Яку хімічну зброю Росія найчастіше використовує у війні проти України: пояснює фахівець ЗСУ
У сучасній фазі війни Росії проти України зростає частота застосування хімічної зброї, що фіксується не лише західними структурами, а й українськими спеціалізованими підрозділами. У цьому контексті особливо актуальними стають оцінки військових фахівців, які мають досвід та експертизу у сфері хімічного захисту. Антон Гончар, головний спеціаліст управління радіаційного, хімічного і біологічного захисту Командування Сил підтримки Збройних сил України, вважає, що розуміння природи хімічної зброї та її сучасного застосування Росією критично важливе для суспільства, яке живе в умовах щоденних загроз.
Антон Гончар зазначає, що хімічна зброя — це не лише самі отруйні речовини, а й способи їх зберігання, доставки й застосування. До неї належать такі відомі сполуки, як іприт, зарин, зоман, VX, а також «Новічок», яким було отруєно Скрипалів у британському Солсбері у 2018 році. Ці речовини мають токсичні властивості й діють на організм людини в такий спосіб, щоби спричинити смерть або максимальний фізичний дискомфорт. Хімічна зброя ділиться на кілька типів — шкірно-наривної дії, нервово-паралітичної тощо. Водночас, навіть звичайні побутові речовини, як-от оцет у високій концентрації або пари цибулі, можуть викликати подразнення слизових оболонок, і тому належать до категорії небезпечних хімічних речовин, якщо застосовуються неправомірно.
Фахівець наголошує, що хімічна зброя заборонена Конвенцією про заборону хімічної зброї, однак небезпечні хімічні речовини — це ширша категорія, яка може використовуватись у бойових умовах із грубим порушенням міжнародних норм. Сьогоднішні види хімічної зброї є результатом десятиліть розвитку, у тому числі – використання прекурсорів, які шляхом з’єднання утворюють бойові отруйні речовини. Саме наявність прекурсорів значно полегшує процес виготовлення зброї і є одним з елементів, що дозволяє державам, які порушують міжнародне право, обминати прямі заборони.
Гончар стверджує, що Росія має всі технічні та інституційні можливості для виробництва, зберігання та бойового застосування хімічної зброї, попри заяви у 2018 році про нібито повне знищення своїх запасів. Ці заяви були адресовані Організації із заборони хімічної зброї, проте реальна практика свідчить про протилежне. Він не має довіри до позицій РФ, оскільки ця держава неодноразово порушувала норми як міжнародного права, так і етичних стандартів.
На думку Гончара, хімічна зброя Росії не обмежується отруйними речовинами типу «Новічка», а також включає засоби масового ураження, які заборонені навіть у мирний час. Він наводить приклад ручної хімічної гранати РГ-Во та аерозольної гранати К-51, які формально дозволені до застосування проти демонстрантів, але використовуються російською армією проти українських військових. Ці засоби не можуть вважатися легітимними у війні, оскільки військовослужбовець не має змоги покинути місце розташування, як цивільна особа на мирному протесті, — він зобов’язаний залишатися в траншеї, бліндажі або окопі. Саме тому використання таких засобів у бойових умовах є прямим порушенням першої статті Конвенції про заборону хімічної зброї.
Гончар звертає увагу на те, що деякі хімічні речовини — на кшталт зарину — набули популярності в суспільній свідомості через висвітлення воєн у Сирії, де їх застосування спричинило масову загибель цивільних і міжнародні санкції. Водночас про інші сполуки говорять менше, попри те що вони також становлять велику загрозу. Він пояснює це тим, що деякі бойові речовини простіше виготовити, зберігати й доставляти до цілі. Для створення речовин шкірно-наривної дії потрібні доступні прекурсори й мінімальна інфраструктура. Натомість речовини нервово-паралітичної дії потребують більш складного виробничого ланцюга, складного зберігання та високих технологій.
Експерт порівнює це з автомобілями: умовні речовини типу іприту — це «Renault», які є масовими і добре відомими, а от «Новічок» — це умовний «Maybach»: його мало, його важко виготовити, він технологічно складний, але дуже небезпечний. Саме через складність синтезу та зберігання частина з цих речовин рідко згадується в публічному просторі. Він зазначає, що в Україні діє Командування сил підтримки, яке має мобільні групи з відбору проб — надзвичайно швидкі, оснащені найновішими засобами команди, які працюють спільно з СБУ або ССО. Вони здійснюють збір зразків небезпечних хімічних речовин, боєприпасів, елементів екіпірування, одягу, протигазів тощо безпосередньо на лінії бойового зіткнення. З лютого 2023 року вже зафіксовано понад 10 тисяч випадків застосування небезпечних хімічних речовин, лише за попередній місяць — близько 760, за добу — 7.
