Від червоної доріжки до “порожніх результатів”: чому провалився саміт Трампа-Путіна на Алясці

Зустріч президента США Дональда Трампа та російського лідера Володимира Путіна на Алясці, що тривала 3,5 години замість анонсованих шести, завершилася гучним… нічим. Попри очікування бодай формальних жестів на кшталт тимчасового перемир’я чи спільної декларації, обидва лідери вийшли до журналістів із завчасно підготовленими папірцями і не дали жодного сигналу про реальні домовленості.

CNN назвав “великою перемогою” Путіна не політичні результати, а радше символіку: червона килимова доріжка у США, поїздка у броньованому Cadillac One (“The Beast”) і сам факт зустрічі з американським президентом “на рівних”. Це, на думку аналітиків, стало своєрідним відновленням репутації для людини, яку у світі вважають воєнним злочинцем.

Українцям, які спостерігали за цим видовищем, було особливо болісно: під час спільної пресконференції Путін знову назвав Україну “братньою нацією”, цинічно замовчуючи роки масових убивств цивільних, депортацій та катівень.

Результат зустрічі – відсутність результатів

Трамп прямо заявив: “угоди немає”. Це стало несподіванкою навіть для самих американців, які напередодні намагалися знизити очікування, але все ж розраховували бодай на формальні домовленості. Скасований обід делегацій став показовим сигналом — таємних домовленостей теж не відбулося.

На пресконференції Путін повторив заздалегідь підготовлену мантру: “ми за мир, але потрібно усунути першопричини конфлікту”. Його позиція залишилася незмінною — вимога від Києва відмовитися від Донбасу. Bloomberg із посиланням на джерела підкреслює: Москва не зрушила назад ані на крок.

Трамп виглядав розгубленим, і навіть не виступав першим, хоча протокол господаря зустрічі вимагав саме цього. Його риторика зводилася до відкладених рішень: “можливо, доведеться подумати про санкції через два чи три тижні”.

Українська реакція: гнів і холодна ненависть

В Україні кадри з червоною доріжкою для Путіна назвали “особливим жанром ганьби та співучасті у злочині”. У публіцистичному дискурсі з’явилися історичні паралелі — з усмішками Лондона до диктатора Чаушеску у 1978 році, зі Сребреницею 1990-х, із прийомами Пол Пота в ООН.

“Америка добровільно приєдналася до довгої черги тих, хто вважав, що можна тиснути руку палачу, не забруднившись кров’ю”, — написав у своєму фейсбуці Мустафа Найєм. У соцмережах домінує відчуття безсилля та гіркого розчарування.

Президент Володимир Зеленський після зустрічі поспілкувався з Трампом телефоном і підкреслив: “усі ключові питання, що стосуються України, мають обговорюватися лише за її участю”. Він нагадав про неможливість будь-яких територіальних поступок і закликав посилити санкції проти Росії, якщо Москва ухилятиметься від чесного завершення війни.

Європейська позиція: твердіша, ніж американська

Європейські лідери одразу після саміту виступили зі спільною заявою. Вона чітко окреслила “червоні лінії”: Україна має отримати непорушні гарантії безпеки; не повинно бути жодних обмежень щодо її Збройних сил; Росія не має права вето на шляху України до ЄС та НАТО; міжнародні кордони не можуть змінюватися силою.

Фактично, це була контрзаява, покликана збалансувати аморфну риторику Трампа.

Чому провалилася зустріч

Аналітики виділяють кілька причин:

Абсолютна зацикленість Путіна в Україні. Його не цікавлять жодні інші пропозиції США — ані щодо економіки, ані щодо регіональних балансів.

Відсутність простору для компромісів. Україна юридично і політично не готова піти на поступки територіями.

Слабкість переговорної позиції Трампа. Американський президент виглядав неготовим, уникав прямої конфронтації, відкладав санкційні рішення.

Як реагують на саміт світові медіа?

Саміт Дональда Трампа й Володимира Путіна в Анкориджі, що став першою їхньою особистою зустріччю від 2019 року, привернув величезну увагу світових медіа. Хоча очікування були високими, результат розцінили майже одностайно: жодної угоди не досягнуто, а головним бенефіціаром події виглядає Кремль.

