ІА “ФАКТ” нещодавно писало про те, що агроекспорт України у першому півріччі цього року склав 11,3 мільярда доларів США, що на 9 % менше, ніж торік. Частка агропродукції в загальному експорті залишилась домінуючою – 57 %. Основними ринками збуту залишаються ЄС, Азія та Африка: разом вони акумулюють 92 % усіх поставок. Лідером серед країн-імпортерів стала Туреччина, яка закупила 13 % усього обсягу, далі йде Іспанія (8 %), а в десятку також входить Алжир (289 мільйонів доларів). Основу експорту формують зернові, олії та жири, олійні культури, відходи харчової промисловості й м’ясо: ці позиції разом становлять 84 % від загального обсягу.
Український врожай у дзеркалі війни: як зернова логістика визначає економічну стійкість і геополітичні зв’язки
Український врожай – більше, ніж сільськогосподарська статистика. Це показник економічної та соціальної стійкості держави. За даними Мінекономіки, на кінець серпня в Україні вже зібрано 27 мільйонів тонн зерна і зернобобових. Попри повномасштабну війну, обстріли й аграрні втрати на Півдні, агросектор залишається опорою валютного балансу, джерелом зайнятості для громад і гарантією стабільності на внутрішньому ринку – від цін на хліб до наповнення бюджету.
Основним каналом агроекспорту є морські порти. Торік 85 % українських зернових та олійних культур було вивезено через чорноморські порти: Чорноморськ, Одесу та Південний. Водночас частка дунайських портів суттєво знизилась із 45 % у 2023 році до лише 13 % у 2024-му. Залізнична та автомобільна логістика забезпечили ще 7 % і 1 % відповідно.
Дунайські маршрути мають формальний потенціал до 35–40 мільйонів тонн на рік, проте фактична пропускна здатність суттєво нижча. Наприклад, Ізмаїл (до 8 млн т) і Рені (4 млн т) мають відповідну інфраструктуру, однак залізничне сполучення слабке: одноколійні, неелектрифіковані колії, а лінія до Рені пролягає через Молдову, що ускладнює логістику та підвищує витрати.
У цій логістичній системі важливим партнером України є Румунія. Торік через румунський порт Констанца вже було переправлено понад 5 мільйонів тонн українського зерна. Європа інвестує в залізничну інфраструктуру до порту Констанца: понад 750 мільйонів лей (що становить приблизно 163 млн доларів США) виділено для розвитку логістичного хабу. У серпні цього року Румунія підписала нову угоду з Україною, згідно якій через Дунай і Констанцу планується забезпечити ⅔ українського експорту зерна, із потенціалом подвоєння вантажопотоку – з 2 до 4 мільйонів тонн на місяць.
Водночас доставка баржами з Ізмаїлу чи Рені вдвічі дорожча, ніж транспортування через Одесу. Морські маршрути з “зернового коридору” лишаються найдешевшим і найефективнішим варіантом логістики, і будь-яке нове блокування цієї інфраструктури означатиме серйозні наслідки для експортної здатності держави.
Як зазначають у Світовому банку, ані річкові, ані сухопутні шляхи наразі не можуть повністю компенсувати втрату морської логістики. Навіть при активному розвитку альтернативних маршрутів, масштаби покриття залишаються нижчими за потенційні потреби аграрного експорту України.
Прикладом адаптації до нової логістичної реальності стала компанія “Нібулон”. У період блокади морських портів її термінал в Ізмаїлі забезпечив 64 % усього експорту компанії на початку 2023 року.
Інфляція, кліматичні ризики й дефіцит зернових: як внутрішні виклики підривають аграрну стабільність України
На цьому тлі внутрішня ситуація в Україні ускладнюється високою інфляцією. У травні річна інфляція сягнула 15,9 %, зростання цін на продукти харчування досягло 22,1 %. Найбільше зросли ціни на цукор, хліб, олію та крупи. Нацбанк очікує, що зі входженням нового врожаю на ринок інфляція сповільниться до 8,7–9,7 % до кінця року.
