10 вересня щороку привертає увагу світового суспільства до теми, про яку зазвичай не прийнято говорити відкрито. В цей день у всьому світі наголошують на проблемі самогубств, яка залишається однією з найболючіших і водночас найменш обговорюваних. Це не лише особисті трагедії, які відбуваються десь далеко і начебто не стосуються нас. Насправді кожен такий випадок залишає глибокий слід у житті родини, друзів і всієї спільноти. Людина, яка приймає таке рішення, зазвичай проходить складний і болісний шлях. Часто цей шлях залишається непоміченим для оточення, хоча сигнали тривоги вже були. Попри серйозність проблеми, навколо неї досі панує мовчання. Її оточують міфи, страхи та незручність, через що багато людей не наважуються просити про допомогу. Це складна тема, яку важко прийняти, однак ще важче залишатися байдужим. Адже за кожним випадком стоїть чиєсь життя. І, можливо, ця людина була зовсім поруч.
Кількість суїцидів в світі: про що свідчить статистика
10 вересня у світі відзначають День запобігання самогубствам — нагадування про те, як важливо говорити вголос про ментальне здоров’я. Ініціатором цієї дати стала Міжнародна асоціація із запобігання самогубствам ще у 2003 році. Відтоді її підтримують ВООЗ та ООН, а головна мета цієї дати полягає у приверненні уваги суспільства до проблеми, яку часто воліють не помічати, поки не пізно.
За підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі кожні 40 секунд трапляється один випадок самогубства. Це свідчить про те, що щороку близько 800 тисяч людей позбавляють себе життя. Такі дані ВООЗ навела у своїй доповіді, приуроченій до Всесвітнього дня запобігання самогубствам. Однак вона наголошує, що ці дані часто є неповними, оскільки лише половина країн світу веде чіткий і систематичний облік таких смертей, через що реальний масштаб проблеми може бути значно більшим.
Попри поширену думку, що суїциди частіше трапляються у заможних країнах, статистика малює іншу картину. Смертність від самогубств є вищою серед жителів саме незаможних країн. Світовим антилідером за цим показником виявилася південноамериканська держава Гаяна, де на кожні сто тисяч населення припадає 44,2 випадки. Високі показники також зафіксовано в Північній Кореї — 38,5 випадків, у Південній Кореї — 28,9, на Шрі-Ланці — 28,8, у Литві — 28,2, у Республіці Суринам — 27,8, у Мозамбіку — 27,4, у Непалі та Танзанії — по 24,9, у Бурунді — 23,1 та в Індії — 21,1. Загалом більше третини всіх самогубств у світі, а саме 39,1 відсотка, припадає на регіон Південно-Східної Азії, до якого належать Північна Корея, Індія, Індонезія та Бангладеш, тоді як Китай у цю групу не входить і віднесений до іншого регіону.
Показники у сусідніх з Україною країнах теж є показовими: в Росії цей рівень становить 19,5 випадку на сто тисяч населення, в Угорщині — 19,1, у Білорусі — 18,3, у Польщі — 16,6, у Молдові — 13,7, у Румунії — 10,5, у Словаччині — 10,1.
Слід зазначити, що за глобальною статистикою, чоловіки вкорочують собі життя майже вдвічі частіше, ніж жінки: 15 випадків проти 8 на сто тисяч населення. При цьому найпоширенішими способами залишаються отруєння пестицидами, повішання та застосування вогнепальної зброї, а в урбанізованих районах Азії особливо поширені стрибки з висотних будівель.
Якось так сталося, що коли ми говоримо про суїциди, більшість з нас уявляє індивідуальну трагедію. Проте, наприклад, в Лесото, невеликій африканській країні, масштаби цих трагедій такі великі, що мова йде вже не про поодинокі випадки, а про соціальну катастрофу. За даними ВООЗ, щороку в Лесото закінчують життя самогубством 87,5 осіб на 100 тисяч населення. Це вдесятеро більше за глобальний середній рівень (9 самогубств на 100 тис.) і вдвічі більше, ніж у Гаяні, яка займає друге місце у світовому рейтингу.
Причин суїциду налічується багато, і вони переплетені між собою. Ця країна має одну з найвищих у світі часток жінок, які зазнали насильства (86%, за даними World Population Review). Тут високий рівень бідності, масове безробіття, відсутність доступу до освіти для значної частини молоді, адже двоє з п’яти юнаків і дівчат не вчаться і не працюють. До цього додаються залежності від алкоголю, наркотиків, травматичний досвід, зґвалтування, втрата близьких.
