Питання справедливої мобілізації постає в українському суспільстві з перших днів повномасштабної війни й донині залишається вкрай гострим, болючим і конфліктним. Воно торкається не лише обороноздатності держави, а й соціального контракту між владою та народом, принципу рівності перед законом і моральної легітимності влади в умовах війни. На цьому тлі особливою є позиція військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях і водночас критично оцінюють організацію мобілізації. Одну з таких позицій викладає волонтер АТО, активіст ініціативи “Армія SOS”, керівник ініціативи “A.Drones”, радіоінженер та спеціаліст з аеророзвідки Юрій Касьянов, який з фронтової перспективи розмірковує про причини недовіри до мобілізації, необхідні зміни та механізми досягнення справедливості.
Юрій Касьянов наголошує: у суспільстві, попри всі суперечності, загалом існує розуміння, що мобілізація необхідна. Без неї неможливо зберегти державу, захистити свободу й безпеку власних дітей. Однак це розуміння не завжди трансформується у готовність до особистої участі у війні. Військовий вважає, що проблема полягає не лише у страху чи руйнуванні звичного життя. Найглибшою причиною небажання мобілізуватись він називає несправедливість у самому механізмі мобілізації.
За його словами, служать ті, хто не зміг “відмазатися”, не мав змоги “відкосити”, не мав грошей на хабар або не отримав “бронь”. У результаті на фронті опиняються переважно бідні, тоді як багаті розважаються в ресторанах. Нерідко люди кажуть: нехай спочатку підуть військові пенсіонери, поліцейські, судді, прокурори — а вже потім я. У таких аргументах є рація, однак вони не є виправданням для уникнення служби.
Для того, щоб мобілізація стала справедливою, Юрій Касьянов пропонує конкретні кроки. Насамперед необхідно повернутися до норм Конституції України, яка не передбачає жодних вікових чи гендерних винятків у питаннях оборони. Президент і уряд можуть встановлювати обмеження, зокрема мобілізувати лише чоловіків від 25 років, не призивати жінок, але така практика лише поглиблює враження про вибірковість і несправедливість.
Крім того, військовий вважає хибним виділення окремих привілейованих категорій, насамперед молоді у віці 18–24 роки, яким пропонують виключно контрактну службу. Такий підхід створює штучні преференції для тих, хто не пройшов пекла 2014-го чи 2022-го, і дозволяє “молодим мільйонерам” з правом виїзду за кордон уникати фронту, тоді як старші, виснажені бійці тримають лінію оборони. Це не має нічого спільного зі справедливістю.
Ще однією критичною умовою він називає впровадження чіткого механізму демобілізації. Армія не повинна бути місцем безстрокового утримання людей. Ті, хто відслужив рік або два, повинні мати право хоча б на піврічну відпустку. Паралельно необхідно звільняти зі служби хворих, осіб похилого віку, поранених — як фізично, так і психічно, а також тих, хто зловживає алкоголем або наркотиками. Останніх слід направляти у трудові батальйони для будівництва укріплень.
Юрій Касьянов також наполягає на потребі у відновленні кримінальної відповідальності за дезертирство (СЗЧ). Жодні мотиви дезертирів не можуть виправдати їхню втечу, і вони повинні не просто сидіти в тилу, а працювати на передовій лінії оборони — будувати укріплення, відновлювати зруйноване. При цьому військовий пропонує дати тиждень на добровільне повернення в частину, після чого розпочинати розшук і примусові дії.
Окремо він наголошує на потребі створення військової поліції. Така структура повинна виконувати завдання щодо підтримки порядку у прифронтовій смузі, розшуку і затримання дезертирів, супроводу мобілізаційних процесів. Поряд з цим слід створити військову прокуратуру, яка б не лише розглядала справи дезертирів, а й перевіряла законність дій командирів, які безвідповідально ставляться до підлеглих.
За словами Касьянова, наступним пунктом є відновлення строкової служби для чоловіків і жінок віком від 18 до 22 років на один рік. Строковики мають служити не на фронті, а в тилу — охороняти стратегічні об’єкти, кордони, узбережжя, брати участь у протиповітряній обороні. Водночас строкова служба має включати інтенсивну військову підготовку, яка стане основою для формування резерву.
Він виступає за зниження мобілізаційного віку до 23 років і поширення мобілізації на жінок — до 40 років, чоловіків — до 50. Інші мають право служити лише добровільно, адже в армії не потрібні старі. Зі слів Касьянова, мобілізовані жінки можуть комплектувати окремі жіночі підрозділи, які працюватимуть у ППО, Нацгвардії, ДПСУ — у тилових зонах.
Особливо важливим він вважає скасування броні для окремих категорій населення. Слід здійснювати мобілізацію за жеребом, за аналогією з американською моделлю. При цьому дати народження розігруються наперед, і кожен військовозобов’язаний заздалегідь знає, коли йому з’явитися до ТЦК. Після прибуття йому надається до 10 днів на підтвердження права на бронь або ж відправлення до навчального центру.
Також Касьянов пропонує змінити принципову структуру організації мобілізації: замість військових комісаріатів, що підпорядковуються Сухопутним військам, створити цивільну службу, сформовану переважно з ветеранів війни, поранених, героїв, які вийшли у відставку. Саме така структура зможе забезпечити не лише ефективну мобілізацію, а й моральну легітимність процесу.
На його думку, реалізація запропонованого плану дозволить залучити щонайменше пів мільйона здорових, мотивованих бійців, водночас звільнити від служби хворих і залежних, забезпечити охорону тилових районів строковиками й жінками, а головне — відновити відчуття справедливості. Це підвищить мотивацію воювати, оскільки все буде “по-чесному”. І хоча такі зміни здаються масштабними, їх можна реалізувати швидко — завдяки наявному “турборежиму” ухвалення рішень у Верховній Раді. Для цього потрібна лише політична воля.
