Цифрові кайдани для боржників: чи зможуть українці втратити житло через законопроєкт про зміну порядку виконавчого провадження
Верховна Рада України ухвалила законопроєкт №14005, який стосується боржників — документ запроваджує повну цифровізацію виконавчого провадження та змінює порядок стягнення боргів з громадян і підприємств. Він передбачає спрощення і повну цифровізацію процесу стягнення боргів, а також створює автоматизований механізм контролю за майном боржників. Тепер інформація про кожного, хто має непогашені фінансові зобов’язання, буде миттєво доступна державним виконавцям, банкам і нотаріусам. Законопроєкт викликав великий суспільний резонанс, адже стосується понад 8 мільйонів українців, внесених до Реєстру боржників. При цьому головним питанням, яке турбує українців, є: чи може цифровізація виконавчого провадження перетворитися на інструмент вилучення житла боржника, навіть якщо там є діти?
Цифрове стягнення: як законопроєкт №14005 змінює механізми виконавчого провадження в Україні
Підготовлений парламентаріями законопроєкт №14005, який стосується цифровізації виконавчого провадження, став черговою спробою впорядкувати одну з найпроблемніших сфер українського правового поля — примусове виконання судових рішень. Попри зовнішню технічність документа, за його сухими юридичними формулюваннями криється комплексне прагнення держави перевести значну частину процедур, пов’язаних з примусовим стягненням боргів, у цифрову площину. При цьому зменшити людський фактор, скоротити час на ухвалення рішень і зробити процеси більш контрольованими та прозорими.
За цей законопроєкт проголосували 236 народних депутатів, його ініціаторами є «слуги народу» Андрій Мотовиловець, Євгенія Кравчук, Володимир Іванов, Олексій, а також скандально відомий Євгеній Брагар. Він «прославився» після свого коментаря в телеефірі, порадивши пенсіонерці з Кіровоградщини, яка спитала, як при її низькій пенсії оплачувати комуналку, продати собаку, якщо той породистий. Цей факт, хоча і не має прямого відношення до законопроєкту, проте робить штрих до портрету ініціатора закону.
Метою законопроєкту задекларовано спрощення процесу виконавчого провадження, але насправді йдеться не стільки про спрощення, скільки про створення цілісної електронної системи контролю за рухом майна боржників. Суть нововведень полягає в тому, що відтепер боржник, дані про якого внесено до Єдиного реєстру боржників, не зможе продати, подарувати чи закласти будь-яке майно — ані нерухоме, ані рухоме — до моменту повного погашення боргу.
Іншими словами, законопроєкт фактично встановлює цифрову заборону на розпорядження майном осіб, які мають невиконані фінансові зобов’язання, тим самим роблячи будь-які спроби приховати активи або переоформити їх на інших осіб практично неможливими.
У пояснювальній записці автори документа посилаються на частину першу статті 18 чинного Закону України «Про виконавче провадження», де йдеться про обов’язок виконавця вживати всіх передбачених законом заходів для повного, своєчасного та неупередженого виконання судових рішень. Потреба в оновленні цього механізму пояснюється також рекомендаціями Ради Європи, зробленими під час третього щорічного форуму, присвяченого проблемі виконання судових рішень в Україні. Ініціатори законопроєкту пояснюють, що затягування строків та відсутність системного контролю з боку держави створюють правовий вакуум, у якому рішення судів перетворюються на формальність. Саме тому цифровізацію виконавчого провадження подано як необхідну умову забезпечення обов’язковості судових рішень, що є одним із базових конституційних принципів.
Важливим компонентом майбутніх змін є розширення функціоналу автоматизованої системи виконавчого провадження, яка має стати своєрідним комунікаційним центром між всіма структурами, що залучені до процесу стягнення боргів. Планується, що ця система забезпечить постійну взаємодію між державними виконавцями, приватними виконавцями, банками, фінансовими установами та небанківськими надавачами платіжних послуг. Фактично кожна транзакція, що стосується боржника, контролюватиметься автоматично, без потреби у фізичному втручанні виконавця, що має усунути можливості для зловживань або затягування процедур.
