Як депутати хочуть “мотивувати” тих військових, які самовільно залишили частину: Олександр Саєнко
Самовільне залишення військової частини або місця служби (СЗЧ), тобто дезертирство, є складною проблемою, яка набула особливої актуальності під час воєнного стану в Україні. Така поведінка не тільки загрожує боєздатності військових підрозділів, але й негативно впливає на моральний дух армії, створюючи відчуття безкарності і розхитуючи дисципліну. У Верховній Раді України на початку жовтня було зареєстровано законопроєкт №12095, ініціатори якого пропонують не призупиняти військову службу для військових, які самовільно залишили частини або місця служби, і забезпечити їм вислугу років, матеріальне та речове забезпечення.
Законопроєкт №12095 як загроза військовій дисципліні та моральному духу
Цей законопроєкт викликав обурення і критику з боку військових експертів. Так, Олександр Саєнко — військовий аташе у Франції (2011-2012), командир бригади під час війни (2022-2023) та аналітик Незалежної антикорупційної комісії (НАКО) вважає, що ці зміни несуть загрозу боєздатності армії та безпеці країни. Експерт детально пояснює, що законопроєкт №12095 фактично узаконює самовільне залишення частини (СЗЧ) як один з видів служби, зберігаючи для таких військовослужбовців вислугу років, грошове забезпечення, військові звання та забезпечення матеріальним майном.
“Якщо військовослужбовець самовільно залишає військову частину або місце служби (СЗЧ) і водночас не призупиняється військова служба, то в цьому разі:
За весь період перебування в СЗЧ (місяць, рік, два, десять) йому має нараховуватися вислуга років, що напряму впливає на отримання пенсії. 25 років у СЗЧ — маєш право на пенсію.
За весь період перебування в СЗЧ (місяць, рік, два, десять) йде вислуга у військовому званні — на період воєнного стану зменшено вдвічі. Тобто командир може подати військовослужбовця, який в СЗЧ, до присвоєння чергового військового звання.
За весь період перебування в СЗЧ (місяць, рік, два, десять) має нараховуватися грошове забезпечення. Держава оплачує злочинцю “відпустку”.
За весь період перебування СЗЧ (місяць, рік, два, десять) нараховується знос виданого речового майна — втрати бюджету МОУ, продовжує здійснюватися речове забезпечення (норма № 1 передбачає забезпечення військовослужбовців 46 предметами). Тож ця людина надалі має право на грошову компенсацію.
За весь період перебування в СЗЧ (місяць, рік, два, десять) має здійснюватися продовольче забезпечення таких військовослужбовців — у разі повернення у військову частину вони мають право претендувати на грошову компенсацію (заступник міністра оборони Дмитро Кліменков в одному з інтерв’ю зазначив, що на харчування військовослужбовця ЗСУ в середньому на день витрачають близько 114 гривень). Рік у СЗЧ — 41 610 грн компенсації від держави за злочин.
У разі повернення із СЗЧ офіцер має повернутися до виконання обов’язків за своєю посадою. Тобто ці особи — злочинці — зможуть претендувати та бути призначеними на аналогічні керівні посади, а також продовжувати військову службу з тим військовим званням, яке в них було до вчинення кримінального правопорушення. Мотивація підлеглого особового складу падає в такому разі до мінімуму.
Навіть ці фактори та юридичні колізії із Кримінальним кодексом (детально описані у висновку Головного науково-експертного управління ВРУ) матимуть ефект сніжного кому масового дезертирства та судових позовів щодо грошової компенсації та поновлення на посадах”, – пояснює військовий експерт.
На думку Саєнка, така ініціатива підриває дисципліну в армії, адже дезертири не тільки не будуть покарані, але й отримають ті ж привілеї, що й ті, хто чесно служить. Це створює небезпечний прецедент, коли СЗЧ фактично не вважається порушенням військової дисципліни.
Саєнко підкреслює, що цей законопроєкт послаблює роль дисципліни в армії, адже військовослужбовці, які залишають свої частини, продовжують мати всі пільги, зокрема зберігають право на грошове забезпечення. Він вважає, що подібна ситуація може перетворити СЗЧ на своєрідну “відпустку за державний кошт”, де дезертири користуються благами, не виконуючи своїх обов’язків.
