Ще кілька років тому розмови про штучний інтелект у правосудді в Україні звучали або як футуристичні обіцянки, або застереження про небезпечні експерименти з алгоритмами там, де вирішується доля людей і справ. Судова система спостерігала за технологічною хвилею здебільшого з обережної дистанції, обмежуючись поодинокими спробами автоматизації й гучними дискусіями про межі допустимого. Проте зараз українські суди почали активно інтегрувати штучний інтелект у свою роботу – від автоматизованого аналізу документів до допомоги в підготовці рішень. Ці технології обіцяють прискорити процеси та зменшити навантаження на суддів, однак водночас виникають питання про прозорість алгоритмів, захист персональних даних і можливі помилки в правовому тлумаченні. Чи зможе впровадження ШІ підвищити ефективність правосуддя, не порушуючи принципи справедливості та довіри до судової системи?
Штучний інтелект у службі правосуддя
Запуск Міністерством юстиції України першого сервісу на базі штучного інтелекту для замовників судових експертиз виглядає не як технологічний прорив, а спроба акуратно виправити системну слабкість, про яку вголос рідко говорять, але з якою регулярно стикаються суди, слідчі та експерти. Йдеться про якість первинних документів, адже саме на етапі підготовки заяв і постанов закладається значна частина майбутніх проблем, починаючи від некоректно обраного виду експертизи і завершуючи запитаннями, які або не мають юридичного сенсу, або виходять за межі компетенції експерта.
У цій зоні відповідальності держава фактично роками покладалася на досвід конкретної людини, її уважність і доступ до неформальних порад, що створювало нерівність і множило помилки.
Новий ШІ помічник пропонує іншу логіку взаємодії, де користувач не залишається наодинці з формою документа і власними здогадками, а проходить крізь послідовність підказок, які змушують структурувати запит і перевіряти його на внутрішню узгодженість. Система орієнтує замовника у виборі виду експертного дослідження, допомагає чітко визначити об’єкти експертизи і формулювати запитання так, щоб вони відповідали процесуальним вимогам і реальним можливостям експертної установи. Це особливо важливо в умовах, коли одна неточна фраза може призвести до повторного призначення експертизи або до того, що висновок буде визнано непридатним для використання в суді.
Важливо і те, що сервіс не обмежується виключно професійною аудиторією, адже можливість користування ним отримали фізичні особи, адвокати та слідчі. У цій відкритості читається прагнення зменшити бар’єр входу до складної експертної процедури, яка раніше фактично вимагала або значного досвіду, або сторонньої допомоги. Для адвокатів це означає зменшення ризику технічних помилок, для слідчих економію часу на доопрацювання документів, для громадян шанс не втратити процесуальну можливість через формальну неточність.
Водночас поява такого інструменту неминуче відсилає до попередніх прикладів невдалого використання штучного інтелекту в судовій сфері, коли алгоритми або їхні результати намагалися подати як готовий юридичний аналіз або навіть як доказ. На цьому тлі обраний Міністерством юстиції підхід виглядає суперечливо, адже ШІ помічник не ухвалює рішень і не створює експертних висновків, а працює виключно з формою і структурою запиту. Фактично держава тестує модель, в якій алгоритм впливає не на зміст правової оцінки, а якість вхідних даних, що є значно безпечнішою з точки зору правових ризиків.
Пілотна реалізація сервісу на базі Науково дослідного центру незалежних судових експертиз Міністерства юстиції дозволяє розглядати цей проєкт як експеримент з керованими наслідками, де помилки не матимуть автоматичного впливу на судові рішення, але дадуть матеріал для доопрацювання підходів. Якщо система справді дозволить зменшити кількість типових помилок ще до того, як документи потрапляють до експертів, це може змінити рутинну частину судового процесу без гучних заяв і завищених очікувань. У такому форматі штучний інтелект перестає бути символом майбутнього і стає інструментом, який непомітно, але послідовно впорядковує одну з найбільш проблемних ділянок правозастосування.
