Українська економіка десятиліттями живе подвійним життям. Одне — офіційне, звітне, з податковими деклараціями, бюджетними проєкціями та інфографікою для міжнародних партнерів. Інше — тіньове, гнучке, часто неконтрольоване, але напрочуд живуче. Тіньова економіка в Україні виникла не як виняток, а як наслідок тривалого розриву між законами і реальними умовами ведення бізнесу. Вона сформувалась на перетині слабких інституцій, фіскального тиску, нестабільного регулювання й хронічної недовіри до держави. З часом тіньовий сектор перестав бути тимчасовою адаптацією, а перетворився на постійну форму виживання для одних і способом збагачення для інших. У період війни тіньові практики не лише збереглися, а й укорінилися, послаблюючи податкову базу, ускладнюючи формування Дербюджету, обмежуючи державні інвестиційні можливості та підриваючи фінансову стійкість економіки в цілому.
Тіньова економіка України: основні обсяги та бюджетні втрати
Згідно з дослідженням Visual Capitalist, показник тіньової економіки України становить 19,3% ВВП. На перший погляд, це виглядає як поступ: до повномасштабної війни оцінки досягали 30%, а окремі представники влади неофіційно визнавали масштаби в межах 40–50%. Однак різниця в цифрах не свідчить про реальне скорочення тіні. Навпаки, такий розрив слід розцінювати як наслідок відсутності прозорої методології вимірювання і спробу зберегти контроль над інформаційним полем. Зменшення офіційних оцінок на фоні продовження масштабної тіньової активності є скоріше ознакою розбалансованості між статистичними системами та реальною економічною поведінкою.
За офіційною інформацією, станом на початок 2024 року в тіні перебувало близько 500 мільярдів гривень не задекларованих податків. Навіть після активізації фіскального нагляду обсяг зменшився лише до 420–430 мільярдів. При цьому голова податкового комітету парламенту Данило Гетманцев заявив, що половина економіки функціонує поза системою. Йдеться не про окремі епізоди, а цілісну модель господарювання, де розрахунки відбуваються готівкою, де зарплати виплачуються в конвертах, а імпортна продукція потрапляє на ринок через сірі логістичні схеми. Тобто проблема не в порушеннях, а в їхній системності.
Слід зазначити, що сфера торгівлі є однією з найбільш вразливих до тінізації. У 2025 році частка тіньового сегменту у торгівлі деякими групами товарів сягала 60–70%. Найпоказовішим став приклад тютюнової продукції: обсяг нелегального обігу сигарет в Україні становив понад 5 мільярдів штук. Найбільше фіксовано у Дніпропетровській, Одеській, Львівській, Харківській, Київській та Хмельницькій областях. Ці регіони формують понад 70% тіньового ринку. Внаслідок цього держава недоотримує щонайменше 25 мільярдів гривень щороку. Ідеться не лише про втрату надходжень, а й фактичну втрату контролю над цілим сектором економіки, який перетворився на напівлегальний простір з власними правилами, ціноутворенням і каналами реалізації.
Не менш проблемною є ситуація і з імпортом електроніки. У першому кварталі 2025 року понад 80% певних моделей смартфонів продавалися без сплати ПДВ та мит. Це призвело до прямих втрат бюджету на рівні 1,5 мільярда гривень лише за три місяці. За прогнозами, упродовж року загальні недонадходження від нелегального імпорту техніки — смартфонів, ноутбуків, планшетів — перевищать 10 мільярдів гривень. Ці обсяги поставок існують поза системою фіскального моніторингу, а отже є непідконтрольними жодному з інструментів державної економічної політики.
Окремою сферою є громадське харчування. В Україні зареєстровано понад 100 тисяч закладів, але лише 15% з них мають статус юридичних осіб. Усі інші працюють або як ФОПи, або взагалі без оформлення. П’ять великих компаній забезпечують 30% усіх податкових надходжень галузі. Решта або не декларує прибутки, або працює за спрощеною схемою без реального контролю. Це призводить до деформації ринку — чесні платники податків не можуть конкурувати з бізнесами, які економлять на всьому, включно з податковими зобов’язаннями. Йдеться про відсутність рівних правил, що підриває довіру до системи в цілому.
Тіньова економіка в Україні є не тільки економічною вадою, але й фактором політичного і фінансового ризику. Вона підриває податкову базу, ускладнює бюджетне планування, робить неможливим прогнозований розвиток. Фінансова стійкість держави опиняється під загрозою, коли основні потоки доходів і витрат відбуваються поза системою. У підсумку держава змушена шукати зовнішнє фінансування, посилювати боргове навантаження або переносити податковий тиск на легальний бізнес. Це замкнене коло, яке відтворює нові приводи для тінізації.
Тіньові практики не зникли під час війни, а навпаки зміцнилися, стала стабільнішою, пристосованішою до нових умов і значною мірою непомітною для інституцій. Її посилення в цей період має конкретні причини, які не зводяться до абстрактного «хаосу війни» чи «кризи держави». Учасники ринку інтегрувалися у воєнну економіку, адаптувалися до нових правил гри й стали умовно прийнятною формою поведінки. При цьому тіньова економіка не викликає суспільного осуду, оскільки сприймаються як захист від системи, якій не довіряють. Однак така логіка веде до розщеплення економічного простору: одна частина країни працює за правилами, інша — за винятками. І в цьому полягає головна загроза.
