Депортація українських дітей до Росії — це одна з найболючіших трагедій, яка розгортається на тлі повномасштабної війни, розв’язаної Російською Федерацією. Ця проблема стосується не лише викрадених дітей, а й знищення їхньої ідентичності, родинних зв’язків та майбутнього як громадян України. Це питання є надзвичайно актуальним і викликає глибоке занепокоєння міжнародної спільноти, адже такі дії порушують фундаментальні права дитини та міжнародні норми, водночас перетворюючись на воєнний злочин. Україна докладає титанічних зусиль для встановлення місцезнаходження цих дітей і їхнього повернення, проте російська сторона чинить серйозний опір. 18 грудня омбудсмен Дмитро Лубінець в інтерв’ю “Українській правді” розповів про цю складну проблему та кроки, які вживаються для її вирішення.
За словами Лубінця, головну роль у виявленні місць перебування викрадених дітей відіграють українські розвідувальні органи. Попри те, що на території Росії працюють міжнародні організації, вони не можуть надати реальної допомоги. Натомість Україна покладається на власні ресурси та підтримку партнерів, як-от Єльський університет. Використовуючи сучасні аналітичні технології, вдалося отримати доступ до внутрішніх документів РФ, де зазначені конкретні прізвища та дати народження депортованих дітей. Це дало змогу встановити масштаби трагедії, проте Лубінець наголошує, що реальна кількість постраждалих значно перевищує відому наразі.
На тимчасово окупованих територіях України залишається близько півтора мільйона дітей, кожен із яких перебуває під загрозою депортації. Омбудсмен розповів про випадки, коли українські родини, залишаючись на окупованих територіях, стикалися з жахливими наслідками: батьків звинувачували у шпигунстві, а дітей насильно відправляли до Росії та всиновлювали в російські сім’ї, навіть якщо їхні батьки були живими. Такі дії Україна класифікує як воєнний злочин.
Особливу увагу Лубінець звернув на ордери на арешт Путіна та Львової-Бєлової, видані міжнародними інституціями. Ці документи базуються на фактах незаконної депортації українських дітей. Львова-Бєлова навіть публічно заявляла, що всиновила українського хлопчика з Маріуполя, проте згодом російська сторона змінила риторику, називаючи це “тимчасовим влаштуванням”. Попри гру зі словами та неправильне застосування юридичного терміну, на практиці відбувається всиновлення, за яким слідує зміна ідентичності, документів та мілітаризація дітей. Лубінець вважає, що головною метою таких дій є виховання нового покоління солдатів, які воюватимуть проти України чи інших країн.
Українській стороні вдається повертати лише частину дітей. Росіяни постійно шукають підстави, щоб відмовити у їх поверненні, вимагаючи документи, які підтверджують родинні зв’язки. Лубінець обурений тим, що Україна змушена доводити, що ці діти є українськими, хоча саме Росія їх викрала.
Попри труднощі, у питанні повернення дітей є певні досягнення. У цьому процесі ключову роль відіграє міжнародна коаліція, до якої входять 41 країна на чолі з Канадою. Коаліція чинить дипломатичний, політичний та санкційний тиск на Росію. Важливим посередником у цьому питанні є Катар, завдяки якому вдалося повернути понад 50 дітей, хоча це лише невелика частина постраждалих.
Гуманізм у світі, попри складні обставини, все ще існує — наголосив Дмитро Лубінець, описуючи процес повернення депортованих українських дітей. У своєму інтерв’ю омбудсмен висловив особливу вдячність Катару за його зусилля. Завдяки наполегливості катарської команди, яка використовує свої унікальні методи впливу на російську сторону, вдається досягти конкретних результатів. Їхній внесок важливий, адже вони неодноразово застосовували свої канали комунікації та інструменти дипломатичного тиску, щоб домогтися повернення дітей.
Лубінець підкреслив, що, хоча Катар демонструє найбільшу ефективність у цих переговорах, є й інші посередники та партнери, які також намагаються допомогти Україні. Деякі країни не хочуть бути публічними в цьому процесі, інші відкрито заявляють про свою підтримку. Попри те, що їхні зусилля поки що не приносять значних результатів, Україна високо цінує кожну допомогу, адже вона сприяє не лише поверненню українських дітей, а й звільненню цивільних та військовополонених.
Процес повернення дітей є багатоступеневим і надзвичайно складним, а робота в цьому напрямку є спільним завданням великої команди. Лубінець наголосив, що діяльність не обмежується лише його офісом. У цій боротьбі залучені різні міністерства, розвідувальні та правоохоронні органи, Офіс Генерального прокурора, громадські організації та міжнародні партнери. Кожен із них виконує свою важливу роль — від встановлення місцезнаходження викрадених дітей до їхньої реабілітації після повернення.
Окремо омбудсмен зупинився на питанні реабілітації дітей, які зазнали депортації. Цей процес потребує особливого підходу, адже діти часто стикаються з травмами, як фізичними, так і психологічними. Головним партнером у цьому питанні є UNICEF, який надає підтримку в реабілітації, соціальному забезпеченні родин і адаптації дітей до звичного життя. За словами Лубінця, завдяки тісній співпраці з міжнародними організаціями та державними структурами, Україна продовжує боротися за кожну дитину, відновлюючи справедливість і надаючи їм шанс на повернення до рідної домівки.
