Четвертий рік повномасштабної війни призвів до того, що мільйони українців опинилися за межами своєї держави, шукаючи безпечних умов для життя, стабільності та підтримки. Європейський Союз став головним простором, де українці отримали можливість легального перебування, доступу до соціальних послуг і роботи. Саме тут запрацював механізм тимчасового захисту, який дозволив за короткий час інтегрувати значні групи переселенців. За останніми даними Євростату, зараз, кількість українських громадян, які скористалися цією можливістю, знову зросла, що свідчить як про сталий характер міграційних процесів, так і про тривалість воєнної загрози, яка не дозволяє людям повернутися додому.
Загальна динаміка та масштаб явища
Станом на вересень 2025 року понад 4,34 мільйона осіб з України отримали статус тимчасового захисту в країнах Європейського Союзу. Якщо порівнювати із ситуацією наприкінці червня цього ж року, приріст становив 28 695 осіб, або 0,7 відсотка.
Здавалося б, ця цифра не є вражаючою, але варто враховувати, що йдеться про додаткові десятки тисяч людей у системі, яка й без того функціонує на межі можливостей. Крім того, зростання зафіксовано у 24 країнах ЄС одночасно, що свідчить про поширений характер переселення і про те, що українці не концентруються лише у кількох державах, а розподіляються по всій території Євросоюзу.
Країни-лідери за кількістю прийнятих українців
Найбільший тягар прийому біженців продовжує нести Німеччина, де статус тимчасового захисту отримали 1 203 715 осіб. Це майже 28 відсотків від загальної кількості українців у ЄС, що фактично робить Німеччину центром української діаспори нового часу. Політика Берліна щодо інтеграції, соціального забезпечення і доступу до медицини та освіти пояснює привабливість цієї країни для переселенців, проте водночас створює серйозні виклики для місцевих громад, які змушені адаптувати інфраструктуру до потреб новоприбулих.
На другому місці за кількістю українців із тимчасовим захистом перебуває Польща, де їх офіційно зареєстровано 993 665. Польща була першою країною, що масово приймала біженців у перші тижні повномасштабного вторгнення, і попри зменшення темпів зростання у 2023–2024 роках, вона досі залишається одним із ключових напрямків, особливо для тих, хто цінує близькість до України, спільність культурних традицій і мовну зрозумілість.
Третю позицію займає Чехія з 380 680 українцями, які отримали захист. Ця країна традиційно була привабливою для трудових мігрантів ще до війни, а тепер набула нового значення як держава, здатна запропонувати українцям не лише робочі місця, але й комплексну соціальну підтримку.
Якщо аналізувати останні статистичні дані, то найбільший приріст зафіксовано саме у Німеччині, де кількість українців із тимчасовим захистом зросла на 7 070 осіб. У Румунії цей показник становив +2 300 осіб, а в Чехії — +2 260. Це свідчить про те, що географія міграції не є статичною: українці продовжують переміщатися, шукаючи оптимальне співвідношення між рівнем життя, соціальною підтримкою та можливістю працевлаштування.
Структура української спільноти в ЄС
Дані Євростату демонструють цікаву соціально-демографічну картину. Серед усіх осіб, які отримали тимчасовий захист у країнах ЄС, 98,4 відсотка становлять громадяни України, що підтверджує майже повну монополію українців у межах цієї програми. Якщо розглядати розподіл за віком і статтю, то майже половину отримувачів захисту складають дорослі жінки — 44,7 відсотка.
Діти становлять близько третини — 31,2 відсотка, а дорослі чоловіки — лише 24,2 відсотка. Така структура є цілком закономірною з огляду на обмеження воєнного часу для виїзду чоловіків призовного віку, а також на домінування жінок і дітей серед тих, хто в першу чергу шукав безпеки після початку агресії.
Міграційні процеси, спричинені війною, показують свою тривалу і стійку динаміку. Збільшення кількості українців із тимчасовим захистом навіть у 2025 році підтверджує, що війна й досі не дозволяє мільйонам людей повернутися додому. Німеччина, Польща і Чехія формують ядро нової української присутності в Європі, проте міграційна карта набагато ширша, адже практично кожна країна ЄС залучена до цього процесу. Для самих українців знання статистики й тенденцій важливе не лише як сухі цифри, а як орієнтир для розуміння того, де їхні співвітчизники вже інтегрувалися, які країни мають найбільший досвід у прийомі біженців та де можна знайти підтримку й середовище, яке переживає ті самі виклики.
