Тема завершення війни в Україні залишається центральною для українського суспільства та міжнародної політики. Після багатьох років повномасштабного протистояння дедалі більшої ваги набувають оцінки військових фахівців, які здатні пояснити характер конфлікту та окреслити реалістичні варіанти його розвитку. Колишній головнокомандувач Збройних Сил України та нинішній посол України у Великій Британії Валерій Залужний написав аналіз того, якими можуть бути варіанти виходу з війни.
Залужний вважає, що тривала війна дедалі очевидніше переходить у формат конфлікту, який за своїм впливом майже зрівнюється зі світовими війнами. Він зазначає, що хоча кількість жертв поки не досягла рівня глобальних катастроф минулого, але масштаби впливу на світову політику та економіку вже зараз створюють небезпечні передумови до наближення такого статусу. Він наголошує, що певним підтвердженням цієї тенденції є випадки, коли різні впливові сучасні лідери говорили про швидкі рішення та близький мир, які зрештою так і не настали.
Залужний згадує, що коли у серпні 2021 року він став Головнокомандувачем Збройних Сил України, то на той момент війна на сході України тривала вже сьомий рік. Хоча українська армія проходила процес оновлення, здобувала значний бойовий досвід, проте все ще містила помітні проблеми у багатьох сферах. Російська армія у той самий час інтенсивно нарощувала чисельність, модернізувала техніку та збільшувала бюджет. За рейтингом, опублікованим восени 2021 року аналітичним ресурсом Global Firepower Index, російська армія перебувала на другому місці у світі після армії Сполучених Штатів Америки, тоді як Україна займала двадцять п’яту позицію.
Він підкреслив, що Росія системно підвищувала витрати на оборонно-промисловий комплекс і постійно збільшувала кількість озброєння та техніки, а також суттєво переважала Україну у чисельності та оснащенні. З 2019 року і протягом наступних трьох років військовий бюджет Росії стабільно зростав, тоді як в Україні, навпаки, у 2021 році фінансування армії скоротили порівняно з попереднім роком. При цьому політичні заяви про понад 5% валового внутрішнього продукту на сектор оборони та безпеки не відображали реальності, адже до цієї категорії входили також Національна поліція, Служба безпеки України, Національна гвардія та прикордонна служба.
Валерій Залужний звернув увагу на те, що 260 мільярдів гривень для Міністерства оборони виділялася менша половина, і фінансування розробки або закупівлі нових зразків зброї практично не збільшувалося. Більшість коштів йшла на грошове забезпечення військовослужбовців, і ця ситуація призвела до стагнації Збройних Сил України: не вистачало ресурсів для розвитку та підвищення боєготовності, з’являлися труднощі з укомплектуванням підрозділів та утриманням кадрів. Бюджет на 2022 рік ухвалювався вже в умовах напруження на кордоні, але попри це його збільшили лише на десять відсотків, що аж ніяк не відповідало масштабам загроз.
Він вважає показовим, що через систематичне недофінансування армія підійшла до моменту вторгнення із величезними дефіцитами — як у людському складі, так і в технічному забезпеченні. До кінця 2021 року російська армія перевищувала українську за чисельністю у п’ять разів, мала у чотири рази більше танків та бойових броньованих машин, у три цілих чотири десятих раза більше артилерії та у чотири з половиною раза більше ударних вертольотів. Стан військово-морських сил України був ще складнішим, адже у країни не було ані авіаносців, ані есмінців, ані корветів, ані підводних човнів.
Станом на серпень 2021 року чисельність Збройних Сил України становила 250 тисяч осіб, з яких приблизно 204 тисячі були військовослужбовцями. Водночас російська армія збільшувала чисельність з року в рік та вже перевищувала один мільйон військових. За словами Залужного, бойових бригад у Збройних Силах України було лише 24, з яких половина вже виконувала бойові завдання на сході та півдні, а отже для відбиття повномасштабної агресії залишалося лише 12 бригад у пунктах постійної дислокації.