Гончар наголошує, що до лютого 2023 року таких можливостей не було через відсутність належного механізму відбору, який відповідав би вимогам ланцюжка доказів Організації із заборони хімічної зброї. Якщо ланцюг порушено, матеріали не можна використовувати в суді. Нині мобільні групи діють професійно, а їхня діяльність дозволяє ініціювати кримінальні провадження не лише в Україні, а й через міжнародні структури. Протоколи ОЗХЗ містять конкретні посилання на статтю 1 пункту 5 Конвенції із заборони хімічної зброї, яку підписали і Росія, і Україна. Таким чином, провина чітко фіксується на агресорі.
Експерт вважає, що Росія почала застосовувати хімічну зброю ще у 2014–2015 роках, однак тоді в України не було механізмів фіксації. Сучасні мобільні групи оснащені для роботи як вдень, так і вночі, мають підтримку РЕБ і діють злагоджено, розуміючи, що в зоні бойових дій їх чекає ризикована операція. Дії відпрацьовані: чітко відомо, хто за що відповідає, де ставити автомобілі, з ким координуватися, які зразки забирати.
Щодо місць і часу застосування хімічної зброї, Гончар зазначає, що найчастіше її використовують там, де російські війська намагаються витиснути українських оборонців, зокрема на Покровському напрямку, під Куп’янськом і Лиманом. Найбільшу ефективність отруйні речовини демонструють у теплу пору, коли активніше відбувається випарування — влітку, навесні й восени. Взимку їхня дія слабша. Застосовують їх як удень, так і вночі, проте вдень частіше — з огляду на інтенсивність штурмів.
Гончар вказує, що серед найчастіше застосовуваних речовин є хлорпікрин. У СРСР його використовували для перевірки протигазів у наметах: якщо протигаз був належно підігнаний, випаровування хлорпікрину не спричиняли симптомів; якщо ні — солдати закашлювались, сльозились очі. На думку експерта, Росія має великі запаси хлорпікрину саме для таких цілей і активно його застосовує. 88% усіх випадків застосування хімічних речовин стосуються гранат (РГВО, К-51 тощо). Менше — артилерійські снаряди й аерозолі. На другому місці за частотою — саморобні пристрої: наприклад, лампочки, заповнені хлорпікрином або іншою рідиною, які скидаються з дронів. Такі пристрої складно знайти, бо речовина може розлитись по всій місцевості. Попри це, мобільні групи з цим справляються.
Щодо фосфорних боєприпасів Гончар наголошує, що це не є хімічною зброєю. Вони використовуються для освітлення й підпалювання, містять білий фосфор, що горить при високій температурі й важко гаситься. Це вогняна зброя, а не отруйна речовина. Так само термобаричні боєприпаси не підпадають під визначення хімічної зброї. Вони створюють надлишковий тиск. В арсеналі ЗСУ є ціла лінійка таких засобів: від реактивних піхотних вогнеметів до мобільних систем «Сівалка».
Гончар заперечує поширені фейки про ймовірність начинення дронів-камікадзе, як-от “Шахедів”, хімічними речовинами. Він пояснює, що вибух дрона знищує речовину, а навіть якщо її розпилити, погодні умови швидко її нейтралізують. За кілька хвилин до пів години — й ефекту не буде. Він називає ці твердження дезінформацією РФ.
Щодо джерел забезпечення хімічною зброєю, Гончар вказує, що в Росії є науково-дослідні лабораторії, які виготовляють ці засоби. Згадує випадок із генерал-майором Кірілловим, начальником військ РХБ, якому СБУ оголосила підозру 16 грудня 2024 року, а наступного дня його було ліквідовано вибухівкою. За словами експерта, саме він віддавав накази щодо постачання передових підрозділів бойовими хімічними гранатами. Він також стверджує, що 155-та бригада морської піхоти Росії — серед найбільш зафіксованих у використанні хімічної зброї.
Щодо захисту, Гончар вважає, що головне — мати знання, навички й досвід. Це зменшує страх. Він наголошує: засоби індивідуального захисту — протигази, респіратори, окуляри, фільтруючі коробки — завжди мають бути з собою. Всі речовини, які зараховуються до хімічної зброї, — це рідини, а не гази, хоч і леткі, тому слід уникати контакту з невідомими рідинами чи запахами. У разі їх виявлення слід негайно викликати фахівців. Крім того, експерт радить не піддаватися фейкам, а перевіряти інформацію тільки в офіційних джерелах.
