У Німеччині пропонують припинити соціальні виплати українським чоловікам призовного віку

У країнах Європи триває ревізія підходів до соціальної підтримки громадян України, які виїхали від війни. На тлі зміни суспільних настроїв, зростання витрат державних бюджетів і дебатів про справедливість розподілу допомоги, все частіше звучать заклики змінити правила. У Німеччині ініціатива, яка викликає особливий резонанс, стосується українських чоловіків призовного віку, які після початку повномасштабного вторгнення опинилися на території цієї країни.

Пропозиція щодо скасування виплат

Німецьке видання BILD повідомило, що член Бундестагу від Християнсько-соціального союзу (партії колишнього канцлера Німеччини Олафа Шольца) Штефан Маєр заявив про необхідність скасувати соціальні виплати для українських чоловіків віком від 18 до 63 років, які отримують так звану громадянську допомогу (Bürgergeld). У публічній заяві депутат зазначив: якщо понад 150 тисяч чоловіків з цієї вікової групи щомісяця отримують допомогу в Німеччині, то це є неприйнятним. На його думку, вони повинні або працевлаштовуватись на території Німеччини, або повертатись в Україну для виконання військового обов’язку.

“Потрібно нарешті покласти край отриманню соціальної допомоги (Bürgergeld) чоловіками з України призовного віку. Якщо майже 151 тис. українців віком від 18 до 63 років отримують у нас допомогу, то щось тут не так. Ця категорія осіб не має права на таку соціальну виплату і повинна або працювати тут, у Німеччині, або проходити військову службу в Україні”, – заявив Маєр.

У публікації вказується, що, за офіційною інформацією Федерального агентства зайнятості, станом на березень 2025 року 150 660 українських чоловіків призовного віку були зареєстровані в центрах зайнятості. Це майже половина з усіх 304 144 осіб, які прибули до Німеччини від початку вторгнення. На кожного з них держава виділяє в середньому 882 євро на місяць — з урахуванням стандартної грошової допомоги, витрат на житло, додаткових потреб і можливих одноразових виплат. У річному підрахунку це понад 1,3 мільярда євро, що вже викликає дискусії не лише в політичних колах, а й у суспільстві.

Контекст масового виїзду та тема мобілізації

Окрема увага приділяється обставинам, за яких частина українських чоловіків змогли виїхати за межі України після введення воєнного стану. У публікації згадується так званий «трюк з вантажівкою» — поширена схема, коли чоловіки купували фальшиві або сумнівного походження водійські посвідчення категорії С і ВЕ, які формально дозволяли їм бути включеними до складу водіїв критичної логістики. Польські прикордонники й німецькі спецслужби повідомляли про наявність значної кількості таких випадків. Частина осіб згодом не поверталася до України, залишаючись у ЄС, де згодом реєструвалися як отримувачі допомоги.

У Німеччині наразі немає механізму автоматичної перевірки підстав виїзду таких осіб з України. Більшість чоловіків з числа біженців перебувають у країні на легальних підставах, зареєстровані в системі, мають документи, що підтверджують їхній статус, і не порушують національного законодавства ФРН.

Позиція української держави

На запит журналістів BILD посольство України в Німеччині відповіло, що не вбачає в ситуації жодних ознак правопорушення. У відповіді зазначено, що проживання українських громадян чоловічої статі за кордоном не є забороненим, а для перетину кордону необхідні відповідні документи, які в кожному випадку перевіряють уповноважені органи.

Представники дипломатичного відомства наголосили, що буде некоректно колективно звинувачувати всіх чоловіків у спробі уникнення мобілізації чи порушенні законодавства. Частина осіб виїхала ще до початку бойових дій, частина — законно, з підставами, передбаченими українським законодавством. Також значна частина чоловіків перебуває в обліковій системі українських консульств за кордоном і повідомляє про зміну адреси, що дозволяє надалі виконувати обов’язки перед державою.

Політичне та соціальне тло

Ініціатива щодо припинення виплат саме чоловікам призовного віку відображає глибше невдоволення частини німецького суспільства системою соціального забезпечення біженців. Аргумент про те, що працездатні чоловіки не повинні перебувати на державному утриманні, в умовах економічного навантаження, викликає підтримку не лише серед правих партій, а й серед частини поміркованих виборців. Однак пропозиція Штефана Маєра поки що не має статусу законодавчої ініціативи й не пройшла жодної формальної процедури розгляду.

З іншого боку, в Німеччині діє принцип індивідуального підходу в оцінці потреб і прав біженців. Громадянська допомога надається не на підставі статі чи військового статусу, а за наявності потреби, неможливості забезпечити себе самостійно й законності перебування в країні. Зміна підходів у бік вибіркового виключення окремих категорій може поставити під сумнів загальну стабільність системи допомоги й викликати правові суперечки.

Між безпекою, справедливістю й зобов’язаннями

Ситуація довкола українських чоловіків у Німеччині перебуває на перетині кількох складних дискусій — про міжнародну солідарність, обов’язки громадян у воєнний час, ресурси країн, які приймають біженців, і про межі правових повноважень держав, які не є сторонами війни. У публічному просторі все частіше лунає риторика про потребу розмежувати осіб, які справді потребують захисту, і тих, хто, можливо, уникає відповідальності.

Проте ні німецьке законодавство, ні міжнародне право не зобов’язують іноземну державу здійснювати оцінку військового статусу громадян іншої країни, якщо ті перебувають легально, зареєстровані як біженці й не порушують місцевого права. Питання того, хто мав право виїхати й чи мав повертатися, залишається в юрисдикції України, яка визначає правомірність чи порушення з боку своїх громадян.

Резонансна заява депутата Бундестагу вказує не лише на напруження навколо українського питання, а й на зміну клімату всередині європейських держав, які вже третій рік поспіль приймають мільйони осіб, що рятуються від війни. На тлі очікуваного скорочення бюджетів, посилення міграційної риторики та підготовки до виборів, тема соціальних виплат усе частіше стає інструментом публічного тиску — навіть тоді, коли йдеться про окрему категорію людей, які фактично нічого не порушували.