Межа допустимого: коли ШІ допомагає, а коли загрожує правосуддю
Українська судова система вже зробила важливий крок до формалізації цих процесів, коли рік тому З’їзд суддів України затвердив нову редакцію Кодексу суддівської етики. Стаття 16 цього документа вперше прямо визначила умови, за яких суддя може використовувати штучний інтелект, чітко окресливши заборонні лінії, пов’язані з незалежністю, неупередженістю та впливом на оцінку доказів і ухвалення рішень. Таким чином, ШІ було визнано допустимим інструментом, але не учасником судового процесу і не джерелом правової істини.
Однак варто зазначити, що робота з унормування цих підходів триває, адже зараз готується коментар до відповідної статті Кодексу та проєкт Положення про використання технологій штучного інтелекту працівниками Апарату Верховного Суду. Центральною ідеєю цих документів є принцип повної відповідальності людини за будь-який результат, отриманий із залученням ШІ, що фактично знімає спокусу перекласти помилку на алгоритм. Штучний інтелект у цій логіці розглядається як інструмент, можливості якого обмежені знаннями, намірами та уважністю користувача, а тому він не здатен компенсувати брак професійної компетентності або замінити аналітичну роботу юриста.
Цей підхід підкріплюється і практичними застереженнями, оскільки ефективність використання ШІ напряму залежить від якості запиту та здатності критично оцінити отриманий результат. Частина відповіді завжди має бути закладена самим користувачем, як у формулюванні питання, так і в перевірці коректності та доречності згенерованого тексту. Саме тут стирається межа між допомогою і самообманом, коли спокуса довіритися машині без належної перевірки всіх фактів і врахування особистих нюансів людських взаємовідносин може призвести до помилкових висновків або процесуальних ризиків.
Не менш гострому обговоренню піддається і тема етики, зокрема питання приватності, яке вже стало одним з ключових викликів для правничої спільноти. Передача документів або їхніх проєктів на обробку системам ШІ потребує чітких гарантій захисту даних і розуміння того, де саме проходить межа допустимого з точки зору конфіденційності та професійної таємниці. В умовах відсутності універсальних стандартів це питання стає тестом на відповідальність кожного користувача.
Цілком очевидно, що судова система має знайти баланс між відкритістю до нових технологій і здатністю уникати помилок, адже в цій сфері навіть незначний збій може мати наслідки, що виходять далеко за межі технічного експерименту.
Технологічна спокуса та процесуальна реальність
Однак попри всі застереження експертів, історія входження штучного інтелекту в українське правосуддя дедалі більше нагадує не контрольований експеримент, а серію спонтанних зіткнень між технологічною спокусою і процесуальною реальністю. Поки держава лише формулює нові правила, окремі суди, адвокати і сторони процесу вже випробовують алгоритми на практиці, часто плутаючи допоміжний інструмент із джерелом істини, а швидкість і зручність із професійною відповідальністю. Наслідком стають не інновації, а публічні збої, які оголюють вразливі місця системи.
Показовим став випадок у Чернігові, де у тексті судового рішення залишився фрагмент, який недвозначно вказував на механічне редагування через ШІ асистента. Цей епізод є важливим не через сам факт використання технології, а легковажність, з якою до неї поставилися. Адже судове рішення фактично перетворилося на формальний процесуальний документ, що є неприпустимим під час судового розгляду справи.
Не менш показовою стала реакція Верховного Суду, який у своїй практиці зіткнувся зі спробами підмінити правовий аналіз згенерованими ШІ висновками. Коли сторона намагалася обґрунтувати свою позицію трактуванням юридичних понять, створеним алгоритмом, суд кваліфікував це як зловживання процесуальними правами. Фактично було проведено чітку межу між допустимим використанням технологій і намаганням делегувати машині те, що за своєю природою належить людині, а саме тлумачення права і оцінку правових наслідків.