Британська BBC підкреслила, що зустріч залишила “більше питань, ніж відповідей”. Наголос зроблено на символіці: червона доріжка для Путіна, холодне мовчання Трампа про Україну, а також несподіване завершення пресконференції фразою російського президента англійською: “Next time in Moscow”. Тон репортажу був доволі скептичним: для Кремля це іміджева перемога, тоді як Вашингтон виглядав невизначено.

Al Jazeera зосередилася на формулі “No deal until there’s a deal”. Видання зазначає, що переговори виявилися коротшими за заплановані, але забезпечили Путіну цінний піар-ефект: червона доріжка, кортеж, атмосфера “рівноправного діалогу”. Окрім теми війни, говорилося про економіку, космос та Арктику. Журналісти роблять висновок: тепер тягар наступних кроків перекладено на Володимира Зеленського.

The New York Times наголошує, що Трамп повернувся без результатів, але намагається подати саміт як успішний. Газета підкреслює відсутність Зеленського та жорстку риторику Путіна, який фактично вимагав капітуляції Києва. Трамп, тим часом, обережно говорив про можливі “обміни територіями” та гарантії без членства в НАТО, що викликає занепокоєння щодо його готовності піти на поступки Москві.

CNN виносить у заголовок: “No deal, but Putin got big wins”. Канал звертає увагу на візуальну картинку: усміхнений Путін і втомлений Трамп, хвалебні слова на адресу один одного, але жодного прогресу. Особливо наголошується, що Путін отримав час для продовження війни, а Трамп повторив кремлівський наратив про те, що “за нього війни б не було”.

NBC робить акцент на факті, що це була перша зустріч лідерів за шість років і що Зеленський не був на неї залучений. Видання цитує Трампа, який після переговорів пообіцяв “невдовзі зателефонувати” українському президенту, але реальних рішень оголошено не було.

Канадська CBC також підкреслила відсутність угоди: лідери вихваляли один одного, однак уникнули будь-якої конкретики. Трамп визнав, що залишилися “кілька каменів спотикання”, а Зеленський у своєму відеозверненні закликав США зайняти жорсткішу позицію щодо Росії.

Німецький Deutschlandfunk подає детальну хроніку зустрічі. Важливий момент: від запланованої розмови тет-а-тет відмовилися, переговори відбулися у форматі “шістки”. Результатами стали лише загальні слова про “продуктивність”, без згадки про перемир’я. Путін запросив Трампа в Москву, а Трамп публічно поклав відповідальність за подальші кроки на Зеленського. Оглядачі радіостанції наголошують: Путін не поступився жодною позицією, але отримав визнання і час, тоді як Київ залишився розчарованим.

Der Spiegel зібрав реакції політиків та експертів. Загальний висновок: Путін здобув дипломатичну перемогу, Трамп — нічого. Колишній дипломат Вольфґанґ Ішінґер підсумував: “1:0 на користь Путіна”, а депутат Бундестагу Родеріх Кізеветтер назвав саміт “чорною п’ятницею”. Без прогресу у питаннях війни чи санкцій, Кремль отримав міжнародну легітимацію. Більш оптимістично налаштовані лише деякі політики, зокрема, соціал-демократ Ральф Штеґнер, який вважає сам факт розмови кроком до потенційного миру. У США ж демократ Чак Шумер засудив Трампа за “червоний килим для автократа”, тоді як республіканець Ліндсі Ґрем висловив обережну надію на швидкий прогрес.

Посткомунікації: боротьба за інтерпретацію і нові гарантії

Після завершення саміту Трампа і Путіна на Алясці дипломатичний простір заповнили не стільки офіційні підсумки переговорів, скільки реакції й зустрічні меседжі. Саме вони визначають, у який бік може зрушити міжнародна дискусія щодо України.

Трамп і сигнал партнерам. Президент США окреслив рамку: позиція Путіна залишається незмінною — він прагне контролю над усім Донбасом. Водночас Трамп підкреслив, що рішення щодо територій повинна ухвалювати сама Україна, а його головна мета — не просто тимчасове припинення вогню, а “швидке мирне врегулювання”. Така позиція має подвійний ефект: з одного боку, США прагнуть виступати головним модератором процесу, а з іншого — залишають Київ у ситуації, коли йому доводиться самостійно обирати стратегію, що може сприйматися як непрямий тиск на можливі поступки.

