Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну європейські країни стали для мільйонів українців місцем порятунку та шансом на безпечне життя. Тоді держави ЄС відчинили двері своїх шкіл, лікарень і ринків праці, забезпечили безкоштовним житлом, соціальними виплатами та медичним обслуговуванням. Однак з часом настрої у багатьох країнах почали змінюватися. Політики, під тиском економічних обставин і частини громадської думки, дедалі частіше говорять про скорочення програм підтримки.
Економія бюджетних коштів і переконання, що українці вже здатні самостійно утримувати себе, стали головними аргументами для реформ, які поступово звужують доступ до соціальних благ. І якщо в перші місяці війни держави змагалися у швидкості допомоги, то тепер дедалі помітніше, що «золотий період» щедрих соціальних пакетів добігає кінця.
У Німеччині тема зниження соціальних виплат для українців викликала масштабну суспільну дискусію. Зараз понад мільйон наших співгромадян у цій країні отримують 563 євро на місяць як базову допомогу для одинокого дорослого, що еквівалентно приблизно 27 тисячам гривень. До цього пакету входить оплата оренди житла та медичного страхування. Проте федеральний уряд планує зменшити розмір допомоги для тих, хто прибув після квітня 2025 року, а прем’єр Баварії Маркус Зедер пропонує піти ще далі й урізати виплати для всіх без винятку українців. Його бачення — 353–441 євро на місяць (17–22 тисячі гривень), що зрівняє їхній рівень підтримки з іншими категоріями біженців. Прихильники цього кроку вважають його необхідним для зменшення навантаження на бюджет, опоненти ж попереджають про ризики бідності та соціальної напруги.
Польща обрала інший підхід, але результат для багатьох українських родин може бути не менш відчутним. З 31 жовтня 2025 року країна припинить масово розміщувати українців у колективних центрах. Безкоштовне житло та харчування залишать лише для чітко визначених категорій: дітей, пенсіонерів, людей з інвалідністю та жінок старше 60 років і чоловіків старше 65. Решта муситиме самостійно шукати дах над головою. До цього додаються нові правила контролю: обов’язкова присутність дітей при оформленні номера PESEL та жорсткіші вимоги до документів. Уряд пояснює зміни тим, що більшість переселенців уже інтегрувалася в суспільство та має можливість утримувати себе, але для частини українців такі нововведення означатимуть втрату стабільності.
В Угорщині тенденція до скорочення допомоги простежується ще з літа 2024 року. Тут біженцям із західних областей України відмовляють у безкоштовному проживанні у притулках, вважаючи ці регіони «безпечними». Держава обмежується мінімальними виплатами — 55 євро (близько 2,6 тисячі гривень) на дорослого і 34 євро (1 636 гривень) на дитину. Така політика фактично змушує людей або інтегруватися на місцевому ринку праці за будь-яких умов, або шукати притулку в інших країнах.
Контрастом до цих прикладів виглядає Бельгія, яка й досі пропонує один із найвищих рівнів підтримки — приблизно 1 300 євро на місяць (62 тисячі гривень) на дорослого. До цього пакету входить державне медичне страхування, можливість проживати у притулках, субсидії на меблі та медичні засоби. Офіційних планів щодо скорочення допомоги поки що немає, однак експерти зауважують, що політичний тиск у цьому напрямку зростає, і подальша стабільність програми не гарантована.
У Швеції підтримка організована у форматі щоденних виплат: дорослі отримують 180–190 євро на місяць (приблизно 9 145 гривень), а діти — майже 140 євро (6 738 гривень). Доступ до медичної допомоги обмежений переважно екстреними послугами, але держава може виділяти додаткові кошти на базові потреби, зокрема зимовий одяг. Такий формат допомоги менш щедрий у порівнянні з іншими країнами, але дозволяє підтримувати базовий рівень життя.
Велика Британія робить акцент на житловій підтримці через програму Homes for Ukraine, яка заохочує громадян надавати українцям безкоштовне житло, компенсуючи господарям 400 євро (19 253 гривні) щомісяця. Є й додаткові виплати для дітей та пенсіонерів, а також одноразова допомога для новоприбулих. Водночас загальний рівень щомісячної підтримки тут нижчий, ніж у багатьох країнах ЄС, що змушує українців активніше шукати роботу.
Особливу тривогу в українських громадах викликає намір Фінляндії з 2026 року повністю скасувати фінансування інтеграційних програм. Йдеться про мовні курси, проєкти з працевлаштування та ознайомчі лекції для біженців. У 2025 році українці становили 66% учасників цих програм, а за прогнозами, у 2026 році їхня частка зросте до 75%. Заощадити планують 317 мільйонів євро, але муніципалітети вже попереджають: без цієї підтримки адаптація новоприбулих значно ускладниться, що у перспективі може створити додаткові соціальні проблеми.
Зміни, які відбуваються, свідчать про новий етап у ставленні європейських держав до українських біженців. Перший шок війни минув, і на перший план виходить прагматичний розрахунок: скільки коштів і ресурсів країни готові витрачати на підтримку тих, хто приїхав через війну. Для українців це означає необхідність швидше адаптуватися, шукати роботу, орієнтуватися в нових вимогах і правилах, а подекуди й приймати непрості рішення — залишатися чи шукати кращі умови в іншій країні.