Фінансовий тягар на бюджет України
Олександр Саєнко наголошує, що один із значних ризиків законопроєкту — це фінансовий тягар на державний бюджет. За його словами, згідно із запропонованими змінами, військовослужбовці, які залишили частину або місце служби, продовжують отримувати грошове забезпечення та інші пільги, а також зберігають право на компенсацію за забезпечення військовим спорядженням. Це означає, що кошти українського бюджету витрачаються на тих, хто не виконує військових обов’язків, тоді як чесні військовослужбовці, які залишаються на службі, не отримують додаткових стимулів. Саєнко застерігає, що такий підхід є нераціональним і призведе до значних втрат державних ресурсів.
Саєнко також зазначає, що ця ініціатива послаблює бюджет у час, коли кожен ресурс має бути направлений на підтримку фронту та забезпечення тих військових, які дійсно виконують свої обов’язки. Натомість виплати на утримання дезертирів лише посилюють навантаження на економіку і можуть призвести до критичних наслідків у разі подальшого впровадження цієї норми.
Ризики для морального духу і військової дисципліни
Окрім фінансових витрат, Саєнко звертає увагу на ризики для морального духу військових, які чесно виконують свої обов’язки. Він наголошує, що військові дії вимагають максимальної віддачі та високого морального духу, а самовільне залишення частини без покарання підриває цей дух і створює атмосферу безкарності. В умовах тривалої війни, як зауважує експерт, саме бойовий дух військовослужбовців є вирішальним фактором для досягнення перемоги.
Саєнко зазначає, що подібні прецеденти мають негативний історичний приклад: під час Першої світової війни в країнах Європи низка популістських реформ щодо армії призвела до значного зниження дисципліни та масового дезертирства. Військові, які втратили почуття обов’язку, перетворилися на неконтрольований натовп, що підривало основи армії. Саєнко підкреслює, що Україна зараз має уникнути подібних помилок і зосередитися на збереженні дисципліни та єдиноначальності.
Проблеми для командного складу та додатковий тиск на офіцерів
Окрім деморалізації рядового складу, Саєнко підкреслює, що законопроєкт створює додаткові труднощі для командирів та офіцерів, які повинні підтримувати дисципліну. У ситуації, коли військовослужбовець може залишити частину, а потім повернутися без жодних наслідків, командири втрачають авторитет та можливість утримувати дисципліну серед особового складу. Експерт вважає, що такий законопроєкт створює атмосферу безкарності, що послаблює управління військовими частинами.
Військовий експерт також звертає увагу на юридичні колізії, які виникають у разі повернення дезертира до військової частини. В таких випадках особа має право на поновлення в посаді, навіть якщо її відсутність була результатом самовільного залишення частини. Це підриває основи військової служби і фактично створює прецедент, коли військовослужбовці можуть уникати обов’язків без наслідків, що суперечить принципам воєнного стану.
Комплексний підхід до вирішення проблеми СЗЧ
Олександр Саєнко вважає, що проблему СЗЧ не можна вирішити лише через законодавчі зміни, особливо якщо вони підривають військову дисципліну. Він переконаний, що для розв’язання проблеми необхідний комплексний підхід, що включає не тільки заходи щодо покарання, але й усунення причин. Основними причинами дезертирства є, на його думку, недостатнє соціальне забезпечення військових і відсутність чіткого та справедливого підходу до дисципліни. Саєнко наголошує, що увагу варто зосередити на підвищенні умов служби та створенні умов, які сприяють дисципліні та взаємній повазі серед військових.
На думку Саєнка, головним засобом протидії СЗЧ є усвідомлення військовими неминучості покарання за порушення. Він підкреслює, що тільки чітке дотримання дисципліни і справедливий підхід до тих, хто дійсно служить на передовій, здатні підтримати боєздатність армії. Саєнко вважає, що держава має показати справедливе ставлення до тих, хто ризикує своїм життям заради захисту України, і забезпечити, щоб дисципліна залишалася основою військової служби.
Висновок: наслідки та ризики для української армії
Олександр Саєнко наголошує, що ухвалення законопроєкту №12095 може призвести до серйозних наслідків для української армії та національної безпеки. За його словами, узаконення СЗЧ як одного з видів служби стане небезпечним прецедентом, що підриває дисципліну і демотивує військовослужбовців. Саєнко підсумовує, що українська армія потребує міцної дисципліни, єдиноначальності та високого морального духу, і будь-які законодавчі ініціативи, які руйнують ці основи, створюють значну загрозу для майбутнього країни.
