Питання участі присяжних у справах про усиновлення знову опинилося в центрі професійної дискусії. У Верховному Суді звернули увагу на те, що обов’язкове залучення присяжних у цій категорії справ може не лише ускладнювати розгляд, а й впливати на строки ухвалення рішень, які безпосередньо стосуються інтересів дитини. Під час фахового обговорення судді окреслили як практичні проблеми чинної моделі, так і можливі підходи до змін у законодавстві.
У Верховному Суді вважають, що на нинішньому етапі залучення присяжних до розгляду саме справ про усиновлення не має достатнього обґрунтування. Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ольга Ступак і Владислав Шипович взяли участь у робочій зустрічі, присвяченій участі присяжних у розгляді судових справ, пов’язаних із захистом прав дітей. Захід організував підкомітет у справах сім’ї та дітей Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.
Ольга Ступак наголосила, що підхід до застосування інституту присяжних у цивільному судочинстві в Україні потребує переосмислення. Насамперед, за її словами, варто оцінити, наскільки виправданою є участь присяжних у справах про усиновлення, оскільки такі справи мають вирішуватися без зволікань. Водночас нинішні обставини ‒ нестача суддів, надмірне навантаження на суди, війна та пов’язані з нею труднощі ‒ не сприяють швидкому розгляду таких проваджень. На думку судді, необхідно прибрати всі чинники, які затягують процес.
Вона також звернула увагу, що пункт 4 частини 2 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України передбачає участь присяжних не лише у справах про усиновлення, а й у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання людини безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а також про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та в інших подібних категоріях. Тобто ця норма переважно стосується питань, пов’язаних з обмеженням дієздатності, тоді як усиновлення має іншу правову природу.
Крім того, Ольга Ступак зазначила, що труднощі у справах про усиновлення за участю присяжних виникають як через суб’єктивні, так і через об’єктивні причини. Серед суб’єктивних причин вона назвала те, що присяжні не є професійними юристами, а представляють громадськість. Іноді вони ставлять у засіданні запитання, які не стосуються предмета доказування та встановлення обставин справи, а суд не має можливості впливати на таку поведінку.
Також трапляються випадки, коли присяжні не підтримують варіант рішення, запропонований суддею. У такій ситуації, відповідно до процесуального закону, присяжний має підготувати власний текст рішення. Відсутність достатньої фахової підготовки, зокрема у сфері процесуального права, може позначатися на якості такого документа. Окремо суддя підкреслила, що справи про усиновлення містять інформацію, яка становить таємницю усиновлення, а гарантувати її збереження за участю присяжних досить складно.
Говорячи про об’єктивні причини, Ольга Ступак пояснила, що списки присяжних затверджують органи місцевого самоврядування, які не завжди належно виконують цей обов’язок. Якщо такий перелік не затверджений, суд не може сформувати колегію присяжних для розгляду справи, через що провадження затягується.
Водночас суддя звернула увагу, що до звернення до суду процедура усиновлення в Україні вже є детально врегульованою. Йдеться про адміністративний етап, покликаний перевірити готовність майбутніх батьків і захистити інтереси дитини. Він включає консультацію та реєстрацію, подання пакета документів, обстеження житлових умов, навчання кандидатів, надання статусу кандидата, пошук дитини, отримання направлення для знайомства, встановлення контакту з дитиною та одержання висновку служби у справах дітей про доцільність усиновлення.
За словами Ольги Ступак, суд на завершальному етапі виконує функцію ухвалення остаточного рішення про усиновлення. При цьому участь громадськості у процесі вже забезпечується через орган опіки та піклування. Тому, з огляду на всі перелічені труднощі, вона вважає, що сьогодні участь присяжних саме у справах про усиновлення не є обґрунтованою. У зв’язку з цим, на її думку, варто розглянути зміни до законодавства.
Крім того, суддя Верховного суду Владислав Шипович навів статистику, відповідно до якої у 2025 році до судів першої інстанції надійшло понад 5,2 тисячі заяв про усиновлення, тоді як у 2024 році таких заяв було понад 6,1 тисячі. Минулого року суди розглянули більш як 4,6 тисячі справ цієї категорії, а у 2024 році ‒ більш як 4,9 тисячі. У 2025 році було задоволено близько 4,3 тисячі заяв, тобто 92 відсотки, а у 2024 році ‒ приблизно 4,7 тисячі, або 93,9 відсотка.
Шипович зауважив, що повне скасування інституту присяжних суперечило б частині 5 статті 124 Конституції України, яка передбачає безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя через присяжних. Разом з тим, за його словами, вдосконалення порядку застосування цього правового інституту шляхом змін до законів і кодексів відповідає частині 1 статті 127 Конституції України, відповідно до якої правосуддя за участю присяжних здійснюється у випадках, визначених законом.
Владислав Шипович також звернув увагу, що обов’язкова, тобто автоматична, участь присяжних передбачена лише Цивільним процесуальним кодексом України. Для порівняння, у кримінальних провадженнях, де санкція інкримінованої статті передбачає довічне позбавлення волі, присяжних залучають не автоматично, а лише за клопотанням обвинуваченого.
На його думку, зміни до Цивільного процесуального кодексу України можуть передбачати або участь присяжних в окремих категоріях цивільних справ за клопотанням учасників процесу, або виключення певних категорій справ із переліку тих, де участь присяжних є обов’язковою.
Суддя нагадав, що у справах про позбавлення батьківських прав присяжні участі не беруть, тоді як у справах про усиновлення їхня участь є обов’язковою. На його переконання, питання доцільності залучення присяжних у справах про усиновлення слід оцінювати з огляду на те, як це впливає на забезпечення інтересів дитини. Він підтримав позицію інших учасників обговорення про те, що замість присяжних до розгляду справ про усиновлення та або до підготовки попередніх документів для звернення до суду можна залучати фахівців психологічних служб, які надавали б професійний висновок щодо дотримання інтересів дитини.
Владислав Шипович також підкреслив, що виключення справ про усиновлення з переліку тих, які розглядаються за обов’язкової участі присяжних, не означатиме втрати громадського чи судового контролю. Присяжні є представниками територіальної громади, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду першої інстанції. Водночас контроль територіальної громади у справах про усиновлення вже забезпечується тим, що відповідно до статті 313 Цивільного процесуального кодексу України участь органу опіки та піклування у таких справах є обов’язковою. У разі незгоди з судовим рішенням цей орган як учасник справи має право подати апеляційну або касаційну скаргу.
