Кабінет Міністрів України затвердив концепцію Державної цільової національно-культурної програми сприяння вивченню та застосуванню англійської мови на 2026–2030 роки. Така ініціатива виглядає цілком логічною у контексті зовнішньополітичного курсу держави, який орієнтується на євроатлантичну інтеграцію, міжнародну співпрацю та модернізацію системи освіти. Поширення англійської мови як інструмента доступу до глобальних знань, технологій і культурної взаємодії давно стало актуальним викликом для українського суспільства. Проте попри правильність напряму, сама концепція наразі залишає більше запитань, ніж відповідей щодо конкретних кроків її реалізації. Чи здатна держава забезпечити реальні умови для її втілення від найвіддаленішого села до великого міста?
Англійська мова як національний пріоритет: старт нової державної програми
4 червня 2025 року в Україні було офіційно затверджено Концепцію Державної цільової національно-культурної програми, яка має на меті сприяти вивченню та практичному застосуванню англійської мови у період з 2026 по 2030 рік. Основні організаційні функції з розроблення цієї програми покладено на Міністерство культури та стратегічних комунікацій покладено, яке призначено державним замовником і відповідає за координацію роботи з іншими центральними органами виконавчої влади.
При цьому на впровадження Концепції передбачено фінансування в орієнтовному обсязі 437,8 мільйона гривень, з них 350,24 мільйона планується виділити з державного бюджету, а 87,56 мільйона — з місцевих бюджетів. Обсяг видатків на реалізацію Програми щороку визначатиметься під час складання проектів державного та місцевих бюджетів, з урахуванням їх реальних можливостей, тобто без фіксованих гарантій і в межах наявного ресурсу. Чи не виглядає цинічно намір витратити сотні мільйонів на розмиту мовну концепцію в умовах війни та повоєнного часу, коли кожна гривня має рятувати життя або відбудовувати зруйноване? Відповідь є очевидною.
В межах шести місяців має бути підготовлений проєкт повної версії програми, який надалі подадуть на розгляд уряду. Крім того, урядом було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів від 11 жовтня 2016 року № 710, яка стосується порядку використання бюджетних коштів. Нова ініціатива з вивчення англійської мови тепер включена до переліку програм, що підпадають під окремі умови фінансування.
Концепція передбачає впровадження низки практичних заходів, зокрема створення цифрової освітньої інфраструктури, оновлення методичних підходів до викладання, забезпечення підтримки для педагогів, впровадження сертифікації знань за стандартами CEFR (Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти – ред.), а також розвиток англомовного контенту і просування англомовних фільмів.
Міністр культури та стратегічних комунікацій Микола Точицький у своєму коментарі зазначив, що рівень володіння англійською мовою серед населення залишається незадовільним. На його думку, цей фактор ускладнює як особистий розвиток громадян, так і загальне зростання країни. За словами міністра, ухвалена концепція має на меті створити умови для інтеграції англійської мови у сферу освіти, професійного розвитку та повсякденного життя, а також посилити міжкультурну взаємодію. Так, за прогнозами чиновників, до 2030 року базові навички англійської мови матиме не менше 60% громадян, майже третина населення (28%) зможе вільно спілкуватися англійською у повсякденному житті, 90% викладачів цієї мови пройдуть підвищення кваліфікації, а Україна підніметься щонайменше до 38-го місця у глобальному рейтингу володіння англійською EF English Proficiency Index. Запровадження цієї програми вважається кроком до активнішої участі України у міжнародному англомовному середовищі, з перспективою розвитку людського капіталу та підвищення професійної конкурентоспроможності громадян.
Реальний рівень володіння англійською мовою в Україні: що показали дослідження
Попри офіційні заяви про інтеграцію англійської мови в повсякденне життя українців, результати останніх якісних і кількісних досліджень демонструють складну та фрагментовану картину мовної ситуації в країні. У фокус-групах і глибинних інтерв’ю переважна більшість учасників оцінюють свій рівень як початковий або нижче середнього. Близько 30% мають лише базові знання, а ще 40% становлять рівень, який можна умовно класифікувати як pre-intermediate або A2 (людина має базові знання мови і може спілкуватися у простих повсякденних ситуаціях – ред.). При цьому 10% визнають, що не володіють англійською взагалі, хоча за даними кількісного дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) цей показник сягає 49%. Близько п’ятої частини респондентів назвали свій рівень середнім або вищим (від B1 до B2), і в цій групі майже половину становить молодь.