Крім того, серед ключових технічних нововведень є інтеграція Єдиного реєстру боржників з іншими державними базами даних. Це має дозволити оперативно отримувати інформацію про рухоме і нерухоме майно, банківські рахунки, електронні гроші чи цінні папери, що належать боржнику. У разі звернення до нотаріуса, банку чи іншого суб’єкта, який здійснює юридично значущі дії з майном, система автоматично фіксуватиме наявність боргу й блокуватиме можливість його відчуження.
Водночас передбачено механізм зняття таких обмежень — коли на рахунок виконавчої служби або приватного виконавця надходить сума, що покриває борг, система генерує повідомлення про його погашення, після чого дані про боржника автоматично вилучаються з реєстру, а арешти на кошти, електронні гроші чи цінні папери знімаються.
Згідно з поясненнями авторів законопроєкту, така модель покликана забезпечити розумність строків виконавчого провадження, оптимізувати його стадії та підвищити ефективність системи загалом. Вона створює передумови для того, щоб стягувач — фізична або юридична особа, на користь якої ухвалено рішення суду, — міг швидше отримати належне йому за законом. Водночас боржник втрачає можливість приховати активи або вивести їх з-під контролю через фіктивні угоди, що було звичною практикою у минулі роки.
Варто зазначити, що громадських обговорень цього законопроєкту не проводилося, і це викликає окремі запитання щодо рівня суспільного залучення до таких рішень. Законодавча ініціатива, яка прямо стосується майнових прав громадян, приймається без публічної дискусії, що може свідчити про традиційне для української практики нехтування принципом відкритості при ухваленні законів, здатних істотно вплинути на повсякденне життя людей. Втім, формально всі процедурні вимоги дотримано, а сам документ вже здобув підтримку більшості у Верховній Раді та готується до доопрацювання.
Отже, законопроєкт №14005 має створити нову правову архітектуру виконавчого провадження, де головну роль відіграватиме не людина, а автоматизована система, яка має контролювати процес від моменту відкриття провадження до його завершення. Він є спробою перевести судову бюрократію в цифровий вимір і зробити виконання рішень реально діючим механізмом, який працює за принципом автоматичного реагування на події. Як саме ця система змінить взаємини між державою, боржником і стягувачем — питання, яке потребуватиме окремого аналізу, коли законопроєкт пройде остаточне ухвалення та почне діяти на практиці.
Цифровий примус: соціальні та правові наслідки впровадження закону про спрощення виконавчого провадження
У разі ухвалення законопроєкту №14005 в запропонованому вигляді українське суспільство опиниться перед низкою нових реалій, які значно виходять за межі технічного вдосконалення виконавчого провадження. Попри обіцяну цифрову ефективність, наслідки можуть виявитися неоднозначними. Те, що для держави виглядає як спрощення механізму примусового виконання, для пересічного громадянина може обернутися жорсткішим контролем, обмеженням прав на розпорядження власним майном і фактичним наглядом з боку системи, що діятиме без участі людини.
Першим і найбільш очевидним наслідком стане формування цілісної бази фінансової поведінки громадян, яка фактично перетвориться на електронний портрет кожного боржника. Потрапляння до Єдиного реєстру боржників означатиме не лише обмеження у праві продати, подарувати чи закласти майно, а й створення своєрідного цифрового тавра, яке автоматично сигналізуватиме будь-якій фінансовій установі, нотаріусу чи банку про «неблагонадійність» особи.
Таке клеймо може мати довготривалі наслідки, бо навіть після погашення боргу інформація про попереднє включення до реєстру зберігатиметься у цифрових архівах, що потенційно впливатиме на подальші відносини людини з кредитними структурами, страхуванням чи банківськими послугами.
Крім того, цифровізація, покликана усунути корупційний чинник, може водночас створити іншу загрозу — надмірну концентрацію даних у державних системах. Коли автоматизована система отримує прямий доступ до відомостей з банків, реєстрів нерухомості, платіжних сервісів і навіть електронних грошей, кожен технічний збій або несанкціонований доступ перетворюється на ризик масштабного порушення приватності. Якщо сьогодні зловживання правами виконавців обмежуються людським фактором, то завтра небезпека може набути безособового характеру — алгоритм, який блокує рахунок чи арештовує кошти, не розбиратиметься у тонкощах життєвої ситуації, а його рішення буде виконано негайно.
