14 травня в Україні відзначається День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. В світі – Всесвітній день фасіліті-менеджменту та Всесвітній день топіарію. В цей день людство неодноразово стояло на порозі нових епох — від перемог над хворобами до утвердження незалежності, спортивних тріумфів і великих політичних рішень.
День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни
Щороку 14 травня в Україні вшановують героїзм тих, хто під час однієї з найжахливіших трагедій ХХ століття — Голокосту — не побоявся кинути виклик злу, ризикуючи власним життям і життям своїх родин. Це День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни, встановлений рішенням Верховної Ради України у 2021 році.
Ухвалення цієї дати стало глибоким моральним жестом. У добу, коли антисемітизм, терор і знищення цілих спільнот були державною політикою нацистського режиму, десятки тисяч євреїв опинилися перед загрозою повного знищення. Україна, яка на той момент перебувала під окупацією, стала одним із центрів Голокосту. Проте саме в цих обставинах проявилася безпрецедентна мужність звичайних українців.
Далеко не всі мали зброю, вплив або можливість протистояти репресивній машині. Але багато хто мав совість. І саме це — моральне чуття, внутрішній імператив діяти, коли мовчання означає співучасть, — спонукало українців переховувати єврейських сусідів, друзів, незнайомців. У коморах, підвалах, на горищах, у лісах і сільських хатах — там, де могла сховатися надія, палахкотіло життя. І саме завдяки цим героїчним вчинкам сотні, тисячі людей врятувалися від загибелі.
Пам’ятна дата символізує визнання державою ролі українців у боротьбі за людяність. Це день, коли вшановуються ті, хто попри небезпеку обрав шлях співчуття. Це день вдячності тим, хто довів: навіть у часи суцільної темряви можливий внутрішній спротив, що заснований на гідності. Цей день єднає історичну пам’ять і сучасну етику. Він є нагадуванням не лише про тих, хто рятував, але й про відповідальність сучасників пам’ятати, вивчати, розповідати, передавати.
Цікаві факти
Яд Вашем є офіційним ізраїльським меморіальним центром Катастрофи і Героїзму — визнав понад 2700 громадян України Праведниками народів світу. Це одна з найвищих цифр серед усіх країн.
Одна з найвідоміших історій — порятунок Анни Ланґфус, польсько-єврейської письменниці, яку українці переховували від нацистів. Вона згодом емігрувала до Франції і стала лауреаткою літературної премії Ренодо.
Серед українців, удостоєних звання Праведника народів світу, є Олександр Шульгін — селянин з Полтавщини, який упродовж двох років переховував єврейську родину, зокрема двох маленьких дітей, у підвалі свого будинку.
Українська греко-католицька церква активно підтримувала порятунок євреїв. Відомо, що митрополит Андрей Шептицький і його брат Климентій переховували дітей у монастирях, видавали фальшиві документи про хрещення, завдяки чому десятки врятувалися.
Понад 600 українських жінок були визнані Праведниками — це один із найвищих показників жіночої участі в порятунку євреїв у Європі.
Всесвітній день фасіліті-менеджменту
Ініційований Міжнародною асоціацією фасіліті-менеджменту (Global FM), цей день покликаний привернути увагу до важливої, але часто непомітної професії — тієї, що забезпечує комфорт, безпеку, ефективність і сталість простору, в якому ми працюємо, навчаємося, лікуємося чи відпочиваємо.
Фасіліті-менеджмент (від англ. facility — приміщення, об’єкт, будівля) — це комплексна система управління будівлями, інфраструктурою та сервісами, які забезпечують функціонування організацій. У сферу фасіліті-менеджменту входить все: від технічного обслуговування інженерних систем і охорони праці до управління енергоефективністю, безпекою, логістикою, утилізацією відходів, клінінгом і навіть просторовим плануванням офісів. У сучасних реаліях сюди також належать питання сталого розвитку, цифрової трансформації й екологічної відповідальності.
