З початком війни українська армія стала одним із символів поступової трансформації гендерних ролей у державі. Жінки отримували доступ до нових посад, зростала їхня присутність у бойових підрозділах, а сама тема “жінки у війську” перетворилася на важливий елемент євроатлантичної модернізації сектору безпеки.
Разом з тим, статистика останніх років демонструє парадоксальну тенденцію. Після тривалого зростання частка жінок у більшості силових структур України почала скорочуватися. Найбільш помітно – у Збройних силах та Національній гвардії.
У 2015 році жінки становили 7,5% особового складу ЗСУ. До 2021 року цей показник зріс удвічі – до 15%. Проте вже станом на 2025 рік частка жінок-військовослужбовиць знизилася до 5%.
Схожа динаміка і в інших структурах. У Національній гвардії частка жінок скоротилася з майже 10% у 2021 році до 4,7% у 2025-му. У Держприкордонслужбі після пікового показника у 23% співвідношення повернулося до 10% на користь чоловіків.
Єдиним помітним винятком залишається Служба безпеки України, де жінки все ще становлять понад чверть персоналу – 25,4%. Це найбільший показник серед українських силових структур.
Втім, самі цифри не означають автоматичного “відступу” жінок із сектору безпеки. Швидше вони свідчать про глибоку зміну самої моделі війни.
Від армії реформ до армії мобілізації
У 2014–2021 роках Україна будувала значно більш компактне військо, що орієнтувалося на стандарти НАТО. Саме в цей період активно змінювалося законодавство, відкривалися бойові спеціальності для жінок, а тема гендерної інтеграції поставала частиною оборонної реформи.
Тоді жінка у війську часто сприймалася як символ модернізації армії.
Повномасштабне вторгнення Росії змінило саму логіку функціонування силового сектору. Після 2022 року Україна фактично перейшла до моделі великої мобілізаційної армії, де ключовим фактором стала не стільки структурна модернізація, скільки потреба у швидкому масштабуванні особового складу.
А оскільки мобілізація, що розгорнулася в Україні, є переважно чоловічою, це автоматично змінило гендерні пропорції.
Саме тому нинішнє скорочення частки жінок не означає, що їх стало менше в абсолютних цифрах. Навпаки, у Міністерстві оборони неодноразово заявляли, що кількість жінок у ЗСУ продовжує зростати, а самі військовослужбовиці дедалі частіше працюють не лише у медичних чи штабних ролях, а й у бойових підрозділах, артилерії та сфері безпілотних систем.
Проте темпи чоловічої мобілізації виявилися настільки масштабними, що жіноча частка у структурі війська статистично “розмилася”.
Чому СБУ залишається винятком
Особливо показовою на цьому тлі виглядає СБУ. Якщо у ЗСУ чи Нацгвардії війна різко змінила гендерний баланс, то у спецслужбі жінки й надалі займають значно більшу частку посад.
Це може пояснюватися самою природою структури.
На відміну від фронтової піхотної армії, СБУ значною мірою спирається на аналітичні, технічні, контррозвідувальні та адміністративні функції. Такі моделі безпекових інституцій традиційно мають вищий рівень гендерного балансу.
Фактично українська статистика демонструє цікаву закономірність: чим менш структура залежить від масової фронтової мобілізації, тим вищою в ній залишається частка жінок.
Гендерна інтеграція упирається не лише у закон
Україна за останнє десятиліття справді суттєво змінила формальні правила для жінок у секторі безпеки. Проте дослідники гендерної політики у військовій сфері звертають увагу, що юридичне відкриття посад не означає автоматичного зникнення бар’єрів.
Серед проблем, які регулярно згадують експерти:
-складність кар’єрного просування;
-стереотипний поділ на “жіночі” та “чоловічі” спеціальності;
-недостатня адаптація інфраструктури;
-нерівномірне представництво у командних позиціях.
Велика війна лише посилила частину цих дисбалансів, адже в умовах постійного дефіциту особового складу система починає працювати насамперед через логіку швидкого закриття бойових потреб.
Що буде після війни
Парадокс нинішньої ситуації полягає у тому, що саме війна, яка зробила жінок значно помітнішими у військовому житті країни, одночасно призвела до статистичного скорочення їхньої частки у силових структурах.
Це свідчить не стільки про провал гендерної інтеграції, скільки про трансформацію самої держави – від армії реформ до армії виживання.
Питання лише в тому, чи повернеться після війни тенденція до більшого гендерного балансу, чи нинішня мобілізаційна модель надовго закріпить силовий сектор як переважно чоловічий простір.
Україна vs світ: як армійська модель визначає частку жінок у збройних силах
Міжнародні порівняння показують, що гендерний баланс у збройних силах майже ніколи не є лише наслідком політики рівності. Значно більшою мірою він відображає модель комплектування армії, характер безпекових загроз і ступінь її “масовості”.
На одному полюсі – Ізраїль, де жінки становлять близько третини особового складу збройних сил. Такий показник є наслідком поєднання обов’язкової військової служби та постійного дефіциту людського ресурсу в умовах тривалої загрози безпеці. Водночас навіть у цій моделі інтеграція є нерівномірною: частка жінок у бойових підрозділах суттєво нижча, ніж у загальній структурі армії.
У США, де збройні сили є повністю професійними, частка жінок становить приблизно 17–18%. Американська армія формально відкрила для жінок усі бойові спеціальності, однак структурно вони залишаються зосередженими переважно у медицині, логістиці, адміністрації та технічних підрозділах. Це модель стабільної, але не мобілізаційної інтеграції.
Польща демонструє інший тип балансу — близько 8–10% жінок у збройних силах. Це професійна армія, яка паралельно перебуває в процесі швидкого нарощування чисельності на тлі загрози з боку Росії. У таких умовах гендерна структура змінюється повільніше і залишається більш консервативною.
На цьому тлі Україна виглядає як окремий випадок мобілізаційної війни великого масштабу. Формально жінки залишаються інтегрованими у військо, а їх абсолютна чисельність, за оцінками, зростає. Однак частка у структурі ЗСУ знизилася до близько 5% – значною мірою через різке розширення армії та переважно чоловічий характер мобілізації.
Таким чином, порівняння показує не лінійну «відсталість» чи «прогрес» у гендерній політиці, а різні військові моделі. Обов’язкова служба, професійна армія чи масова мобілізація формують принципово різні гендерні профілі сектору безпеки – незалежно від формальних зобов’язань щодо рівності.
Кабмін скасував обмеження на виїзд за кордон для всіх жінок
Дискусію про гендерний баланс у секторі безпеки доповнило і рішення Кабінету міністрів від 15 травня 2026 року скасувати обмеження на виїзд за кордон для всіх жінок без винятку —– незалежно від роботи в органах влади, судах чи державних підприємствах. Про це повідомила прем’єр-міністерка Юлія Свириденко.
Фактично уряд підтвердив нинішню модель державної політики: попри зростання ролі жінок у секторі оборони та безпеки, Україна не переходить до системи симетричних мобілізаційних обмежень для чоловіків і жінок. На тлі розширення армії та дефіциту людського ресурсу це ще раз підкреслює, що українська мобілізаційна система й надалі залишається переважно чоловічою.