Однак компенсувати позитивний вплив врожаю можуть логістичні виклики й зростання вартості пального. Вже зараз експерти прогнозують подорожчання хліба на 15–20 % до кінця року. Особливо уразливий сегмент – ріжковий хліб, адже дефіцит вітчизняного житнього борошна змушує виробників імпортувати його за ціною у 2,5 рази вищою.
В епіцентрі аграрної катастрофи залишаються південні регіони України. У Херсонській, Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській і Запорізькій областях понад 1,2 мільйона гектарів посівів втратили від 30 до 50 % врожаю через тривалу посуху. Херсонщина переживає безпрецедентний агрокліматичний колапс: загинуло понад 55 тисяч гектарів, а збитки перевищили мільярд гривень. Ситуацію ускладнюють масові атаки шкідників: саранча вже досягла Дніпропетровщини.
На тлі катастрофи на Півдні північні й західні області демонструють відносну стійкість: вегетації озимини сприяли короткочасні дощі й сприятливі погодні умови. Агроклімат у цих регіонах був у цілому сприятливим. Хоча врожайність пшениці в середньому відстає, північні регіони компенсують її кукурудзою, збір якої тільки розпочався.
Втрати ріпаку, сої та пшениці: як падіння врожайності загрожує валютним надходженням і світовій продовольчій безпеці
Цьогоріч однією з найвразливіших культур став ріпак. Весняні заморозки, посуха та дефіцит вологи на сході й півдні зменшили врожайність на чверть – до 1,62 т/га. Зібрано лише 3,2 мільйона тонн, що на 14 % менше, ніж торік. Загальний обсяг ріпаку може скласти 2,7–2,8 млн тонн. Це означає фактичну втрату рентабельного експортного ресурсу.
Щодо врожаю соняшника, спочатку очікували 14,1 млн тонн, але через посуху прогноз знижено до 13,3 млн. Втім, північ і захід зберігають частковий потенціал – до 5–10 % перевищення очікувань у сприятливих зонах.
Площі посівів сої скоротились на 24 %, виробництво – до 4,9 млн тонн, що на 31 % менше, ніж минулоріч.
Загальний обсяг олійних склав 22,6 млн тонн, із них соняшник – 13,1 млн, ріпак – 3,3 млн, а соя – 6,2 млн. Зернові лише частково компенсують втрати по олійних, але не мають тієї ж валютної віддачі. Зменшення врожаю ріпаку та сої вдарять по валютній виручці.
Україна традиційно постачає на глобальний ринок до третини пшениці. Зменшення виробництва на 10 % може спричинити дефіцит і підвищення цін. Експерти попереджають, що у 2025/26 маркетинговому році урожай пшениці може бути найнижчим за останні 13 років – лише 17,9 млн тонн. Це означає обмежену присутність України на світовому ринку та ризики для глобальної продовольчої стабільності.
Державна підтримка й міжнародні інвестиції: як Україна відновлює агросектор, розширює посіви та формує нову стратегію стійкості
Хоча рівень агровиробництва й експорту все ще нижчий за довоєнний, Україна залишається стратегічним гравцем. На початку війни USAID через програму ERA інвестував понад 37 мільйонів доларів у перевалочну інфраструктуру, яка дозволяє щорічно транспортувати понад 4,5 млн тонн зерна.
ЄБРР, BII та Proparco надають торгові гарантії для підтримки експорту й імпорту. Однак навіть за умов міжнародної допомоги логістичні маршрути залишаються вразливими до атак, блокад і природних викликів.
Роль держави в підтримці аграріїв сьогодні – не просто набір програм і цифр, а питання виживання українського села й економіки. Серед ключових механізмів передбачені компенсації й дотації. Держава продовжує політику “Зроблено в Україні”: фермери отримують відшкодування 25 % вартості вітчизняної техніки, і вже виплачено близько 486 мільйонів гривень за понад три тисячі одиниць обладнання на загальну суму 1,9 мільярда.