Професія фасіліті-менеджера вимагає знань із багатьох сфер: інженерії, економіки, логістики, екології, IT, права. Ці фахівці — «невидимі диригенти» комфорту, які щодня забезпечують працездатність складних організаційних механізмів.
В умовах війни в Україні роль фасіліті-менеджерів стала ще помітнішою. Вони забезпечують евакуацію обладнання, адаптацію будівель до роботи під обстрілами, організацію укриттів, відновлення інфраструктури після атак, енергозбереження в умовах дефіциту. Вони відповідають за генератори, опалення, логістику персоналу й безпеку працівників. У воєнний час професія стала ще більш критичною.
Щороку Всесвітній день фасіліті-менеджменту проходить під певним гаслом. У 2025 році темою став заклик: «Facility Management – driving value in the age of disruption» («Фасіліті-менеджмент — рушій цінності в епоху потрясінь»).
Цікаві факти
За даними IFMA, у світі налічується понад 25 мільйонів фасіліті-менеджерів, а галузь входить до числа найдинамічніших у сфері послуг.
Перші стандарти фасіліті-менеджменту були розроблені в США в 1980-х роках, а нині діють ISO-стандарти серії ISO 41000, які визнаються в усьому світі.
В Європі фасіліті-менеджмент входить до переліку ключових сфер розвитку «розумних міст» — поряд з IT, транспортом і енергетикою.
Серед відомих об’єктів, якими керують фасіліті-менеджери — вежа Бурдж-Халіфа, аеропорт Хітроу, штаб-квартира Google, лікарня «Шаріте» в Берліні та Національний банк України.
В умовах гібридної роботи фасіліті-менеджери впроваджують системи «розумного офісу», які дозволяють бронювати робочі місця, адаптувати освітлення, вентиляцію й навіть обігрів під конкретного працівника.
Всесвітній день топіарію
Це свято присвячене одному з найвишуканіших видів садового мистецтва, яке поєднує ботаніку, естетику й геометрію в єдине дійство. Ініціатива започаткована Британською благодійною організацією European Boxwood and Topiary Society (EBTS) у 2021 році, щоб привернути увагу до збереження й популяризації топіарного мистецтва в усьому світі.
Топіарій (від латинського topiarius — садівник, який створює декоративні насадження) — це техніка художньої стрижки рослин для надання їм декоративної форми: геометричних фігур, спіралей, тварин, птахів, міфічних істот або цілих сцен. Ця практика існує понад дві тисячі років і сягає ще часів Стародавнього Риму.
У Середньовіччі вона занепала, але знову розквітла в добу Відродження в Італії та Франції. Золотим віком топіарію вважається XVII століття, коли сади Версаля стали еталоном ландшафтної розкоші. Сьогодні топіарне мистецтво активно відроджується у Європі, США, Японії, а також в Україні.
У контексті зміни клімату, урбанізації й зростаючої потреби в екологічних зонах, топіарії стають не лише естетикою, а й частиною філософії сталого простору. Вони здатні об’єднати мистецтво, архітектуру й біосферу в єдиний гармонійний ансамбль.
Цікаві факти
Найстаріший відомий топіарій був створений у I столітті до н.е. у саду римського імператора Августа. Його садівника Гая Матія називали «батьком топіаріїв».
У Великій Британії сад Levens Hall вважається найстарішим з діючими топіаріями — створений ще 1694 року, він зберіг десятки історичних форм і силуетів.
У Франції, в парку Маркессак, нараховується понад 150 000 стрижених самшитів — це найбільший топіарний ансамбль Європи.
У США існує цілий «Topiary Garden» у Колумбусі (штат Огайо), де у формі топіаріїв відтворено знамениту картину Жоржа Сера «Неділя на острові Гранд-Жатт».
У XXI столітті активно розвивається світлова топіарія — штучне поєднання живих форм і LED-освітлення, що дозволяє створювати цілодобові арт-інсталяції з рослин.