Схожий сигнал прозвучав і з боку Вищого антикорупційного суду, який звернув увагу на систематичні спроби використовувати тексти, створені ChatGPT або подібними інструментами, як основу процесуальних документів без належної перевірки і власного аналізу. У таких випадках ШІ перестає бути помічником і перетворюється на зручне прикриття інтелектуальної ліні, що неминуче вступає в конфлікт із вимогами кримінального процесу. Суд у цих рішеннях фактично захищає не формалізм, а саму логіку правосуддя, яка не допускає автоматичного мислення.
Ці випадки накладаються на ширший фон, де цифрові докази і алгоритмічні інструменти дедалі частіше стають предметом оскарження у кримінальних провадженнях. Високий відсоток клопотань про визнання таких доказів недопустимими і значна частка їх задоволення свідчать про глибшу проблему, пов’язану не стільки з технологіями, скільки з відсутністю стандартів їх застосування і перевірки. Суд змушений виступати не лише арбітром між сторонами, а й фільтром, який відсіює результати цифрового ентузіазму, що не витримують перевірки на достовірність.
У сукупності ці приклади свідчать про те, що українські суди вже зараз змушені гасити наслідки поспішного і некритичного використання штучного інтелекту. ШІ не відкидається як явище, але йому наполегливо відмовляють у праві бути джерелом аргументів, доказів чи рішень. Найбільша небезпека виникає саме тоді, коли технологію починають сприймати як готове рішення, а не як інструмент, відповідальність за який повністю лежить на людині.
Випадковий успіх: уроки одеської справи з використанням ШІ
Історії про те, як штучний інтелект допомагає вигравати суди без участі адвоката, зазвичай звучать як спокуса швидкого й дешевого рішення, хоча за межами заголовків вони є скоріше винятком, ніж правилом. Справа мешканки Одеси Олександри Корінь якраз і належить до таких поодиноких прикладів, які привертають увагу не тому, що ламають систему, а тому, що оголюють межі допустимого експерименту з технологіями у правовій сфері.
Олександра свідомо відмовилася від послуг юриста, оцінивши власну справу як нескладну і вирішивши ризикнути часом замість грошей. Протягом тижня вона ночами працювала над позовною заявою, фактично виконуючи роботу, яку зазвичай делегують професіоналу, і використовувала ChatGPT як навігатор у масиві формальних вимог і процедур. Алгоритм ШІ підказав їй можливість подання документів через систему Електронний суд, що для людини без юридичного досвіду часто стає бар’єром не менш складним, ніж сам текст позову.
Економічний результат від цього процесу виглядає переконливо, адже витрати обмежилися судовим збором і підпискою на сервіс, тоді як потенційні гонорари адвоката могли сягати тисячі доларів. Однак за цим ховається інша реальність, де значну частину відповідальності довелося взяти на себе, постійно перевіряючи відповіді ШІ і відсіюючи вигадані норми чи некоректні формулювання, які алгоритм пропонує з тією ж впевненістю, що й корисні поради.
Успіх прийшов не з першої спроби, що лише підкреслює випадковість подібних перемог. Перша заява, подана до суду, не відповідала базовим вимогам процесуального закону і була повернута без розгляду, що в іншій ситуації могло б обернутися відмовою у задоволенні позову. У суді визначили, що некваліфіковано підготовлені документи є типовою причиною програшів, і саме тут відсутність професійного юриста зазвичай стає фатальною.
На такі та інші історії, в яких українці звертаються до ШІ за «консультацією» чи для написання позовних заяв, слід дивитися скептично, бо штучний інтелект має схильність упевнено вигадувати і помилятися, а його використання виправдане лише у вузькому колі простих питань. У складніших конфліктах ціна помилки може виявитися надто високою, а заощаджені кошти не компенсують втрачених процесуальних можливостей.
У випадку Олександри після виправлення помилок суд ухвалив рішення на її користь, і той факт, що позов готувався за допомогою ШІ, не викликав жодних питань, оскільки формальних заборон на використання таких інструментів наразі не існує. Водночас самі суди не очікують масового напливу подібних справ, навіть зважаючи на те, що через війну і зростання вартості юридичних послуг дедалі більше людей намагаються обходитися без адвокатів.