Суїциди в Україні та їх причини
На жаль, Україна вже кілька років поспіль залишається в десятці країн з найвищим рівнем самогубств. У 2025 році вона зайняла 11 місце світі за цим сумним показником, який лишається стабільно високим: 21,6 випадків на 100 тисяч населення. Це тисячі реальних історій, біль яких залишається непочутим. Причини цього явища можуть бути різними: від глибокої депресії до економічного тиску, травм війни, відчуття безвиході або банальної відсутності підтримки поруч. Втім результат завжди зводиться до тиші після втрати, з якою залишаються рідні, друзі, колеги. І з кожною такою втратою у спільноті з’являється глуха порожнеча, яку важко заповнити.
Війна змінила наше життя кардинально не тільки на фронті, а й у душах мільйонів людей. Психічне здоров’я стало одним з найбільших викликів для країни, і суїцид – однією з найгірших її ознак. Ця проблема існувала і до війни, але останні роки показують: вона тільки загострилася. Життя закінчують самогубством не слабкі люди, як прийнято вважати. Багато хто не втримує загибелі своїх рідних, хтось втрачає свій бізнес, в який вклав багато зусиль, а хтось не може терпіти страждання від тяжких хвороб.
Окремою вразливою категорією є ветерани та військові, які стикаються не лише з бойовими травмами, а й внутрішніми переживаннями: відчуттям втрати себе і близьких, зневірою, розчаруванням та емоційним вигоранням. Посттравматичний стрес, відчуття відчуженості та складності адаптації стали наслідками війни, з якими стикається кожен третій ветеран, що підвищує ризик суїцидальних настроїв.
До самогубства вони доходять не тому, що хочуть померти, а тому, що вже не можуть терпіти біль. Ветерани часто відчувають себе чужими у «мирному» житті, не знаходять свого місця, не мають підтримки або зіштовхуються з нерозумінням. Навіть діючі військові, які щодня виконують надлюдські завдання, потребують регулярної психологічної підтримки.
За даними, які є станом на 2024 рік, понад 85 тисяч ветеранів звернулися за соціальною допомогою, і багато хто шукав саме психологічну підтримку. Адже війна не закінчується для тих, хто повернувся, а продовжує жити всередині них. Водночас актуальних даних щодо кількості самогубств серед ветеранів в Україні наразі немає. Але для порівняння: у США рівень самогубств серед ветеранів у 2023 році зріс на 11,6%, і щодня, за даними Мінветеранів, вчиняють самогубство в середньому понад 17 колишніх військових
Слід зазначити, що в Україні хоча і проводиться певна робота з ветеранами, але досі бракує спеціалізованих центрів, які могли б супроводжувати їх після кризи, вести її до стабілізації, допомагати адаптуватися до змін. І тут важливо не просто втримати людину в критичну мить, а допомогти їй вийти з ситуації, яка цю кризу спричинила. Помітити людину, яка потребує не жалю, а підтримки. І можливо, саме така підтримка може стати ключем до того, щоб таких історій ставало дедалі менше.
Хвиля підліткових суїцидів в Україні
Навряд чи цю сумну статистику можна сприймати як просто цифри, адже це голоси тих, хто відчуває себе самотнім і безпорадним. На превеликий жаль, підлітки, є одними з найбільш вразливих у ситуації з суїцидами. Вони опинилися на межі між дитинством і дорослістю, але війна змусила їх занадто швидко дорослішати, часто без підтримки та розуміння.
За даними Державної служби статистики України, протягом 2017 року від самогубства загинули 106 дітей, у 2018 році – 82, у 2019 році – 88, у 2020 та 2021 роках – по 94. Водночас, за оперативними повідомленнями обласних військових адміністрацій, у 2022 році було зафіксовано 127 спроб дитячих самогубств, а станом на 15 листопада 2023 року вже зареєстровано 116 випадків суїцидів серед дітей лише за неповний рік. Найчастіше це підлітки 12–16 років, серед жертв приблизно третина — дівчата. При цьому загальна кількість суїцидів включає один випадок серед дітей та 32 серед жінок.
За перші вісім місяців 2024 року в Україні 11 дітей покінчили життя самогубством, що майже втричі більше, ніж за той самий період минулого року. Загалом Україна посідає дев’яте місце у світі за кількістю підліткових суїцидів, що самі по собі є тривожною цифрою. Особливо гостро ця проблема відчувається на Дніпропетровщині: тут значно почастішали випадки самогубств серед підлітків. Для порівняння, тільки в цій області в 2023 році за весь рік покінчили з життям 10 підлітків.
