Вчені встановили, що токсичний грибок під назвою “прокляття фараона” може допомогти в лікуванні раку

Дослідники виявили, що грибок Aspergillus flavus, відомий як “прокляття фараона” через ймовірний зв’язок із загибеллю археологів, які відкривали гробницю Тутанхамона у 1920-х роках, може мати потенціал у боротьбі з раком. Про це повідомляє Phys.org.

Грибок Aspergillus flavus отримав таке прізвисько через вироблення афлатоксинів — токсичних сполук, що можуть спричиняти тяжкі захворювання й навіть смерть. Саме ці сполуки могли стати причиною смерті кількох археологів, які займалися дослідженням стародавніх гробниць. Однак команда вчених під керівництвом дослідників із Пенсільванського університету виявила в A. flavus унікальні молекули зі структурою взаємопов’язаних кілець, які отримали назву “асперигіміцини”.

Після ідентифікації цих сполук — класу рибосомно синтезованих та посттрансляційно модифікованих пептидів (RiPPs) — дослідники модифікували їх і протестували в поєднанні з раковими клітинами лейкемії. Результати показали, що ці нові хімічні речовини ефективно пригнічують активність злоякісних клітин. Додавши до суміші ліпіди, науковці досягли того, що “прокляття фараона” перетворилося на дієвий препарат, який виявився таким же ефективним, як і схвалені FDA ліки, що вже тривалий час застосовуються в лікуванні лейкемії.

“Гриби подарували нам пеніцилін. Ці результати показують, що в природі ще безліч невідкритих ліків, які нам ще належить знайти”, — розповіла головний автор дослідження з Пенсільванського університету Шеррі Гао.

Щоб краще дослідити властивості RiPP-пептидів, вчені здійснили вибіркову активацію та деактивацію окремих генів у лейкозних клітинах. У результаті було встановлено, що ген SLC46A3 відіграє ключову роль у процесі, оскільки саме він дозволяє асперигіміцинам проникати всередину клітин у достатній кількості.

Додавання ліпідів впливало на функціонування цього гена, посилюючи його здатність транспортувати молекули, що в підсумку підвищувало ефективність препарату. Водночас з’ясувалося, що RiPP-пептиди виявляють активність виключно проти клітин лейкемії та не діють на клітини раку грудей, печінки чи легень. Тож їхнє застосування, ймовірно, буде обмежене певними типами онкології. Потрапивши в клітину, асперигіміцини блокують процес її поділу, яким і поширюється рак.

“Ракові клітини діляться безконтрольно. Ці сполуки блокують формування мікротрубочок, які необхідні для поділу клітин”, — пояснила Гао.

Науковці сподіваються незабаром перейти до випробувань RiPP-пептидів на тваринах, а згодом — і на людях, щоб розробити нові підходи до лікування небезпечних форм раку.