В Україні з’являється дедалі більше майстрів топіарного мистецтва, а окремі міста, зокрема Харків, Київ, Умань, Кам’янець-Подільський і Мукачево, активно впроваджують ці елементи в міський ландшафт.
Історичні події в цей день
1811 – У Південній Америці Парагвай проголосив незалежність від Іспанської корони. Після повстання проти колоніальної адміністрації в Асунсьйоні, парагвайці утвердили суверенітет і невдовзі створили власні органи влади. Цей крок став частиною хвилі антиіспанських визвольних рухів, які охопили континент у першій половині XIX століття.
1853 – У США патентне відомство офіційно зареєструвало згущене молоко. Американський винахідник Ґейл Борден запропонував технологію, яка дозволяла довго зберігати молоко без псування. Продукт швидко набув популярності, особливо в армії, серед мандрівників і дітей, а згодом став улюбленим інгредієнтом у кулінарії.
1900 – У столиці Франції розпочалися II Олімпійські ігри. Вони були частиною Всесвітньої виставки у Парижі й тривали понад п’ять місяців. Уперше в історії в іграх взяли участь жінки. Саме ці змагання започаткували традицію розширення програми Олімпіад та стали однією з найтриваліших в історії.
1915 – У місті Дрогобич на Галичині австро-угорські війська повернули контроль над територією після дев’яти місяців російської окупації. Це стало частиною контрнаступу Четверного союзу в ході Першої світової війни. Зміна влади супроводжувалася репресіями, арештами та конфіскаціями — війна тоді жорстоко торкнулася мирного населення.
1940 – Нідерланди капітулювали перед нацистською Німеччиною в перший рік Другої світової війни. Після бомбардувань і швидкого наступу вермахту, нідерландський уряд змушений був здатися, щоб уникнути ще більших втрат серед цивільного населення. Це стало важливим етапом у німецькій стратегії блискавичної війни в Західній Європі.
1948 – У Тель-Авіві було проголошено створення незалежної Держави Ізраїль. Декларацію виголосив перший прем’єр-міністр Давид Бен-Гуріон. Новоутворена держава одразу була визнана США й СРСР, але вже наступного дня стала об’єктом нападу з боку арабських країн. 14 травня залишається головним національним святом Ізраїлю — Днем незалежності.
1955 – У столиці Польщі підписали Варшавський договір — військово-політичний альянс, що об’єднав СРСР та сім інших соціалістичних країн. Створене об’єднане командування стало прямою відповіддю на вступ ФРН до НАТО й символізувало початок нового етапу «холодної війни» між двома таборами. Варшавський блок проіснував до 1991 року.
1975 – Київське «Динамо» здобуло одну з найбільших перемог у своїй історії, вигравши Кубок володарів Кубків УЄФА. У фіналі, що проходив у Базелі, український клуб розгромив угорський «Ференцварош» з рахунком 3:0. Це був перший європейський титул для радянської команди й справжній злет українського футболу на міжнародній арені.
Перша в історії успішну вакцинацію
14 травня 1796 року англійський лікар Едвард Дженнер здійснив першу в історії успішну вакцинацію, яка відкрила нову еру в медицині й урятувала мільйони життів. Дженнер взяв вміст гнійника на руці доярки Сари Нелмс, яка контактувала з коровами, хворими на віспу, але сама не хворіла. Цю речовину він ввів під шкіру 8-річному хлопчику Джеймсу Фіппсу. На місці ін’єкції з’явився пухирець, який загоївся. Через деякий час Дженнер заразив хлопчика людською формою натуральної віспи — і той не захворів. Це стало підтвердженням того, що введення збудника коров’ячої віспи формує захист від смертельної хвороби.
Слово «вакцинація» походить від латинського vaccinae — «коров’яча». Протягом наступних двох років тільки в Європі було щеплено понад 100 тисяч людей. А за 25 років спостережень Дженнер видав методичну працю про те, як правильно проводити вакцинацію для вироблення імунітету. У 1853 році в Лондоні відкрили пам’ятник Дженнеру зі словами: «Жоден лікар не врятував стільки життів, як цей чоловік».