У бюджеті цього року передбачено понад 6 мільярдів гривень на підтримку агросектору, з яких 4,7 мільярда – прямі дотації: 4000 гривень за гектар землі, 7000 – за корову, 2000 – за кіз та овець. У липні в межах проєкту ARISE разом зі Світовим банком аграріям уже виплатили понад мільярд гривень, загалом – близько 90 тисяч дрібних господарств. Також активна грантова підтримка садівництва та тепличних господарств: лише за один транш – 92,7 млн грн, з початку програми – понад 1,27 мільярда.
Доступ до фінансів забезпечує програма “Доступні кредити 5-7-9”. Торік видано понад 3 тисячі кредитів на суму 10,6 млрд грн. Лібералізація ПДВ-зобов’язань зменшує податкове навантаження. Цього року уряд продовжив програми субсидій на гектар і утримання худоби: їх поширено на господарства до 120 га чи 100 корів. Торік ЄС виділив малим фермерам 20 млн євро, FAO та Євросоюз запускають нові гранти на ягідництво й овочівництво, Світовий банк – на диверсифікацію культур.
Посівна кампанія 2025 року демонструє суттєві структурні зміни в аграрному секторі України. Загальна площа посівів перевищує 23 мільйони гектарів, і майже половина з них – це зернові культури. Весняна сівба охопила 5,3 млн гектарів, з яких найбільше засіяно кукурудзою – 3,76 млн га. Особливу увагу цього року привертає горох: його посівні площі зросли на 32% і перевищили 200 тисяч гектарів.
Завдяки цьому валове виробництво гороху досягло 582 тисяч тонн, що на 25% більше, ніж торік. Середня врожайність становить 22,5 центнера з гектара, що є досить високим показником. Український горох дедалі активніше експортується до Китаю та Індії, де діє нульове мито, що робить поставки особливо вигідними для українських аграріїв.
Елементом стійкості стають бобові: вони фіксують азот, зменшують потребу в добривах та витримують посуху. Ціни стабільні ($350/т CIF для Південної Азії), Китай відкрив нішу після обмежень на канадські поставки. Це зменшує технологічний ризик і дає передбачуваний прибуток.
Одночасно продовжується зсув у бік кукурудзи – площі зростають за рахунок сої. Олійні культури нарощують вагу завдяки високій рентабельності та розвинутій переробці – це додатковий аргумент на користь диверсифікації від монокультури.
Україна адаптується до викликів війни та змін клімату через розмінування полів і розвиток зрошення. Завдяки державним програмам щомісяця повертається до обробітку понад 600 гектарів, а загалом уже розміновано десятки тисяч квадратних кілометрів. Цей процес пришвидшується завдяки використанню цифрових технологій, дронів і участі приватних компаній.
Після руйнування Каховської ГЕС було ухвалено Стратегію відновлення до 2030 року та довгостроковий план до 2050-го. Створено спеціальну організацію WUO, запроваджено нову тарифну політику та активно залучаються приватні інвестиції.
Особливо важливо забезпечити водою Південь України – не лише питання виживання, а й великий потенціал для експорту та економіки загалом.
…Отже, структура посівів в Україні змінюється: аграрії обирають менш ризиковані культури, більше уваги приділяють різноманітності та продукції з доданою вартістю. Бобові стають своєрідною “страховкою” на випадок неврожаю, кукурудза – надійною культурою для регіонів із достатньою кількістю вологи, а олійні – основою для промислової переробки.
Проте без системного розмінування та відновлення водопостачання жоден гектар не зможе повноцінно працювати. Земля має стати частиною національного захисту – від кліматичних змін, наслідків війни та економічних труднощів.
Тетяна Вікторова