Загалом, за даними КМІС, лише 23% українців можуть вільно писати, читати і спілкуватися англійською на рівні, достатньому для професійної діяльності. При цьому 51% здатні прочитати чи написати короткий текст, а 42% можуть підтримати побутову розмову. Ці цифри суттєво нижчі за суму відсотків груп із низьким і середнім рівнем у якісному дослідженні, що свідчить про певну переоцінку власних знань серед опитаних. Оцінювання рівня володіння мовою у фокус-групах базувалося переважно на таких критеріях, як обсяг словникового запасу, знання граматики, здатність формулювати речення чи розуміти носіїв. Часто люди орієнтувались на рівень підручника або думку вчителя чи репетитора, а не на об’єктивне тестування.
Старше покоління зазвичай демонструє нижчий рівень володіння англійською, що пов’язано з відсутністю якості навчання в школі, бо в ті часи мова сприймалася як другорядна й малопотрібна. Зараз багато з цих людей вже мають інше ставлення, однак надолужити втрачене складно без системної підтримки. У молодших вікових групах проблеми теж не зникають. Часто це є наслідком слабкого викладання, недостатньої уваги до мови в освітньому процесі або втрати навичок через відсутність практики. Навіть ті, хто досяг середнього або вищого рівня, зазвичай здобули ці знання через самоосвіту, приватні заняття або перебування за кордоном.
Окрему групу складають батьки школярів. Вони переважно оцінюють свої навички як початкові, натомість впевнені, що їхні діти володіють англійською на “середньому” або “достатньому” рівні. У деяких випадках ці оцінки базуються на результатах тестувань у мовних школах або на думці репетиторів. Проте вчителі загальноосвітніх закладів зазначають, що реальна картина знань учнів є дуже різною, і в багатьох випадках — недостатньою.
Серед найпоширеніших причин педагоги називають дистанційне навчання, відсутність контролю з боку батьків, нестачу мотивації, а також кадрові проблеми, особливо в сільських школах, де часто змінюються викладачі англійської мови. В університетах ситуація також не виглядає оптимістично. За оцінками викладачів, більшість студентів мають слабку мовну підготовку, винятком є лише спеціальності, де знання англійської є критично необхідним, на кшталт ІТ або журналістики.
Основною причиною цього називається низький рівень викладання в школах, особливо в невеликих містах та селах. Репетитори підтверджують, що рівень учнів дуже різниться і залежить від особистих обставин: мотивації, доступу до ресурсів, попереднього досвіду. Перед початком навчання вони зазвичай проводять онлайн тестування, щоб визначити реальний рівень володіння мовою за шкалою CEFR. Представники малого бізнесу є ще однією категорією, де рівень володіння англійською мовою переважно невисокий. Більшість оцінює свої знання як початкові, а випадки просунутого рівня зустрічаються дуже рідко.
Отже, в Україні на сьогоднішній день немає сталого мовного середовища для широкого практичного використання англійської мови. Мотивація поступово зростає, однак її недостатньо без підтримки з боку системи освіти, без якісного викладання, доступу до ресурсів та чітких цілей навчання. Це питання потребує не лише стратегій, а й реального, послідовного втілення на рівні всієї країни. Адже неможливо за помахом чарівної палички зробити так, щоб одразу все населення заговорило англійською мовою. Зрозуміло, що ініціатива держави є своєчасною й необхідною, особливо з огляду на євроінтеграційний курс країни та потребу громадян у глобальній комунікації. Проте за гучними формулюваннями знову проступає знайома проблема: відсутність реалістичного плану, продуманої інфраструктури та механізмів впровадження. Чергова амбітна програма ризикує залишитися декларацією без реального впливу, повторюючи долю багатьох подібних рішень, що добре виглядають на папері, але не змінюють ситуації на практиці. І хоч мета зрозуміла, шлях до неї знову починається з невизначеності.
Виклики реалізації: що загрожує ефективності державної програми з англійської мови
Попри амбітну ідею, схвалена урядом концепція державної програми зі сприяння вивченню англійської мови стикається з низкою системних проблем, які можуть суттєво обмежити її практичний ефект. На папері ініціатива виглядає логічно та комплексно, однак її впровадження у реальні умови виявляє багато слабких місць.
