Зустріч політичних лідерів у Вашингтоні була ретельно зрежисованим спектаклем: Владислав Смiрнов

Увага світової спільноти була прикута до переговорів у Вашингтоні, де відбулася зустріч Президента України Володимира Зеленського з Президентом США Дональдом Трампом та лідерами Європейського Союзу. Вона подавалася як шанс для України отримати чіткі сигнали від Сполучених Штатів і союзників щодо подальшої підтримки у війні проти Росії, а також можливість для Заходу продемонструвати єдність у питанні протидії агресії. В українському суспільстві очікували, що ця зустріч може стати моментом, коли з’явиться більш зрозумілий план колективних дій, здатний поєднати інтереси Вашингтона, Брюсселя і Києва. Дискусії щодо результатів цієї події одразу розгорнулися у міжнародних політичних колах, а також в українській спільноті.

Підприємець і громадський діяч Владислав Смірнов розглядає все, що відбулося у Вашингтоні, як політичну постановку, називаючи зустріч лідерів держав не самітом миру, а ретельно зрежисованим спектаклем, який мав на меті легітимізувати вимоги Кремля, а не знайти справедливе рішення. Він наголошує, що за зовнішньою атрибутикою — офіційними усмішками та подяками Дональду Трампу — приховувалася справжня драма. Україні, на його думку, відводилася роль жертви, яка повинна погодитися на власну ампутацію. Це був не діалог, а радше пролог до пакту повільної капітуляції, і аналіз реальних намірів сторін не залишає сумнівів у такому висновку. Смірнов поділяє цю зустріч на акти.

Акт І: Американський диригент із російською партитурою

Смірнов наголошує, що центральною фігурою виступу став Дональд Трамп, але його роль не полягала у створенні нової мелодії, а у відтворенні давно написаної російської партитури. Так звана «велика угода» є лише ребрендингом кремлівського ультиматуму, який роками циркулював у кулуарах.

Він підкреслює три ключові пункти. По-перше, переговори відбуваються під дулом автомата: Трамп відкинув ідею припинення вогню як передумову, повністю перейнявши цинічну логіку Путіна. За словами Смірнова, якщо кожен день кровопролиття прискорює «угоду», то переговорний стіл перетворюється на місце тортур, де людські життя стають інструментом шантажу.

По-друге, йдеться про торгівлю суверенітетом. Смірнов зазначає, що «безпрецедентні гарантії безпеки» пропонуються не як право, а як товар, який можна купити лише за одну ціну — відмову від Криму та Донбасу. Це класична формула шантажу, де безпека решти території виставляється як компенсація за легалізацію агресії.

По-третє, він наголошує, що відмова від НАТО в обмін на гарантії «за зразком статті 5» — це не інституційний захист, а паперові обіцянки, які повністю залежать від політичної волі окремих лідерів. Він називає це «Будапешт 2.0», свідомо неробочою конструкцією.

Смірнов пояснює, чому Трамп так поспішає просунути цей план. Він вважає, що відповідь полягає у внутрішній політиці США. На нього тисне американське суспільство, для якого Путін уособлює зло, Республіканська партія, яка готується до проміжних виборів, а також низка скандалів, що вимагають позитивного порядку денного. Він підкреслює, що «мирна угода» до жовтня — це шанс для Трампа показати себе ефективним лідером, здатним вирішувати проблеми, і заради цього він готовий пожертвувати принципами міжнародного права.

Акт ІІ: Європейський хор і самотні голоси

Смірнов вважає, що на цьому тлі роль європейських лідерів виглядала неоднозначною. Їхні слова подяки Трампу за те, що він «зрушив процес з мертвої точки», були проявом дипломатичної гри, бажанням зберегти участь у процесі та вплив на нього. Водночас цей хор не був одностайним, і всередині нього лунали окремі голоси, які руйнували ілюзію єдності.

Смірнов зазначає, що прем’єр-міністр Італії Джорджа Мелоні була чи не єдиною, хто використав слово «справедливість». Це нагадало очевидну істину: мир без справедливості — лише відкладена війна, і в цьому сенсі зустріч у Вашингтоні була повним провалом.

Він звертає увагу, що канцлер Німеччини Фрідріх Мерц прямо говорив про необхідність тиску на Росію та назвав припинення вогню першочерговою вимогою, що суперечило сценарію Трампа. Президент Фінляндії, як зазначає Смірнов, апелював до історії своєї країни й нагадав, що умиротворення агресора ніколи не працює. Прем’єр-міністр Великої Британії підкреслив взаємозалежність безпеки, заявивши, що падіння України стане початком руйнування безпеки всієї Європи.

Смірнов наголошує, що ці голоси продемонстрували розуміння небезпеки, але цього було недостатньо, щоб змінити загальну картину.

Епілог: слабкість Європи

Смірнов підсумовує, що найбільша трагедія цього вашингтонського спектаклю полягає не в цинізмі Трампа, а у стратегічній слабкості Європи. Необхідність дипломатично дякувати Трампу зумовлена нерішучістю самих європейських країн. Європа має всі важелі, щоб змінити хід війни, але боїться їх застосувати.

Він підкреслює, що замість вісімнадцяти пакетів косметичних санкцій можлива була б повна економічна ізоляція Росії. Смірнов наводить приклад, що Німеччина могла б нарешті передати ракети Taurus, а Європейський Союз конфіскувати заморожені російські активи. У такому випадку розмова велася б з позиції сили, а не з позиції прохання, і європейцям не довелося б платити за власну безпеку майбутнім України.

Смірнов наголошує, що дипломатії недостатньо, і єдиний шлях до справжнього миру полягає у перемозі над імперією. Час покаже, чи здатна Європа обрати таку стратегію, чи вона піде шляхом найменшого спротиву, який неминуче веде до катастрофи.

Він зазначає, що поки політики грають у власні ігри, Україна, затиснута між інтересами великих гравців, повинна пам’ятати головне. З неба на нас дивляться тисячі найкращих синів і доньок, тисячі ідейних українців, які віддали своє життя. Вони вірять у те, що їхня жертва не буде зраджена. Тому будь-яка угода, яка легітимізує агресію й віддає хоча б клаптик української землі, стане зрадою не лише міжнародного права, а й пам’яті загиблих. Це та червона лінія, яку, як зазначає Смірнов, Україна не має права перетнути.

Владислав Смірнов висловив особисту думку, яка може не збігатися з позицією нашої редакції.