Для підприємців, особливо представників малого бізнесу, такі зміни можуть означати посилення тиску з боку фінансових структур. Система, здатна миттєво виявляти заборгованість, може стати зручним інструментом для швидкого блокування активів навіть у спірних ситуаціях, коли рішення суду ще не набуло остаточної сили. У практичному вимірі це може призвести до паралічу діяльності підприємства: арешт рахунків, блокування доступу до фінансових інструментів і неможливість розпоряджатися власним майном фактично ставлять крапку на господарській діяльності до моменту вирішення спору.
З іншого боку, стягувачі, тобто кредитори та особи, на користь яких ухвалено рішення суду, отримають швидший доступ до правосуддя. Однак у цій зручності прихований ще один аспект — зникне необхідність особистої участі у процесі, що послаблює людський контроль над системою. Автоматичне формування повідомлень, блокування і зняття арештів, внесення або виключення з реєстрів — усе це здійснюватиметься без додаткових рішень виконавців. Така відсутність гнучкості позбавляє процес елементу індивідуального підходу, який у багатьох випадках мав вирішальне значення, особливо коли йшлося про соціально вразливі категорії громадян.
У ширшому контексті ухвалення цього закону вписується у глобальний тренд державного контролю через автоматизацію. Україна прагне інтегруватися у європейський правовий простір, де електронні реєстри та цифрові платформи давно стали буденністю, однак різниця полягає у рівні довіри до інституцій. Там, де держава сприймається як гарант прав, цифровізація спрощує життя, а там, де вона залишається недосконалим арбітром, технологічна модернізація здатна перетворитися на засіб посилення нагляду.
В українських умовах це означає, що без реальної підзвітності виконавчої системи громадянам будь-яке посилення її повноважень може мати наслідки, які виходять за межі правового порядку і переходять у площину соціальної недовіри.
Хоча автори законопроєкту наголошують на підвищенні ефективності виконання судових рішень, сам принцип автоматизації примусу ставить перед суспільством моральне питання — чи готове воно передати державній машині право обмежувати приватну власність без можливості людського втручання? Адже цифровий виконавець не знає контексту і обставин справи, у якій борг може бути наслідком хвороби, втрати роботи чи житла. Система ж реагуватиме лише на цифри, і ця холодна беземоційність стане її головною рисою.
Таким чином, цифровізація виконавчого провадження відкриває перед Україною не лише технічні перспективи модернізації, а й складні соціальні дилеми. Вона змушує замислитися, де пролягає межа між правом держави забезпечувати виконання судових рішень і правом людини на власну автономію, приватність та гідність. Все залежатиме від того, чи зможе нова система залишитися інструментом правосуддя, а не перетворитися на механізм покарання під прикриттям технологічного прогресу.
Чи будуть в українців відбирати житло
У соцмережах шириться хвиля занепокоєння людей, які побоюються, що навіть невеликі борги за комунальні послуги можуть призвести до втрати квартири, а держава отримає право стягувати все майно боржника — включно з єдиним житлом, яке досі вважалося недоторканним.
З цього приводу критично і емоційно висловилася нардеп Юлія Тимошенко. Вона розглядає цей документ не як інструмент цифровізації чи підвищення ефективності виконавчого провадження, а загрозу базовим правам громадян на житло та власність, особливо в умовах війни, економічної нестабільності та зростання рівня заборгованості населення за комунальні послуги.
На думку Тимошенко, ухвалення цього законопроєкту відкриває шлях до втрати єдиного житла навіть за незначні борги, включно з комунальними. Вона наголошує, що нова система, яка передбачає посилення контролю за майном боржників та розширення повноважень виконавців, фактично створює правовий механізм примусового виселення. Він може застосовуватися до найуразливіших категорій населення — пенсіонерів, малозабезпечених, внутрішньо переміщених осіб. У її висловлюваннях звучить глибоке обурення тим, що держава, замість того щоб шукати шляхи соціального захисту боржників, запроваджує систему, здатну позбавити людину останнього притулку.