Один з ключових викликів полягає у недостатньому матеріальному забезпеченні закладів освіти. Більшість шкіл, особливо в сільських районах та маленьких містах, не мають сучасної техніки, доступу до якісних цифрових платформ чи ресурсів, які передбачені концепцією. Дуже часто маємо ситуацію, коли надходження підручників до віддалених куточків країни відбувається не на початку навчального року, а десь всередині. Тоді вчителі змушені ледве не на пальцях пояснювати матеріал, а батьки намагаються дістати кошти на підручник, яким держава мала б забезпечити кожного учня безкоштовно. Відсутність стабільного інтернету, застаріле комп’ютерне обладнання або, взагалі, його відсутність унеможливлюють використання сучасних підходів до вивчення мови, особливо інтерактивного чи проєктного типу.
Серйозна проблема стосується власне якості шкільних підручників. Навіть у нових виданнях часто трапляється лексика, яка не відповідає реальним потребам учнів, бо не використовується у побуті, професійній чи міжкультурній комунікації. У багатьох випадках підручники надто академічні, перевантажені граматичними вправами й штучними діалогами, які мало допомагають у розвитку навичок живої мови. Така система формує пасивні знання, які не переходять у мовну практику. А бідолашні учні просто не в змозі запам’ятати весь обсяг навіть одного лексичного уроку, коли на них чатують цілі списки слів, а вправ на їх відпрацювання майже немає. Натомість, на наступний урок згідно програми та підручника заплановано вже нову лексику, а на закріплення матеріалу просто немає часу.
Поширення англійських курсів по всій країні можна сприймати, як позитивну тенденцію, але лише на перший погляд. Ринок заповнений швидкими курсами, інтенсивами й онлайн-школами, в той час як значна частина з них працює без належного контролю якості. Курси часто ведуть викладачі без профільної освіти, досвіду чи методичної підготовки. Це створює ілюзію доступності англійської, але не формує реальних мовних навичок.
Навіть у шкільній системі кадровий потенціал нерівномірний: в обласних центрах ще можна знайти кваліфікованих фахівців, але в невеликих містах і селах ситуація набагато гірша. Часті випадки, коли директори сільських шкіл, через відсутність кадрів, просто вимушені давати години викладання англійської мови педагогу за іншим фахом. Постійні зміни викладачів, нестача молодих спеціалістів, низька мотивація через мізерні зарплати просто не можуть не відображатися на якості викладання та на стабільность навчального процесу взагалі.
Ще одна суттєва перешкода має пряме відношення до фінансової недоступності послуг для широких верств населення. Індивідуальні заняття з фаховим викладачем, мовні курси з носіями, якісні платформи, сертифікація за міжнародними стандартами потребують значних витрат, які для багатьох громадян є надмірними у реаліях масового безробіття. Особливо це стосується родин з невеликим доходом, багатодітних сімей, внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю або жителів сільських територій.
Таким чином, хоча концепція програми декларує “сприяння доступності”, без механізмів адресної підтримки, а саме грантів, безкоштовних платформ, забезпечення безкоштовного доступу до сертифікованих курсів, ця мета ризикує залишитись лише декларацією.
Також вагомими причинами є відсутність мовної практики після занять на курсах або з репетитором, а також відсутність для багатьох людей необхідності у своїй професійній діяльності вивчати англійську мову.
Водночас не варто повністю применшувати потенціал програми. Успішна реалізація окремих її компонентів, зокрема створення цифрової освітньої інфраструктури та впровадження сертифікації за стандартами CEFR, здатна задати новий стандарт у мовній підготовці. Підвищення якості контенту, зокрема перекладів, субтитрованого кіно й підтримки англомовного медіапростору, може створити більш сприятливе середовище для природного засвоєння мови. Сама ідея підвищення мовної компетентності як частини розвитку людського капіталу є стратегічно правильною. Але без адресного фінансування, кадрової підготовки, реформи підручників і обмеження псевдокурсів ця ідея ризикує не досягти своєї цілі.
Мовна інтеграція без ілюзій: як інші країни впроваджували англійську і що з цього вийшло
Україна лише починає рух у бік масштабного просування англійської мови на державному рівні, а тим часом у світі вже є країни, які пройшли цей шлях з помилками, успіхами, локальними рішеннями та гнучкими моделями. Саме вивчення їхнього досвіду дозволить краще зрозуміти, що дійсно працює, а що лише добре звучить у стратегіях.