Між ефективністю та довірою: міжнародний досвід інтеграції ШІ у правосуддя
Ставлення до використання штучного інтелекту у судах зарубіжних країн теж далеко не однорідне. Воно значною мірою залежить від правової культури конкретної держави та містить як цікаві приклади прийняття технологій, так і жорсткі застереження. У низці держав ШІ розглядають як інструмент, що може допомогти судовій системі працювати швидше і з меншими витратами, але деякі рішення демонструють, наскільки чутливою є межа між «допомогою» та «заміною людини».
У США судові інстанції вже не раз виписували штрафи адвокатам і фірмам за подання матеріалів з посиланнями на фіктивні правові прецеденти, згенеровані штучним інтелектом, і не приховують розчарування такими «галюцинаціями» ботів, які можуть не лише збити з пантелику суддю, а й підривати довіру до системи правосуддя при необережному використанні. Аналогічні тривоги лунають і в інших англомовних юрисдикціях де судді попереджають про можливі наслідки посилань на неіснуючі справи та загрожують дисциплінарними санкціями за навмисне або необережне посилання на матеріали, створені без критичної верифікації.
Водночас у Великій Британії з’являються поодинокі випадки, коли суддя визнає можливість використовувати штучний інтелект як допоміжний інструмент для резюмування складних аргументів чи документів, але підкреслює свою остаточну відповідальність за рішення і важливість людського контролю над технологією. Такий підхід частково перегукується з ініціативами ЮНЕСКО, яка активно сприяє розробці рекомендацій щодо використання ШІ у судах, водночас роблячи акцент на тому, що функції оцінки доказів і ухвалення рішень повинні залишатися за людьми, і що судді потребують належного навчання та регуляторних рамок для безпечної інтеграції технологій.
У деяких країнах, як, наприклад, Індія, окремі суди вже публічно забороняють використання ШІ інструментів у певних аспектах судового процесу, наполягаючи на захисті приватності, безпеки даних і на тому, що використання таких систем не повинно підривати довіру до правосуддя. З іншого боку в Китаї суди широко впроваджують технології, включно з інструментами на базі ШІ для допомоги у підготовці документів, класифікації справ та автоматичному аналізі матеріалів, проте при цьому дуже чітко декларують, що всі остаточні рішення ухвалюють люди, а штучний інтелект служить лише допоміжним засобом.
Загалом можна сказати що у світі переважає обережний та поетапний підхід до ШІ у судах, де технології використовують для адміністративних задач чи допоміжного аналізу, але не довіряють їм самостійних правових оцінок чи рішень. Такий баланс зміщується в бік посилення регулювання і вимог до прозорості, а судді й юридична спільнота дедалі частіше підкреслюють, що ефективна інтеграція ШІ можлива лише за умов чітких етичних стандартів, захисту даних і непохитної відповідальності людини за кожне процесуальне рішення.
Отже, застосування штучного інтелекту в правосудді є не тільки історією про технології, а зрілістю інституцій та відповідальністю людей, які ними користуються і вирішують долі українців. ШІ не руйнує судову систему і не рятує її, він лише підсвічує старі проблеми, серед яких звичка шукати прості рішення для складних завдань і спокуса перекласти власну роботу на інструмент, який не несе жодних наслідків за помилки.
Алгоритми ШІ можуть відтворювати існуючі упередження, помилятися у складних правових питаннях або давати непрозорі обґрунтування рішень. Поки немає механізмів повної перевірки та контролю роботи ШІ, залежність судів від технологій може підірвати довіру до правосуддя та поставити під сумнів принципи справедливого судового процесу. Зараз залишаються відкритими питання: чи здатна судова система, застосовуючи ШІ, забезпечити рівність і справедливий захист прав для всіх учасників судового процесу? Чи не призведе це до деградації судової системи, коли не будуть враховуватися індивідуальні обставини справи, нюанси людської поведінки та морально-етичні аспекти?