Тимошенко різко критикує парламентську більшість, іронічно зауважуючи, що тепер можна «аплодувати стоячи реформаторам», які, за її словами, довели реформування до абсурду, дозволивши за борги у кілька тисяч гривень викидати людей на вулицю. Вона також вбачає у цьому законі вигоду для приватних виконавців, які отримають додаткові можливості заробітку на примусовому стягненні майна, тоді як права людини відсуваються на другий план.
Особливу гостроту її заявах надає контекст війни. Політикиня підкреслює, що ухвалювати подібні норми у період, коли мільйони громадян втратили житло через обстріли або були змушені покинути свої домівки, є морально неприйнятним і суспільно небезпечним кроком. Вона розцінює це як ознаку дегуманізації державної політики, коли матеріальні зобов’язання ставляться вище за людську гідність, а технократичний підхід витісняє етичний.
Однак питання про можливе відбирання житла у людей після ухвалення законопроєкту №14005 потребує більш детального аналізу, оскільки воно стосується меж між виконанням судових рішень і захистом права власності, гарантованого Конституцією. Сам по собі цей проєкт закону не запроваджує нових підстав для вилучення житла і не змінює суті процедури стягнення боргу, а лише модифікує технічну сторону процесу. Тобто переводить дії виконавців у цифрову форму, створює автоматизовану систему контролю, об’єднує державні реєстри та блокує можливість боржникам продавати або переоформлювати майно до моменту погашення заборгованості.
Однак опосередковано наслідки для громадян можуть бути доволі відчутними. Якщо раніше боржник міг, умовно кажучи, уникнути виконання рішення, наприклад, переписавши нерухомість на родича чи продавши автомобіль до арешту — то після запровадження автоматизованої системи такі маневри стануть практично неможливими. Відповідно, якщо суд уже ухвалив рішення про стягнення майна, зокрема житла, і воно підлягає примусовому виконанню, система лише пришвидшить цей процес.
Тобто зможуть відбирати житло не через сам новий закон, а через дію вже існуючих рішень судів, які після прийняття закону зможуть виконуватися швидше і технологічно контрольовано. Іншими словами, він не розширює повноважень виконавців у сенсі «кого можна позбавити житла», але зменшує шанс ухилитися від виконання судового рішення тим, хто має борги.
Попри суспільні побоювання, що новий закон відкриє шлях до масового позбавлення людей житла, механізм звернення стягнення на нерухомість і раніше існував у чинному законодавстві, а запропоновані зараз зміни скоріше спрощують технічну сторону процесу, ніж створюють нові підстави для вилучення майна. Примусова реалізація житла можлива лише у випадках, коли суд вже ухвалив відповідне рішення, а борг перевищує встановлений законом поріг — 20-кратний розмір мінімальної заробітної плати, тобто близько 160 тисяч гривень. Саме ця межа є тим правовим бар’єром, який відділяє побутові заборгованості, зокрема за комунальні послуги, від тих випадків, де держава справді може ініціювати продаж майна боржника.
При цьому, якщо у помешканні проживають діти, люди з інвалідністю чи маломобільні особи, процедура ускладнюється залученням органів опіки та піклування, які повинні оцінити, чи не буде така реалізація порушенням прав цих категорій. Відтак, просто забрати у людини єдине житло без судового розгляду й погодження відповідних інституцій неможливо. Проте, як вже зазначалося, цифровізація системи виконавчого провадження зробить процес виявлення майна боржників набагато швидшим: автоматизована система зможе в лічені хвилини встановити, чи має боржник кошти на рахунках, транспорт або іншу власність, яку можна реалізувати для погашення боргу.
Якщо ж таких активів не знайдеться, а сума заборгованості перевищить законодавчий поріг, тоді виконавець має право ініціювати процедуру продажу житла, але лише з дотриманням всіх процесуальних гарантій. При чому в разі незгоди боржник може оскаржити дії виконавця в судовому порядку або через органи Міністерства юстиції, і ця можливість залишається незмінною навіть після ухвалення нового закону.
