У липні 2025 року в російських пабліках спалахнула справжня істерія. Причиною стала участь президента Азербайджану Ільхама Алієва у III Шушинському медіафорумі, де він відкрито підтримав Україну, закликав “ніколи не погоджуватись на окупацію” і заявив про підготовку юридичних кроків проти Росії у міжнародних судах. Причиною стала катастрофа цивільного літака AZAL, який був збитий 25 грудня 2024 року, ймовірно, російською ракетою. Тоді загинуло 38 осіб.
Висловлювання Алієва викликало бурхливу реакцію серед російських пропагандистів. У відповідь лунали погрози “ударів по центру Баку”, натяки на нову військову ескалацію в Каспійському регіоні та заклики до економічного тиску на Азербайджан. Зокрема, Z-блогер Семен Пегов назвав конфлікт між Москвою та Баку “неминучим”, а Юрій Подоляка відкрито вимагав силового тиску на Азербайджан.
Форум у Шуші: нова платформа азербайджанської зовнішньої політики
Тригером для нової хвилі загострення між Росією та Азербайджаном стали висловлювання президента Ільхама Алієва на III Шушинському глобальному медіафорумі, що відбувся в липні 2025 року в місті Шуша – історико-символічному центрі Нагірного Карабаху, який після завершення другої Карабаської війни повністю контролюється Баку.
Форум було засновано як комунікаційний майданчик для обговорення глобальних інформаційних викликів, безпеки, гібридних загроз і ролі медіа у сучасній політиці. Захід зібрав делегації з понад 50 країн, зокрема з Європи, Азії та Близького Сходу, а також представників міжнародних організацій та незалежних журналістських ініціатив.
Саме тут, на цій міжнародній трибуні, президент Алієв заявив про неприпустимість агресії проти України, про право кожного народу на спротив окупації, а також публічно оголосив про підготовку позовів до міжнародних судових інстанцій у зв’язку зі збиттям російською ракетою азербайджанського пасажирського літака 25 грудня 2024 року.
Заяви прозвучали цілком символічно: у місті, яке донедавна було епіцентром воєнного конфлікту, лідер Азербайджану закликав до міжнародного права як основи глобального порядку. І саме ця позиція, що демонструє відхід від кремлівського дискурсу, викликала шалений спротив у російських політичних і пропагандистських колах.
Шуша, що донедавна була епіцентром збройного конфлікту, тепер стає геополітичним символом нового Азербайджану – незалежного, впевненого у собі та відкритого до світу. І саме в цій точці, на перехресті історії та нової політичної реальності, пролунала декларація, яка розірвала залишки “стратегічного партнерства” з Росією.
Катастрофа над Каспієм: точка неповернення
Фатальний рейс AZAL, що прямував із Нахічевані до Баку, був збитий поблизу Каспію ракетою, яку, за версією азербайджанської сторони, випустили з території, підконтрольної російським силам. Внаслідок удару загинуло 38 осіб, ще 29 отримали поранення. Попри запити офіційного Баку, Москва не визнала провини, не принесла вибачень і намагалася перекласти відповідальність на Україну.
Президент Алієв 19 липня 2025 року у Ханкенді (Степанакерті) виступив із надзвичайно різким, але аргументованим зверненням:
“Ми повністю знаємо, що сталося, і доведемо це. Ми висунули стандартні вимоги: визнання, вибачення, компенсацію і гарантії неповторення. Але у відповідь – мовчання і грубість. Це неприпустимо”.
Отже, вперше за довгі роки Азербайджан на офіційному рівні поставив під сумнів партнерство з Росією.
Бекґраунд відносин: від “стратегічного партнерства” до “ворожих кроків”
Історично Азербайджан і Росія утримували складні, але прагматичні відносини. Москва була важливим посередником у конфліктах з Вірменією, особливо у питанні Карабаху. Російська зброя активно надходила як до Єревану, так і до Баку, а російські миротворці тривалий час перебували в Нагірному Карабасі.
Проте останні роки засвідчили поступове охолодження:
У 2023–2024 роках Азербайджан дедалі активніше орієнтувався на Туреччину як на головного військово-політичного союзника.
У 2024 році армія Азербайджану перейшла з радянської на американську систему координат (NATO-standard GPS).
Влітку 2025-го російське медіа Sputnik було фактично вигнано з Баку, посольські канали Москви – обмежені.
Почастішали арешти російських агентів у Азербайджані.
При цьому найчутливішим моментом у стосунках цих двох країн стала підтримка України з боку Азербайджану на офіційному рівні.
Війна в інформаційному полі та атаки на азербайджанську діаспору
На тлі дипломатичного охолодження Москва дедалі частіше вдається до тиску не лише на офіційний Баку, а й на азербайджанську громаду в самій Росії. За останні місяці було зафіксовано низку резонансних інцидентів, які в Азербайджані розцінюють як сплановані дії, спрямовані на залякування і демонстрацію сили.
