Війна змусила мільйони українців шукати безпечні місця за межами країни. Разом з евакуацією постало безліч практичних питань, зокрема — що робити з нерухомістю, яка залишилася вдома, і як розпорядитися нею на випадок смерті, перебуваючи за кордоном. Оформлення заповіту не потребує повернення в Україну: держава передбачила законні механізми для посвідчення таких документів у консульських установах або в іноземних нотаріусів, чиї дії визнаються чинними на території України.
Оформлення заповіту в консульських установах України
Заповіт, який стосується нерухомості, може охоплювати квартири, житлові будинки, земельні ділянки, гаражі або будь-яке інше майно, яке належить громадянину. Головною умовою є дотримання процедури посвідчення документа та його реєстрація у відповідному державному реєстрі.
Консульські установи України за кордоном мають повноваження вчиняти нотаріальні дії, у тому числі посвідчувати заповіти. Це регламентується Положенням про порядок учинення нотаріальних дій у дипломатичних представництвах та консульських установах України. Працівники консульств діють у межах українського законодавства, тому оформлений у них заповіт має таку ж юридичну силу, як і документ, складений у нотаріуса на території України.
Після посвідчення заповіту його дані обов’язково вносяться до Спадкового реєстру. Цю функцію виконує Міністерство закордонних справ України через систему електронної взаємодії з Міністерством юстиції. Завдяки цьому документ залишається доступним для перевірки будь-яким нотаріусом в Україні, що дозволяє уникнути втрати інформації.
Якщо заповідач бажає, він може самостійно подати заяву про державну реєстрацію заповіту, посвідченого консульством, до будь-якого реєстратора — приватного або державного нотаріуса. Для цього потрібно мати паспорт чи інший документ, що посвідчує особу.
Оформлення заповіту в іноземних нотаріусів
Українці, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, можуть звернутися до іноземного нотаріуса чи органу, уповноваженого на вчинення таких дій у країні перебування. Заповіт у такому випадку складається відповідно до законодавства цієї держави. Водночас чинність такого документа для української юрисдикції визначається відповідно до міжнародних угод і норм цивільного права України.
Здатність особи укладати чи скасовувати заповіт, а також форма цього документа визначаються правом тієї держави, де проживає спадкодавець на момент складання або смерті. Якщо заповідач бажає, документ, посвідчений за кордоном, може бути додатково внесений до Спадкового реєстру України. Це забезпечує його офіційне визнання на території держави.
Інформація про такі заповіти надходить до Міністерства юстиції України, де формується єдина база даних. Це дозволяє спадкоємцям безперешкодно підтвердити чинність документа після смерті заповідача, незалежно від країни його складання.
Хто має право скласти заповіт
Право на складання заповіту має кожен повнолітній дієздатний громадянин України. Це означає, що особа досягла 18 років і не була визнана судом недієздатною або обмежено дієздатною. Усі вимоги щодо заповіту регламентуються Цивільним кодексом України.
Заповіт має бути оформлений у письмовій формі, із зазначенням місця й дати складання, і власноруч підписаний заповідачем. Якщо з фізичних причин людина не може підписати документ, це може зробити інша особа, але лише у присутності нотаріуса або уповноваженої посадової особи. Така дія також вноситься до тексту заповіту із зазначенням причин.
Для оформлення заповіту потрібні: паспорт або інший документ, що посвідчує особу; за потреби — ідентифікаційний код; а також відомості про осіб, яким заповідається майно.
Документи, що підтверджують право власності на нерухомість, не є обов’язковими для посвідчення заповіту, проте їх наявність спрощує подальше оформлення спадщини. Нотаріус або консульський працівник може перевірити реєстраційні дані майна через відповідні реєстри.
Зміна та скасування заповіту
Українське законодавство дозволяє будь-коли змінити або скасувати заповіт, якщо заповідач зберігає дієздатність. Це можна зробити шляхом складання нового документа або подання письмової заяви про скасування попереднього. Новий заповіт автоматично анулює попередній, навіть якщо у ньому не вказано про це прямо.
Кожна зміна повинна бути посвідчена нотаріусом або консульською установою й за потреби внесена до Спадкового реєстру. Якщо заповіт визнано недійсним, розподіл майна відбувається за законом, тобто між спадкоємцями відповідних черг, визначених Цивільним кодексом України.
Дії після смерті заповідача
Після смерті заповідача відкривається спадщина. Спадкоємці мають шість місяців, щоб подати заяву про її прийняття. Цей строк визначено Цивільним кодексом України і є обов’язковим.
Заповіт виступає головним документом, на підставі якого нотаріус визначає коло спадкоємців і видає свідоцтво про право на спадщину. Якщо заповіт зареєстровано у Спадковому реєстрі, нотаріус може одразу перевірити його наявність і чинність.
У випадку, коли заповіту немає або він визнаний недійсним, спадкування відбувається за законом — у порядку черговості: спочатку діти, чоловік чи дружина, батьки, потім інші родичі. Якщо спадкоємці перебувають за кордоном, вони можуть оформити документи через консульство або нотаріуса за місцем свого проживання. Подальше переоформлення майна здійснюється в Україні через нотаріуса або довірену особу.
Українці, які живуть за кордоном, мають можливість повністю реалізувати свої спадкові права без необхідності повернення в Україну. Дотримання встановлених процедур гарантує, що їхня воля буде врахована й виконана відповідно до закону, незалежно від місця перебування.