На початку повномасштабного вторгнення держава свідомо призупинила більшість регуляторних і контрольних механізмів, було скасовано податкові перевірки, зупинено інспекції праці, а також спрощено правила ведення обліку. Це рішення виглядало логічним у моменті задля збереження економічної активності в умовах паніки, логістичного колапсу та фізичної загрози існуванню бізнесу. Однак водночас воно створило ситуацію, в якій велика частина підприємців отримала безпрецедентну свободу — працювати без нагляду, без касових апаратів, без обов’язкових звітів.
Другою причиною тінізації економіки під час війни стало зростання ролі готівки в обігу. Через перебої з електронними сервісами, відключення, відсутність гарантій безперебійного зв’язку у 2022–2023 роках багато компаній і споживачів повернулися до розрахунків у готівковій формі. Готівка є позасистемною економікою за своєю суттю. Коли вона стає основним інструментом розрахунку, тінізація зростає автоматично: її не потрібно приховувати — вона просто не фіксується.
Третім чинником є зниження довіри до держави в умовах війни. Бізнес, особливо малий і середній, не бачить державу як партнера. Він не очікує компенсацій, не вірить у правову захищеність, не орієнтується на довгострокове планування. В таких умовах логіка виживання переважає логіку легальності. Підприємець скоріше відмовиться від офіційного оформлення, ніж ризикне втратити оборот через нестабільність, інфляцію чи неадекватні дії чиновників. А в тіні дешевше, простіше, швидше і цілком прогнозовано.
Четверта причина полягає у зрощенні воєнного попиту з неофіційними каналами постачання. Величезний обсяг потреб ЗСУ, ТРО, волонтерських ініціатив і тилової інфраструктури часто покривається не через тендери, а через прямі закупівлі, часто без документів. Це породило величезний «сірий» ринок техніки, форми, медикаментів, логістичних послуг. Формально він існує з добрих намірів — забезпечити фронт оперативно, але на практиці він підживив культуру обходу закону, яка збереглася вже поза воєнними потребами.
П’ятою причиною є повернення старих тіньових схем, які вважалися витісненими. Зокрема, активізувались сірі імпортні канали через Польщу, Туреччину, Грузію. У великих містах знову з’явилися ринки без касових апаратів, відновився нелегальний обіг алкоголю, пального, сигарет. При цьому на фоні війни державні органи втратили спроможність протистояти цим схемам системно, бо ресурси спрямовані на безпеку, логістику, гуманітарку, оборону. Для контролю економічної дисципліни просто не вистачає людей, уваги і волі.
Отже, війна стала не тригером, а каталізатором для тіні, вона зробила її зручною, виправданою і неконтрольованою. Тіньова економіка стала адаптацією, стратегією виживанням, а подекуди — і формою протесту. Скоріш за все, тіньова економіка не зникне разом з війною, а вийде з неї ще міцнішою, глибше інтегрованою і складнішою для викорінення.
Тіньова економіка як розпад державного балансу
Тіньова економіка не функціонує осторонь державного механізму. У цьому процесі не існує чіткої межі між тим, хто «просто не оформив чек», і тим, хто ухиляється від сплати мільйонів. Всі ці випадки є елементами одного ланцюга, в якому на першому етапі спотворюється статистика, на другому — блокується бюджетна політика, а на третьому — легальна економіка перестає бути життєздатною. Коли значна частина доходів фізичних осіб і прибутків компаній не обліковується, держава формально продовжує складати бюджети, звітувати про зростання, запускати програми, але всі ці моделі спираються на фіктивну реальність. Витрати розраховуються з урахуванням мінімальної зарплати, рівня безробіття чи продуктивності, які мають усе менше спільного з тим, що реально відбувається.
З цього моменту будь-яка податкова або соціальна ініціатива приречена на провал. Держава, не розуміючи справжньої глибини тіньових обсягів, намагається скоригувати систему через підвищення ставок, розширення перевірок, нові інструменти контролю. Проте неадекватність початкових даних призводить до зворотного ефекту: фіскальний тиск зростає, а кількість тих, хто ухиляється, збільшується ще більше. Це породжує замкнуте коло, в якому що більше ресурсів держава витрачає на примусову фіскалізацію, то менш ефективно ці ресурси працюють.
Водночас важливо усвідомлювати, що тіньова економіка не обмежується прихованими доходами. Вона створює паралельну логіку функціонування всієї системи, починаючи з зайнятості, закінчуючи інвестуванням. Робітник, який працює без оформлення, не може претендувати на соціальний захист. Підприємець, який уникає ПДВ, не бере участі в державних тендерах. Компанія, яка застосовує схеми-«скрутки» для ухилення від податків, не будує довгострокову стратегію — бо завтра її можуть прикрити, замінити або «віджати». Все це трансформує правила, в яких перевага належить не тим, хто ефективний, а тим, хто має доступ до тіньових каналів і домовленостей. Це породжує структурну нерівність, при цьому «білий» бізнес не витримує конкуренції з «сірим». Роботодавець, який платить офіційну зарплату, втрачає працівника на користь фірми, яка дає більше, але без податків. Легальні торгові точки програють стихійній торгівлі, яка не сплачує ЄСВ, не має дозволів, не реєструє касу. В підсумку тінізація перестає бути вибором, а стає умовою виживання. Так, держава починає втрачати не лише гроші, але й базу довіри.