Зокрема, Шахін Шихлінський, один із провідних представників азербайджанської діаспори в Уралі, опинився під серйозним тиском з боку російських правоохоронців. Його сина, Мютвелі Шихлінського, заарештували за сумнівними обвинуваченнями, а сам Шихлінський-старший був оголошений у розшук. У Баку ці дії розцінюють як політичне переслідування.
Не менш резонансною стала трагедія із братами Сеферовими – впливовими представниками азербайджанської громади в Росії. Обидва були вбиті за загадкових обставин, а розслідування, за повідомленнями з азербайджанських джерел, практично зупинено. Офіційні заяви щодо справи не оприлюднюються, а винні не встановлені, що викликає обґрунтовану підозру в умисному замовчуванні.
У цьому контексті особливої уваги набули висловлювання Кирила Кабанова, голови так званого російського “антикорупційного” комітету. Він відкрито назвав Азербайджан “ворожою державою”, яка нібито діє “в інтересах Лондона та Анкари”, та звинуватив Баку у підтримці “ворогів Росії”.
У Баку ці заяви вважають неприйнятними не лише з погляду дипломатичного етикету, а й як явну політичну провокацію. Адже Кабанов – не приватна особа, а публічна фігура, наближена до силового блоку російської влади, і його слова багато хто сприймає як “неофіційний сигнал Кремля” щодо майбутньої лінії поведінки.
Таким чином, конфлікт між двома країнами вже давно вийшов за рамки політичних заяв. Він трансформувався у “системне протистояння”, яке охоплює дипломатичну сферу, інформаційний простір і життя звичайних громадян. І це, на думку багатьох оглядачів, є лише початком нового етапу в пострадянській історії Кавказу.
Чи можливий воєнний конфлікт?
Незважаючи на істеричні наративи російських Z-пропагандистів, сценарій прямого військового протистояння виглядає малоймовірним. Як зазначив український журналіст Дмитро Гордон у коментарі після діалогу з Алієвим:
“У Росії не залишилось ослів, щоб атакувати Азербайджан, бо всі осли на українському фронті. У них немає техніки – тільки мопеди та розбиті машини”.
Утім, основна загроза наразі полягає не стільки в прямому військовому зіткненні, скільки в “гібридному тиску”, до якого Росія вже неодноразово вдавалась у відносинах із сусідніми країнами. Замість відкритої конфронтації Кремль цілком здатен розгорнути “цілий арсенал непрямих заходів впливу”, що покликані послабити Азербайджан зсередини та підірвати його міжнародні позиції.
Передусім, йдеться про можливе “блокування торгівлі” та “перешкоди для азербайджанського експорту”, зокрема агропродукції. У проросійських телеграм-каналах уже лунають погрози «перетворити помідори на кордоні на сміття», що свідчить про готовність до економічного шантажу.
Окрім того, Кремль може вдатися до “масованої інформаційної атаки”, намагаючись сформувати образ Азербайджану як “ворожої” або навіть “неонацистської” держави – за тією ж методикою, яку було використано проти України.
Окрему тривогу викликає можливість “роздмухування міжнаціональних протиріч”, зокрема через вірменське питання, яке залишається вразливою темою у регіоні. Москва вже не раз використовувала етнічні конфлікти як інструмент зовнішньополітичного тиску.
І нарешті, не виключено залучення “іранського фактору”. Уже зараз анонсовано спільні військово-морські навчання Росії та Ірану в акваторії Каспійського моря – регіоні, де Азербайджан традиційно обстоює власні безпекові інтереси. Це може розглядатися як демонстрація сили й сигнал Баку: “ви не в безпеці навіть у своєму морі”.
Таким чином, гібридний наступ – не гіпотеза, а реальна стратегія Кремля, спрямована на те, щоби “зламати опір Азербайджану не танками, а тиском на всі чутливі точки” одночасно.
Що далі?
Азербайджан послідовно демонструє намір захищати свою “суверенну позицію”, навіть попри тиск із боку Кремля. Він не відмовляється від політичного та правового переслідування винних у катастрофі AZAL. І, що важливо, демонструє підтримку України.
Своєю чергою, Росія переходить від гібридного “партнерства” до гібридного шантажу, свідомо створюючи осі конфлікту по периметру своїх кордонів.
Баку, очевидно, робить ставку на нову багатовекторну політику – Туреччина, Захід, ізраїльське лобі, а також рішуча підтримка міжнародного права.
Як пише впливове ізраїльське видання “9tv.co.il”, слова Алієва про “недопустимість окупації” та відкриту підтримку ЗСУ сприймаються як історичний злам: “Баку – новий Київ у південному фланзі РФ”.
Отже, конфлікт між Азербайджаном і Росією більше не можна вважати тимчасовою незрозумілістю. Це структурна зміна в геополітичному ландшафті. Кремль, що десятиліттями сприймав Кавказ як сферу беззаперечного впливу, стикається з реальністю: суверенні держави вже не бояться Москви, і готові не лише говорити вголос, а й діяти. І цю правду Кремль поки не здатен прийняти.