Не менш сумна картина спостерігається у Чернігівській області, де за останні три роки було зафіксовано поступове збільшення кількості випадків самогубств. Якщо у 2021 році налічувалося 174 такі випадки, то у 2022 році їх стало 189, а у 2023 — вже 199. За останні два роки офіційної статистики немає, але новини в ЗМІ свідчать про те, що вона не зменшилась. Ця динаміка свідчить про загострення проблеми, яка потребує уваги з боку суспільства та відповідних служб.
Причини, які штовхають дітей на такий крок, криються не лише у складнощах у сім’ї чи непорозумінні з ровесниками, а й у глибокій травмі війни, яка змінює їхнє дитинство. Підлітковий вік є періодом, коли емоції б’ють через край, а кожен день може здаватися битвою з самим собою і світом. В цей період особливо важливо розуміти їхню мінливість і запал, бо підлітки стають дуже емоційними, часто відповідають різко, протестують і хочуть усе робити по-своєму, бо це частина їхнього шляху до самостійності.
Апатія і байдужість до того, що раніше приносило радість, можуть бути першим тривожним сигналом. Як відомо, якщо людина перестає отримувати задоволення від улюблених занять і загалом втрачає емоційний відгук на те, що раніше радувало, то це може свідчити про депресивний стан.
Окрім особистих труднощів, важливим чинником впливу на психіку підлітків є війна. Вона розірвала звичні кола спілкування: хтось переїхав, хтось перейшов на дистанційне навчання, а хтось і зовсім втратив близьких. Це призводить до руйнування їхньої соціальної ідентичності. Хто вміє адаптуватися і знаходить нові хобі та компанії, а інші почуваються ще більш самотніми і вразливими.
Коли біль стає тихим: що ми не помічаємо в суїцидальній кризі
Суїцид не закінчується на самій людині, за кожною трагедією стоїть щонайменше десять інших людей, чиє життя змінюється назавжди. Хтось замикається в собі, хтось роками не може пробачити ні собі, ні іншим. Хтось мовчить, бо не знає, як про це говорити.
Часто буває так, що люди не мають на кого спертися. Ні родина, ні друзі часто не здатні надати елементарну емоційну підтримку. При цьому нерозвинена система охорони психічного здоров’я в нашій країні лише поглиблює кризу. Звісно існують гарячі лінії, але вони не охоплюють всіх, хто потребує допомоги. Через обмежене фінансування лише трохи більше половини звернень обробляються, бракує фахівців, немає сталого фінансування, і хоча телефон довіри може стати першим кроком до порятунку, цього часто недостатньо.
У суспільстві досі панує страх: «А раптом поставлять на облік у психіатра?», хоча цієї процедури в тому вигляді, як її уявляють, давно не існує. Люди бояться осуду, намагаються впоратися самі, і в результаті лишаються наодинці з кризою. Така ізоляція стає найнебезпечнішим тлом для суїцидальних думок.
Проблема суїцидів є тривожним дзвінком як для влади, так і всього суспільства. Важливо не лише рахувати цифри, а й чути тих, хто поруч, бо за кожною статистикою стоїть людина, яка потребує підтримки і розуміння. Суїцидальна криза не з’являється раптово – ззовні вона може виглядати як раптовий порив, але насправді рішення назріває довго. Саме цей контраст між швидким імпульсом і довготривалою внутрішньою боротьбою і робить проблему такою складною. Сам імпульс може тривати лише 20–30 хвилин, але до нього часто ведуть тижні, місяці або навіть роки психологічної напруги.
Варто знати, що ознаки кризи можна побачити заздалегідь. Раптом з’являється різка зміна поведінки (людина стає або надто замкнутою, або навпаки непритаманно активною), втрата інтересу до речей, які раніше приносили задоволення, депресивні епізоди, слова про безсенсовність життя, «прощальні» жести, як-от дарування важливих речей. Проте часто близькі не надають цьому значення, поки не стається трагедія.
Отже, суїцид не має нічого спільного зі слабкістю, він говорить про біль людини, який залишився без відповіді. Ми звикли говорити про психічне здоров’я лише в кризу, але справжні зміни починаються тоді, коли з’являється простір для чесного діалогу без осуду, стигми чи формальних фраз.
Україна, як і багато інших країн, має перед собою непросте завдання: не лише реагувати на кожен трагічний випадок, а створити дієву систему, в якій допомога стане не винятком, а нормою. Там, де мова йде про життя, важлива не тільки швидка реакція, а й довготривала підтримка. Саме суїциди є дзеркалом того, як суспільство вміє чути, підтримувати і не відвертатися від людини, яка знаходиться в критичному стані. Тож це не просто проблема медичної чи психологічної сфери, а питання небайдужості один до одного, яке стосується всіх нас.
