, яку не всі можуть внести. Формально ради мають право допомогти із цим, однак на практиці процес виглядає надто бюрократичним і повільним.

Бар’єри, які ускладнюють інтеграцію

Біженці з України стикаються з низкою перешкод, які часто здаються неподоланними. Застава та пошук гаранта — головні проблеми. У країні, де більшість прибулих не мають соціальних зв’язків, знайти людину, готову виступити поручителем, практично неможливо. До цього додається мовний бар’єр: тим, хто не володіє англійською, важко вести переговори з орендодавцями.

Британський Червоний Хрест на початку року оприлюднив дослідження, яке підтвердило масштаб проблеми. За його даними, українці більш ніж удвічі частіше, ніж громадяни Великої Британії, опиняються у ситуації безпритульності. Прогнози невтішні: понад 6400 українських сімей можуть цього року опинитися на межі втрати житла.

Свідчення та голоси тих, хто зіткнувся з проблемою

Бальджіт Ніджхар, представниця організації з допомоги біженцям, наголошує: кошти, що виділяються на кожного українця, часто залишаються недоступними самим біженцям. Вона вказує, що саме неможливість орендувати житло в приватному секторі є найпоширенішим викликом. Українці, які не мають знайомих у Британії, змушені цілковито покладатися на підтримку місцевих рад.

Про бюрократичні перепони свідчить і досвід Соломії Баранець, біженки та стажерки-юристки. Вона розповіла, що після десятків спроб знайти квартиру так і не отримала відповіді від орендодавців. Навіть звернення до ради не дало результату. Жінка з двома дітьми та матір’ю з інвалідністю була змушена самостійно шукати вихід. Тепер вона допомагає іншим українцям, які опинилися в схожих умовах.

Стан Бенеш, директор організації «Опора», говорить про нерівність у системі. Він називає це «лотереєю поштових індексів», адже якість підтримки залежить від конкретної ради. Десь українцям надають відчутну допомогу, а в інших регіонах вони залишаються сам-на-сам зі своїми проблемами.

Розрив між намірами та результатами

Від початку візових програм ради отримали широку автономію у використанні виділених урядом коштів. Така свобода, замість ефективності, призвела до значних відмінностей у підходах і результатах. Одні органи місцевої влади справді розподіляли ресурси на користь людей, інші ж обмежилися витратами на адміністративні потреби.

Експерти й активісти закликають уряд не лише посилити контроль, а й встановити конкретні показники використання коштів, щоб уникнути ситуацій, коли виділені гроші фактично не працюють.

Отже, проблема українських біженців у Великій Британії демонструє розрив між декларованою підтримкою та реальною допомогою. Фінансування існує, але воно надто часто не доходить до тих, хто найбільше його потребує. Система, побудована на принципах автономії рад, створила глибоку нерівність між регіонами. Для українців це означає постійну боротьбу за право на дах над головою у країні, яка офіційно обіцяла прихисток.

Ситуація вимагає від британської влади чіткішої стратегії, меншої бюрократичної заплутаності та більшої прозорості у витратах, адже питання житла для біженців є не тільки соціальною допомогою, а й запорукою їхньої інтеграції, психологічної стабільності та можливості почати нове життя після війни.