Таким чином, цифровізація не створює підстав для масового вилучення квартир чи будинків, однак зменшує можливість ухилення від виконання судових рішень. Новий порядок не дає виконавцям додаткового права забирати єдине житло за невеликі борги, але робить процедуру звернення стягнення більш оперативною та автоматизованою. Ризики втрати житла виникатимуть лише у тих, хто вже має боргові зобов’язання, підтверджені судом, і раніше користувався прогалинами системи, щоб їх уникнути.
Ситуація з божниками в Україні
Якщо уважно проаналізувати структуру боргів українців, стає очевидним, що це питання давно вийшло за межі дисципліни платежів і перетворилося на масштабну соціальну проблему. Станом на другий квартал 2025 року загальна сума заборгованості населення за оплату житлово-комунальних послуг сягнула 106,6 мільярда гривень. В Єдиному реєстрі боржників на цей самий період зафіксовано понад 8 мільйонів боржників, причому від початку повномасштабного вторгнення їх кількість збільшилася ще на 1 400 000 осіб. При цьому найбільше зросли борги за комунальні послуги — на 30%, а також за адміністративні штрафи — на 38%.
Ці цифри свідчать про глибину кризи, проте ще промовистішими є людські історії, які стоять за ними. Серед боржників значаться не бізнесмени і не великі підприємці, а люди, які найбільше постраждали від війни. Це внутрішньо переміщені особи, котрі втратили свої домівки і тепер змушені платити за житло, якого фактично вже не існує. Багато хто з них втратив роботу і має ще оплачувати орендоване житло. Серед боржників є родини військовослужбовців та загиблих, які втратили годувальників і виживають на мінімальні державні не завжди регулярні виплати, розриваючись між оплатою ліків, харчів і комунальних рахунків. Також божниками є українці, які залишилися без роботи через зупинку підприємств або постійні російські обстріли, люди з інвалідністю пенсіонери та інші вразливі верстви населення.
Слід зазначити, що станом на середину вересня 2025 року в Україні відкрито 788 507 виконавчих проваджень, пов’язаних з боргами за комунальні послуги. Це на 13% більше, ніж у липні 2024 року, і майже вдвічі більше, ніж у січні 2021 року. При цьому найвищі показники спостерігаються саме у прифронтових регіонах: на Дніпропетровщині відкрито 150 506 проваджень, що становить 19 відсотків від загальної кількості; на Харківщині — 128 217 (16 відсотків); на Донеччині — 81 536 (10 відсотків); на Полтавщині — 57 605 (7 відсотків); у Запорізькій області — 53 797 (7 відсотків). Ці регіони перебувають під постійним впливом війни, і саме там боргова проблема набуває найбільш драматичних масштабів.
Крім того, соціальний зріз боржників також виглядає промовисто. Найбільше боргів накопичують люди віком від 46 до 60 років — 302 800 проваджень, або 38% від загальної кількості. На другому місці група віком від 36 до 45 років — 194 700 проваджень, або 25%. Майже стільки ж — 194 100 проваджень припадає на громадян, старших за 60 років. Тобто основний тягар комунальних боргів лежить на літніх людях, які опинилися у фінансовій пастці через війну та інфляцію.
Водночас проблема боргів не обмежується комунальними платежами. Станом на кінець жовтня 2025 року в Україні зафіксовано понад 2 000 000 неоплачених штрафів за порушення правил дорожнього руху, а загальний борг населення перед мікрофінансовими організаціями досяг 24,29 мільярда гривень. Це означає, що дедалі більше українців змушені позичати, щоб покривати найнеобхідніше, створюючи нове коло боргової залежності, з якого дедалі важче вирватися.
На цьому тлі ухвалення законопроєкту №14005 про цифровізацію виконавчого провадження виглядає як своєрідне дзеркало соціально-економічної ситуації в країні. Його ініціатори говорять про технологічний прогрес і підвищення ефективності, однак у мільйонів людей він викликає занепокоєння і обурення. Тому питання, чи покращить цей закон становище українців, є риторичним. Він безперечно полегшить роботу виконавчої служби та зменшить кількість невиконаних рішень судів, але чи означає це, що держава повернулася обличчям до своїх громадян? Навряд чи. Справжня підтримка полягає не в тому, щоб ефективніше забирати у людей майно, а в тому, щоб створювати умови, за яких вони не опиняються в боргах.