Особливо небезпечним є спотворення ринку праці. Люди працюють, але не мають страхового стажу, пенсійного забезпечення та легального статусу. У кризових ситуаціях вони не можуть звернутися до суду, не мають доказів зайнятості, не фігурують у системі соціального захисту. Паралельно зростає сегмент трудової міграції, де українці — наймані робітники без легального оформлення в Польщі, Чехії, Італії — відтворюють ту саму логіку: тимчасово, без документів, договорів і гарантій.
Водночас поглиблює цей процес корупція, інтегрована в державне адміністрування. Вона створює подвійні ворота: одні для тих, хто намагається працювати легально — з перешкодами, перевірками, ліцензіями; інші — для тих, хто платить за «невтручання». Це породжує дисбаланс, у якому звичайне дотримання закону перестає бути перевагою. Функціонування бізнесу стає можливим не завдяки виконанню норм, а завдяки домовленостям. У таких умовах неформальна економіка не тільки розширюється, а перетворюється на базовий тип економічних відносин.
Особливе місце в цьому процесі посідають публічні інститути — медична, освітня, комунальна сфера. Працівники формально мають посадові оклади, але справжні доходи отримують у готівці — «подяки», премії, готівкові надбавки від батьків або пацієнтів, благодійні внески, які не фіксуються. Так виникає «подвійний бюджет»: офіційний — для Мінфіну, і реальний — для життя. Цей механізм руйнує уявлення про прозорість витрат і формує тотальну недовіру до бюджету, який усі розглядають як декоративну фікцію.
Не проходить осторонь і сфера будівництва, в якій понад 60% будівельних бригад працюють без реєстрації, а понад половина працівників не мають оформлення. Це означає не лише втрати бюджету, а й брак контролю за безпекою, відсутність відповідальності за неякісні роботи, тотальну непередбачуваність для інвестора. У таких умовах довгострокове планування втрачає сенс — бо юридичне поле є суто номінальним.
Ситуація ускладнюється з тіньовою економікою дуже поширена і при імпорті: недекларовані поставки, заниження митної вартості, псевдоекспорт, імпорт «під технічку». За розрахунками аналітичного центру CASE, лише на початку повномасштабної війни сукупні втрати Держбюджету через митні зловживання перевищили 120 млрд грн. І йдеться не лише про бюджет, бо ці практики руйнують ринок конкуренції, вбивають національних виробників і створюють сталу систему гібридного адміністрування, де митниця — не інститут, а переговорний майданчик.
Паралельно дуже активно розвивається цифровий вимір тіньової економіки: криптовалюти, електронні платформи без податкової ідентифікації, платіжні системи, не підконтрольні НБУ. Вони використовуються як канали для виведення капіталу, оплати фіктивних послуг, інструменти конвертації тіньових коштів. Відсутність регуляції в цій сфері породжує ще один прошарок — цифрову «тінь», яка складніше відстежується, не має географічної прив’язки і ще глибше дестабілізує легальний фінансовий обіг. Повернути цю ситуацію в правове поле не можна лише технічними засобами. Навіть найпрогресивніші реєстри й електронні касові апарати не працюють у реальності, де їх можна обійти за хабар. При цьому жоден штраф не буде ефективним там, де суди знецінюють правові процедури.
Отже, тіньова економіка є показником слабкості всіх інституцій, включно з правоохоронними і судовими органами. Якщо держава і далі не протидіятиме тіньовій економіці ефективно, а не декларативно, вона поступово втратить контроль над ключовими процесами. Знеособлений кеш, фіктивні ФОПи та неформальні схеми вже давно перестали бути фоном, а створили паралельну економічну систему зі своїми власними правилами, вартістю товару, розподілом відповідальності та доступом до ресурсів, де немає оподаткування в повному обсязі, а отже — стабільних надходжень до Держбюджету.
У такій системі держава не може гарантувати фінансування безпеки, пенсій, медицини, освіти. Зникає матеріальна основа для соціальних зобов’язань, і будь-які спроби забезпечити публічні послуги перетворюються на імітацію. При цьому великі обсяги капіталу зосереджуються в закритих каналах, які жодна державна структура не бачить і не контролює. Якщо тіньова економіка стане домінуючою, офіційні інституції взагалі втратять спроможність управляти державою. Їхні рішення і механізми не працюватимуть, бо ключові процеси контролюватимуться позасистемно і за межами правового поля у вигляді торгу між впливовими групами інтересів. У такій конфігурації держава збережеться як формальна структура, але перестане бути органом реального управління. Тому з тіньовою економікою вона має боротися шляхом розумних, виважених рішень, які усувають причини і умови, за яких вигідно працювати поза офіційною системою.
