Україна живе у четвертий рік повномасштабної війни, коли кожне місто і кожна громада змушені рахуватися з постійною небезпекою для цивільних, особливо для дітей. Повітряні тривоги, ракетні удари, атаки дронів змушують суспільство постійно ставити питання: чи готові школи, дитячі садки та спортивні заклади до того, щоб захистити своїх вихованців у разі загрози? Саме це має бути першочерговим завданням місцевої влади, однак реальність показує інше. У багатьох громадах бюджетні кошти продовжують спрямовуватися не на облаштування безпечних умов для дітей, а на речі, які не відповідають вимогам часу.
Крім того, громади часто ігнорують ще одну серйозну небезпеку — відсутність належного контролю за перебуванням дітей на водоймах. Щороку влітку зростає кількість трагічних випадків на воді, проте системної профілактики і запобіжних заходів майже немає. І на цьому тлі місцева влада демонструє витрати, що виглядають відверто відірваними від нагальних потреб. Показовим прикладом стала ситуація у Черкасах, де кошти з міського бюджету були витрачені не на укриття чи програми безпеки, а на закупівлю спортивного інвентаря.
Черкаській комплексній дитячо-юнацькій спортивній школі у серпні передали три нові яхти класу «Ілка» та моторний човен. На цих суднах вихованці зможуть тренуватися й брати участь у змаганнях. Як зазначила заступниця міського голови Анастасія Чубіна, кошти на закупівлю — два мільйони гривень — були виділені з міського бюджету.
Для школи це перша поява яхт такого класу. Директор Сергій Гончар наголосив, що ці човни відповідають європейському зразку, мають сертифікати і дозволяють виступати як на всеукраїнських, так і на міжнародних регатах. За його словами, школа вперше отримала інвентар такого рівня, що дає можливість вихованцям не лише тренуватися, а й офіційно брати участь у престижних змаганнях.
Вихованець школи Назар Кушнірик, який займається вітрильним спортом уже чотири роки, зазначив, що вперше тренуватиметься на такому сучасному човні. Він пояснив різницю: у школі є два класи яхт — «Оптиміст», невеликий човен для молодших дітей, і «Лазер» або «Ілка» для тих, кому вже виповнилося 14 років. Новий клас яхти, за словами юного спортсмена, відрізняється тим, що корпус новіший і плавніший у русі, мачта, стерно і шверт також сучасніші, що робить керування зручнішим і ефективнішим.
Разом з яхтами школа отримала й моторний човен. Директор Сергій Гончар пояснив його призначення: тренери супроводжуватимуть дітей на воді, допомагатимуть у випадку перевертання яхти чи іншої небезпечної ситуації. Це, за його словами, необхідний елемент тренувального процесу, що гарантує безпеку спортсменів під час занять.
Голова вітрильної федерації області Микола Мейта додав, що до цього часу в школі були лише прототипи, які дозволяли навчатися, але не давали права брати участь в офіційних змаганнях. Нові яхти цю проблему знімають, а займатися на них можуть підлітки з 15 років і дорослі спортсмени. Він підкреслив, що саме сертифіковані човни відкривають можливість виходу на повноцінні спортивні старти.
Заступниця міського голови Анастасія Чубіна пояснила, що для міста важливо мати інвентар, який дозволить черкаським спортсменам представляти громаду на всеукраїнських та міжнародних чемпіонатах. Вона наголосила, що саме бюджетні кошти використали для закупівлі одиночних яхт і спеціального тренерського човна, які будуть застосовуватися для навчання дітей і супроводу на воді.
Попри всі аргументи про розвиток спорту, історія з придбанням яхт і моторного човна оголює очевидний контраст між тим, що потрібно дітям під час війни, і тим, що демонструють місцеві бюджети. Два мільйони гривень могли б бути використані на укриття в школах і дитсадках, на облаштування безпечних умов перебування під час тривог, на програми захисту дітей на водоймах. Натомість ці кошти стали інвестицією у спортивний престиж.
Окремою проблемою, яка роками лишається поза увагою місцевої влади, є безпека дітей під час перебування на водоймах. В умовах війни ця небезпека набуває ще більш гострого характеру. Відсутність належного нагляду, рятувальних постів і облаштованих місць для купання поєднується з додатковими ризиками: на багатьох територіях залишається загроза мін і вибухонебезпечних предметів, які вода може виносити до берегів. Крім того, в будь-яку мить пляжі та водойми наражаються на небезпеку від ракетних обстрілів та атак БПЛА.
Трагедії на водоймах повторюються щоліта, і ця сумна статистика стала особливо гострою у воєнні дні. Діти, які залишаються без достатнього нагляду дорослих, опиняються у небезпечних ситуаціях, бо громади не забезпечили системного підходу до контролю за відпочинком на воді. Немає ані масштабних програм профілактики, ані обладнаних рятувальних постів, ані реальних механізмів попередження трагедій. У теперішніх умовах війни така байдужість виглядає ще більш загрозливою, адже ресурси спрямовуються не на захист життя, а на другорядні речі.
На цьому тлі витрати на престижні спортивні проєкти виглядають ще контрастніше. У громадах немає готовності вкласти у запобігання трагедіям на водоймах, але знаходяться мільйони на закупівлю дорогих спортивних човнів. Це яскраво показує, як у пріоритетах місцевої влади часто опиняється те, що створює гарну картинку, але не те, що реально рятує життя.
В умовах війни, коли батьки хвилюються не за спортивні досягнення, а за життя своїх дітей, таке рішення виглядає як приклад відриву місцевої влади від нагальних потреб. Черкаси показали, що у пріоритетах громади спорт опинився вище за безпеку.
Закупівля яхт у Черкасах стала прикладом того, як у воєнний час місцеві бюджети можуть розходитися з елементарними потребами громади. На тлі відсутніх укриттів та невирішених питань безпеки дітей на водоймах таке рішення виглядає як показник дисбалансу у пріоритетах. Воно не лише демонструє конкретну витрату, а й окреслює ширшу проблему: у четвертий рік війни частина громад досі спрямовує ресурси на речі другорядні, залишаючи базові питання захисту дітей без належної уваги.