Проте не обійшлося без спротиву. У 1898 році у Великій Британії почалися масові відмови від щеплень із релігійних і філософських міркувань. Рівень охоплення впав більш ніж удвічі, а країна стала осередком епідемії. Водночас у Російській імперії особистий приклад показала імператриця Катерина ІІ — вона першою публічно вакцинувалася, демонструючи безпеку процедури.
Віспа стала першою й досі єдиною інфекцією, яку вдалося повністю ліквідувати. Сьогодні її зразки зберігаються лише в закритих лабораторіях у США та Росії. Сто років тому щеплення було лише одне — від віспи. Сьогодні їх понад десяток, але саме з віспи почалася історія імунопрофілактики. І хоча людство щодня споживає гербіциди, пестициди та пальмову олію тоннами, найбільше дискусій викликає склад вакцин.
Створення попередників сучасних адвокатів
14 травня 1832 року в Російській імперії, яка на той момент охоплювала й українські землі, було створено інститут присяжних стряпчих — попередників сучасних адвокатів. Цей крок став першою спробою впорядкувати правову допомогу на судовому рівні, хоча до повноцінної адвокатури було ще далеко.
До того часу захисники у суді існували, але діяли без жодного регламенту. Їх називали по-різному: пособники, послухи, наймити, ябедники, вольні стряпчі, площадні під’ячі — одні працювали на стороні підсудного, інші — на стороні держави. Найпоширенішим народним терміном був «ябедникъ» — так називали людину, що складала заяви, скарги або представляла інтереси позивача у суді. Як писав історик Васьковський, «історія нашої давньої адвокатури — по суті, історія ябедництва».
До 1832 року не існувало жодних вимог ані до освіти, ані до моральної репутації тих, хто представляв інтереси інших у суді. Їхня діяльність не мала професійного самоврядування чи обмежень. Влада вирішила це змінити. Відповідно до нового закону, правом захисту в суді наділялися лише ті особи, які були внесені до спеціального списку присяжних стряпчих. До списку зараховували лише за поданням документів про освіту, службу, звання та «інших свідчень, які особа сама вважає за потрібне подати». Водночас суд мав право як включити особу до списку, так і відмовити без пояснення причин.
Хоча інститут присяжних стряпчих ще не був справжньою адвокатурою в сучасному розумінні — без незалежності, без кодексу етики, без гарантій — саме з цього моменту починається процес формування професії правового захисника в Російській імперії. Це був перший крок до появи повноцінної адвокатури в судовій системі, яка згодом отримає законодавче оформлення вже в епоху Великих реформ.
Підписання Варшавського договору
14 травня 1955 року, через шість років після створення НАТО, у Варшаві між СРСР, Польщею, ГДР, Чехословаччиною, Угорщиною, Румунією, Болгарією та Албанією (вийшла згодом) було підписано Варшавський договір — військовий союз соціалістичних країн, що проголошував оборонний характер, але фактично став інструментом радянського контролю над Східною Європою.
Офіційно договір створювався як відповідь на вступ Західної Німеччини до НАТО й передбачав взаємну військову допомогу у разі агресії. Командування та документація велися російською мовою, а керівні посади посідали винятково радянські генерали. Першим головнокомандувачем став маршал СРСР Іван Конєв.
Попри декларовану «повагу до суверенітету», у 1968 році війська Варшавського блоку придушили «Празьку весну» в Чехословаччині. До 1987 року чисельність збройних сил учасників договору сягала понад 6 мільйонів осіб.
У 1991 році організація була фактично розпущена. Згодом всі її колишні члени, крім Росії, стали членами НАТО. Після цього неодноразово з’являлися іронічні спроби «реанімації» Варшавського блоку — зокрема, у 1996 році така «жартівлива новина» навіть спричинила паніку.