Залужний вважає, що дивно спостерігати, як тема завершення війни постійно виникає під впливом інформаційних хвиль та заяв політиків, хоча такі приводи не можуть визначити реальні підстави для формування кінця війни. Завершення або зупинка війни на виснаження залежить від сукупного результату у військовій, економічній та політичній площинах, а різкий провал лише в одній із них не створює умов для миру, а лише передумови. Він наголошує, що прогнозований кимось швидкий мир неминуче викличе у російському суспільстві питання про кількість загиблих, що влада Росії не зможе пояснити без того, щоб це не виглядало як поразка або значна поступка Україні.
Валерій Залужний наголошує, що посередники, які намагаються пропонувати Україні сценарії завершення війни, не завжди усвідомлюють, що умови для України погіршуються з кожним новим підходом. Історія показує: війни рідко завершуються повною перемогою однієї сторони і повною поразкою іншої, як це було у Другій світовій війні. Переважна більшість конфліктів закінчуються взаємним виснаженням або ситуацією, коли кожна зі сторін вважає, що вона перемогла:
“Історія нашої війни підтверджує, що складний шлях стратегії виснаження, що веде до витрат набагато більших ресурсів, ніж короткий нищівний удар, зазвичай обирається лише тоді, коли війну неможливо завершити одним способом”.
Перемога України означала б лише повний розпад Російської імперії, тоді як наша поразка означала б колапс державних інституцій та повну окупацію. Він зазначає, що все інше — лише змінена форма продовження війни. Хоча Україна прагне саме розпаду російської імперії, але не може відкидати варіант тривалого припинення вогню, яке історично часто ставало формою завершення воєн.
“Отже, коли ми ведемо мову про перемогу, треба чесно сказати так: перемога – це розпад Російської імперії, а поразка – повна окупація України через її розпад. Все решта – просто продовження війни”, – наголосив Залужний.
За його словами, навіть мир з перспективою наступної фази війни може дати можливість політичних змін, структурних реформ, відновлення економіки, повернення громадян та посилення обороноздатності. В таких умовах можна розпочати формування максимально захищеної держави на основі інновацій та технологій. Можливим є також поступове зміцнення справедливих державних інститутів через подолання корупції та створення дієвої судової системи, а також розвиток економіки в межах міжнародних програм відновлення.
Переходячи до гарантій безпеки, він зауважив, що цей аспект має ключове значення для формування політичної мети війни. Потреба в гарантіях очевидна як у регіональному, так і глобальному контексті, але шлях до їх реалізації залишається малоймовірним. Передумови для мирних угод відсутні, оскільки активні бойові дії та взаємні удари по економіці тривають, а зміщення уваги з переговорів про припинення вогню на остаточну мирну угоду робить такі пропозиції неприйнятними для України, яка вже заплатила надто високу ціну.
Залужний вважає, що укладання угод без відновлення реального міжнародного права або створення дієвих гарантій безпеки є неможливим. Такими гарантіями могли б бути вступ України до Організації Північноатлантичного договору, розміщення ядерної зброї на території України або розгортання значного іноземного військового контингенту. Жоден з цих варіантів зараз навіть не розглядається, і з огляду на технологічні та доктринальні чинники інші країни не можуть взяти на себе таку роль, а отже війна продовжиться не лише у військовій сфері, але й у політичній та економічній.
На думку Залужного, здешевлення війни завдяки технологіям та одночасне підвищення ударних можливостей можуть у майбутньому поставити перед Росією питання про її власні гарантії безпеки. Тоді основою таких гарантій можуть стати саме фінансові ресурси, які здатні забезпечити взаємозахист і не допустити повоєнного колапсу ні в Україні, ні в Росії. Подібні економічні наслідки неминуче матимуть політичний вимір, як це вже сталося у початку двадцятого століття.
У підсумку Залужний вважає, що визначення політичної мети війни є надзвичайно складним завданням, у якому найчастіше допускаються найгрубіші помилки. Головною політичною метою України має бути позбавлення Росії можливості здійснювати акти агресії у майбутньому. Росія може реалізовувати свої агресивні наміри у різних формах — військових, політичних чи економічних, але всі вони мають єдину політичну мету.
Навіть якщо важко уявити характер потенційної майбутньої війни, то уявлення про мир, у якому житимуть наступні покоління українців, повинно бути чітким. Держави тримаються не на династіях, а на внутрішній єдності та силі народу, і ця думка визначає орієнтир у поглядах на майбутнє.
