У Рівному народилася дитина, зачаття якої відбулося після загибелі батька-військового (відео)

Повномасштабна війна Росії проти України щодня забирає життя українських військових — чоловіків, які захищають країну зі зброєю в руках. Для багатьох родин це означає не лише втрату близької людини, а й зламані мрії про спільне майбутнє, дітей, родину. Проте навіть у таких обставинах деякі родини вдаються до складних, емоційно та медично непростих рішень і обирають батьківство після втрати. В Україні з’являється нова етична та практична реальність: зачаття завдяки збереженому біоматеріалу військових, які загинули в бою. У травні 2025 року в Рівному народилася дитина, зачаття якої стало можливим через використання замороженої сперми батька, загиблого у 2024 році. Це не прецедент у світовій медицині, але перший такий випадок для Рівненщини і глибоко символічний для всієї країни.

Вагітність після загибелі чоловіка: клінічне рішення, яке стало особистим

20 травня 2025 року у Рівненському обласному перинатальному центрі на світ з’явився хлопчик, якого назвали Юрієм — на честь його батька, військового Юрія Гордійчука. Він загинув на Донеччині 21 травня 2024 року. Його смерть настала вже після того, як він встиг зберегти свій біологічний матеріал — заради майбутньої дитини, про яку мріяв разом із дружиною Наталією. Як розповіли у перинатальному центрі, це перший випадок на Рівненщині, коли дитина народилася внаслідок штучного запліднення після смерті біологічного батька.

За словами акушера-гінеколога Віктора Лесика, історія пари почалася задовго до війни. Наталя мала проблеми з фертильністю: кілька разів проходила оперативні втручання, зокрема лапароскопічне роз’єднання злук та гістероскопічне видалення поліпів. Вона зверталася по допомогу до різних клінік, а далі — до Центру планування сім’ї в Рівному.

Зберегти можливість батьківства: рішення, ухвалене перед війною

Вперше ідея про зберігання сперми виникла не після загибелі чоловіка, а під час спільного лікування. Подружжя серйозно ставилося до планування сім’ї, і Юрій добровільно здав свій біоматеріал до клініки репродуктивної медицини «Благодар». Це було зроблено ще до його чергової ротації в зону бойових дій. Вони планували повернутися до програми штучного запліднення у найближчі тижні. Проте навесні 2024 року Наталії зателефонували з трагічною звісткою: Юрій загинув на фронті.

«Ми з чоловіком намагалися завагітніти понад рік. Ми проходили обстеження, здавали аналізи, готувалися до програми. У березні поїхали до клініки востаннє разом. У травні його не стало», — згадує Наталя Гордійчук.

Після загибелі чоловіка вона не відмовилася від планів народити дитину. Навпаки — дала собі слово здійснити обіцянку, яку дала Юрієві: стати матір’ю його дитини.

Шлях через медицину, втрату і рішучість

Команду лікарів уразив не лише клінічний випадок, а й сила рішення жінки. Лікарка-репродуктологиня Ірина Царук, яка працювала з Наталею, розповіла, що ситуація була психологічно складною для всієї команди. «Це була історія не лише про медицину, а про відповідальність. Ми знали, що Юрій наполягав на участі в програмі, і навіть після його смерті не виникло сумнівів, що Наталя діє за його волею. Ми зробили все, аби допомогти», — каже вона.

Екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ) провели за державні кошти. Це стало можливим у рамках програми, яку клініка реалізовує у співпраці з Міністерством охорони здоров’я для підтримки родин військових. Наталя змогла пройти всі необхідні етапи: гормональну стимуляцію, вилучення яйцеклітин, перенесення ембріона. Вагітність настала з першої спроби. Через кілька місяців після трагедії вона вже знала: у травні 2025 року з’явиться дитина.

Цей випадок став важливим етичним сигналом для медичної системи України. Використання кріоконсервованого біоматеріалу загиблих військових — це не лише технічне, а й правове, психологічне, соціальне питання. Станом на травень 2025 року в Україні немає чітко врегульованого механізму дії на випадок, якщо матеріал залишився після смерті особи, і не було окремого юридичного заповіту. У випадку Наталі та Юрія ситуацію спростило те, що вони планували програму ЕКЗ ще за життя і мали письмові погодження.

З кожним місяцем війни подібні ситуації ставатимуть не винятком, а реальністю. Військові, які усвідомлюють ризики, дедалі частіше звертаються до центрів репродуктивної медицини із проханням зберегти біоматеріал — навіть без чітких планів на програму. Часто вони роблять це самостійно, не інформуючи навіть партнерку, або навпаки — разом з дружиною вирішують зберегти шанс на продовження роду, попри невизначеність майбутнього.

Народження хлопчика на ім’я Юрій — не лише особиста історія однієї жінки, яка втратила чоловіка й усе одно вирішила стати матір’ю. Це новий вимір війни, в якому держава, медицина, суспільство стикаються з питанням: як продовжити життя там, де смерть стала повсякденною реальністю? Як забезпечити, щоб діти, народжені після загибелі батька, мали юридичне визнання, державну підтримку, соціальні гарантії?

Як повідомляють лікарі, дитина народилася здоровою, мама перебуває під медичним наглядом. Ця історія була оприлюднена офіційно, з дозволу матері, як виняткова — не з міркувань сенсаційності, а для того, щоб дати приклад іншим родинам військових, які опинились у подібній ситуації.