Відповідь Зеленського. Український президент відреагував жорстко, запропонувавши сценарій санкцій у разі відмови Кремля від тристоронньої зустрічі чи “чесного завершення війни”. Зеленський акцентує на довготривалому мирі, а не на “паузі між вторгненнями”, і фактично ставить умову: будь-які гарантії та рішення мають ухвалюватися за безпосередньої участі Києва. Це була не лише дипломатична контратака, але й сигнал союзникам: Україна готова до діалогу, але не на умовах Москви.

Гарантії без НАТО. Найгучніша хвиля посткомунікації стосувалася можливих “гарантій безпеки в стилі статті 5 НАТО”, але поза самим Альянсом. “Європейська правда” повідомила, що ідею запропонувала американська сторона. Італія одразу заявила про своє авторство концепції: Джорджа Мелоні назвала це продовженням її ініціативи, висунутої ще навесні. Фактично виникла конкуренція за політичне “батьківство” цієї ідеї.

Французький акцент. Еммануель Макрон використав нагоду, щоб оголосити про формування нової “коаліції охочих”для вироблення гарантій. Його меседж — уроки останніх десятиліть змушують не вірити на слово Москві, а нові механізми безпеки мають бути нерухомими. Тим самим Париж позиціонує себе архітектором ширшого європейського рішення у тандемі з США.

Змагальність інтерпретацій. Отже, головна особливість посткомунікацій — це не єдина лінія, а поліфонія. США демонструють прагнення швидкого миру, Україна — вимогу санкцій і тривких гарантій, Італія — авторство “альтернативи НАТО”, Франція — претензію на лідерство у створенні нових форматів. Усі гравці фактично розігрують власні сценарії, намагаючись підхопити ініціативу після Аляски.

Таким чином, постсамітний простір стає ареною дипломатичної конкуренції, де вирішується не лише доля потенційної угоди з Росією, а й питання: хто саме визначатиме правила майбутнього порядку безпеки для України.

Що далі?

США, схоже, втрачають ініціативу. Для Путіна ж сама картинка зустрічі на американській землі — вже перемога, яка дає йому час для просування на фронті.

Європа намагається компенсувати слабкість Вашингтона спільними жорсткими заявами. Україна — підкреслює власний суверенітет і нагадує: без неї жодних домовленостей бути не може.

А Трамп після Аляски залишається у підвішеному стані: обіцянки “подумати про санкції через кілька тижнів” виглядають занадто мляво на тлі “літнього наступу” РФ, який, за оцінкою CNN, може перетворити поступові успіхи на стратегічні здобутки.

Можливі сценарії постсамітної дипломатії

1. Вашингтон відновлює ініціативу
   США активізують переговорний процес, пропонуючи чіткі гарантії безпеки для України та механізми контролю за виконанням домовленостей. Це може зміцнити позиції Києва у переговорах та утримати Росію від подальшого наступу.
2. Європа формує “коаліцію гарантій”
   Париж і Рим беруть на себе роль координаторів нових гарантій безпеки, створюючи альтернативу млявій американській позиції. Це дозволяє зміцнити міжнародний тиск на Кремль і підсилити значення суб’єктності України у переговорах.
3. Україна диктує умови
   Київ активно використовує свою суб’єктність, нагадуючи партнерам: без України жодні домовленості неможливі. Це передбачає координацію з європейськими союзниками та США для тиску на Москву через санкції та дипломатичні механізми.
4. Прямі переговори Україна–Росія
   У разі ескалації або блокування тристоронніх переговорів, можливий сценарій прямих двосторонніх контактів Києва з Москвою. Україна виступатиме рівноправним суб’єктом, ставлячи питання територіальної цілісності та безпеки як основу будь-яких домовленостей. Цей сценарій ризиковий через загрозу тиску з боку РФ, але водночас надає шанс уникнути компромісів “через голову” Києва.