Так, Швеція є прикладом країни, де англійську не впроваджували через жорсткі реформи, а інтегрували органічно. Тут англійська вивчається з початкових класів, а фокус робиться на практиці, а не тестах. Велику роль відіграє медіасередовище: фільми, серіали, YouTube, ігри не дублюються, а лише субтитруються, тож діти чують мову щодня. Як бачимо, держава створила максимально сприятливі умови, а не насаджувала насильно. Наприклад, вчителі проходять постійне підвищення кваліфікації, а школи мають доступ до сучасних навчальних платформ. При цьому англійська не має офіційного статусу, але її рівень у населення вважається одним із найвищих у Європі.
Сінгапур показав чудовий курс цілеспрямованої мовної політики. У 1960-х роках влада запровадила англійську як основну мову освіти, бізнесу та адміністрації. Це рішення мало не культурний, а стратегічний характер: об’єднати різноетнічне населення (малайці, китайці, індійці) через нейтральну мову й інтегрувати економіку у глобальний ринок. Тут англійська стала мовою викладання у школах, вищих навчальних закладах, держслужбі. Проте Сінгапур не відмовився від інших мов, адже учні обов’язково вивчають ще одну з “рідних” (китайську, малайську або тамільську). Це дозволило зберегти ідентичність, не перетворюючи англійську мову на заміну. Ключ до успіху полягав у системній реформі освіти, яка охопила і вчителів, і навчальні програми, і підтримку з боку батьків.
У Нідерландах англійська мова з’являється у школах дуже рано, а багато університетів повністю або частково викладають нею, але головний чинник там криється у відкритості до англомовного контенту. Підлітки дивляться TikTok, слухають музику, проходять онлайн-курси англійською не тому, що мусять, а тому, що хочуть. Держава не бореться з цим, а підтримує. У Нідерландах давно зрозуміли, що доступ до безкоштовних онлайн-ресурсів, програми обміну, гнучкі методичні матеріали працюють набагато краще за формальні тести. При цьому вчителі мають високий статус, а викладання англійської мови гнучке й адаптоване до змін.
Польща, як і Україна, мала стартову ситуацію, де англійська мова не була поширена. Проте ще з 1990-х років держава поступово включала її в шкільну програму як обов’язковий предмет з раннього віку. Інвестиції йшли в оновлення підручників, тренінги для вчителів, підтримку локальних мовних курсів. Особливу увагу приділяли школам у сільській місцевості. Сьогодні в Польщі володіння англійською мовою є однією з базових вимог до працівників у сферах ІТ, логістики, туризму та бізнесу. Але польський досвід також показує, що лише через освіту неможливо охопити все населення. Сильний поштовх дали приватні ініціативи, гранти, онлайн-курси та цифрові платформи з відкритим доступом.
Тож досвід зарубіжних країн демонструє, що суспільство може оволодіти англійською мовою не завдяки лише ухваленню постанов Кабінету міністрів, адже це не кнопка, яку натиснув, і всі раптом заговорили. Вивчення мови здійснюється завдяки розумному і комплексному процесу, який вимагає створення цілого середовища, де англійська мова буде живою, потрібною та природною. Без цього всі плани залишаться лише порожніми словами на папері. Ті країни, які справді досягли успіху, не ставили за мету просто “підвищити рівень знань”. Вони зрозуміли: перш за все потрібно інвестувати у вчителів, підвищувати їхню кваліфікацію, давати інструменти для сучасного і реального навчання, а не механічного зубріння граматики заради іспитів. Важливий і ранішній старт, адже чим раніше дитина починає слухати і говорити англійською, тим природнішим стає цей процес.
Ще одна ключова складова полягає у доступі до якісного англомовного контенту. Не через примусове заучування слів з підручника, а через те, що людина сама хоче дивитися серіали, слухати музику, читати новини, спілкуватися словом та жити мовою. Також варто пам’ятати, що саме практика живого спілкування і стажування додають мотивації та знімають мовний бар’єр. Звісно, не варто ігнорувати і роль приватних ініціатив, але при цьому важливо, щоб їх якість контролювалася. Бо безлад з курсами та репетиторами, де викладають псевдофахівці, може серйозно зашкодити процесу.
Україна має брати до уваги як успіхи, так і помилки інших. Цілком зрозуміло, що формування справжнього мовного середовища не буде швидкою кампанія чи модною ідеєю, бо насправді це довга і системна робота. І починати її треба з реального усвідомлення власних ресурсів та можливостей, а не з наївних сподівань на швидкі результати.
