24 грудня в Україні відзначаються Святвечір та День працівників архівних установ. Цей день в різні століття поєднав події, які впливали на розвиток міст, держав, культури, науки й воєнної історії, залишивши помітний слід у світовому минулому.
Святвечір
Це свято в Україні з 2023 року відзначають 24 грудня відповідно до григоріанського календаря. Зміна дати стала частиною ширшого церковного й культурного переосмислення та відходу від календарної традиції, нав’язаної з радянським періодом. Святвечір залишається днем тиші, родинної зосередженості й підготовки до Різдва, незалежно від календаря.
Зміст цього дня пов’язаний з очікуванням народження Ісуса Христа. У християнській традиції Святвечір має стриманий характер, поєднує піст, молитву та символічні обряди, які сформувалися століттями. В українській культурі він зберіг багато давніх елементів, що поєднують християнські уявлення з народними звичаями.
Цікаві факти
У традиційній українській культурі Святвечір вважався межею між старим і новим роком господарського циклу, тому більшість обрядів були спрямовані на добробут родини та врожай.
Кутя на Святвечір мала різні регіональні варіанти: на Поліссі її робили дуже рідкою, на Поділлі густою, а на Гуцульщині додавали значно більше маку, ніж в інших місцевостях.
У багатьох українських селах до ХХ століття вірили, що в ніч на Різдво худоба може говорити людською мовою, тому до тварин ставилися особливо уважно і не карали їх у цей день.
Традиція ставити дідух символізує не просто врожай, а присутність предків у домі, яких вважали духовними охоронцями родини під час різдвяного періоду.
У давніх українських хатах святкову вечерю часто залишали на столі на ніч, вважаючи, що душі померлих родичів можуть прийти розділити трапезу.
У Західній Україні ще в XIX столітті було поширене запалювання спеціальної різдвяної свічки, яку господар урочисто вносив до хати перед вечерею.
До календарної реформи 2023 року більшість православних українців фактично святкували Святвечір двічі — неофіційно 24 грудня через культурний вплив Європи та офіційно 6 січня за юліанським стилем.
В українській традиції кількість страв на Святвечір зазвичай становить дванадцять, за числом апостолів, однак ця цифра не була універсальною для всієї території України. У різних регіонах і в різні історичні періоди на стіл ставили від семи до дев’яти або навіть більше дванадцяти страв, залежно від місцевих звичаїв, достатку родини та церковної практики. Важливим вважався не рахунок, а обов’язково пісний характер вечері.
До святкового столу на Святвечір входять кутя, узвар, борщ або юшка, вареники, голубці, риба, гриби, квасоля, каші, пампушки чи коржі. Кожна страва мала символічне значення, але їх поєднувала спільна ідея — подяка за прожитий рік і надія на добробут у майбутньому.
День працівників архівних установ України
Це професійне свято людей, які працюють з документами, які формують історичну пам’ять держави: від актів і листування до карт, фотографій і цифрових матеріалів. Архіви забезпечують збереження правової, соціальної та культурної інформації, до якої звертаються громадяни, науковці, журналісти й державні органи.
Робота архівістів пов’язана з систематизацією, описом, реставрацією та оцифруванням документів, а також із захистом фондів від фізичного знищення й втрат. В умовах війни та цифрової трансформації архіви відіграють важливу роль у фіксації подій, підтвердженні фактів і збереженні доказів для майбутніх поколінь.
Цікаві факти
Найдавніші архівні документи на території сучасної України датуються XI століттям і пов’язані з княжими канцеляріями Київської Русі, де зберігалися грамоти, договори та церковні записи.
Центральний державний історичний архів України у Львові містить документи з історії не лише України, а й Польщі, Австро-Угорщини та Священної Римської імперії, охоплюючи період понад шість століть.
У давніх архівах папір часто просочували спеціальними розчинами на основі трав і солей, щоб захистити його від комах і плісняви, але деякі з цих сумішей з часом руйнували текст.
В Україні зберігаються архівні метричні книги, які дозволяють відстежити родовід окремих сімей на 200–300 років у минуле, включно з даними про народження, шлюби та смерті.
У середньовіччі архіви часто розміщували в монастирях, оскільки саме там були люди, здатні читати й переписувати документи, а товсті кам’яні стіни забезпечували кращий захист від пожеж.
Під час Другої світової війни частину українських архівів було евакуйовано на схід, а деякі фонди втрачено або вивезено, і їх досі шукають у закордонних зібраннях.
В архівах України зберігаються унікальні фотонегативи початку ХХ століття, зроблені на скляних пластинах, які дають змогу побачити міста й села до індустріальних змін.
Сучасні архіви дедалі більше працюють із цифровими копіями, але оригінали документів усе одно зберігають, оскільки папір і пергамент у стабільних умовах можуть існувати довше, ніж електронні носії.
Деякі архівні документи містять сліди повсякденного життя: плями воску від свічок, відбитки пальців, нотатки на полях, що дають дослідникам уявлення про побут і звички людей минулого.
Історичні події в цей день
1518 — Король Польщі та великий князь литовський Сигізмунд І Старий надав князю Василю Сангушку дозвіл перетворити поселення Ковле на місто з магдебурзьким правом. Це рішення означало перехід до самоврядування, розвиток ремесел і торгівлі, а також закріплення міста як важливого осередку регіонального життя.
1624 — Гетьман Михайло Дорошенко уклав договір про взаємодопомогу між Військом Запорозьким і Кримським ханством. Угода мала прагматичний характер і була спрямована на військову підтримку та баланс сил у регіоні, де козацька держава змушена була лавірувати між кількома впливовими сусідами.
1760 — Російська імператриця Єлизавета Петрівна підписала указ, який дозволяв поміщикам без суду засилати селян до Сибіру. Цей документ закріпив майже необмежену владу землевласників над кріпаками та став одним із найжорсткіших інструментів соціального контролю в імперії.
1814 — У місті Гент Велика Британія та Сполучені Штати Америки підписали мирний договір, який завершив англо-американську війну 1812–1814 років. Угода відновила довоєнний стан відносин і стала основою для тривалого миру між двома країнами.
1851 — Пожежа в бібліотеці Конгресу США знищила близько 35 тисяч книг і значну кількість рідкісних документів. Втрата стала серйозним ударом для американської науки й культури та прискорила перегляд підходів до збереження національних архівів.
1871 — У Каїрі відбулася прем’єра опери Джузеппе Верді «Аїда», створеної на замовлення єгипетського правителя. Твір швидко здобув світове визнання й увійшов до класичного оперного репертуару, ставши одним із найвідоміших творів композитора.
1903 — У Великій Британії було видано перший офіційний реєстраційний номер для автомобіля. Табличку з номером A1 отримав герцог Рассел, брат відомого філософа Бертрана Рассела, що символізувало початок державного обліку автомобільного транспорту.
1908 — У Парижі відкрилося перше міжнародне авіашоу, яке продемонструвало швидкий розвиток авіації та зацікавлення літальними апаратами з боку військових, інженерів і широкої публіки.
1914 — Німецький літак здійснив бомбардування англійського міста Дувр, що стало першим задокументованим авіанальотом у світовій історії. Подія засвідчила початок нової епохи у веденні воєнних дій.
1917 — У Харкові, захопленому більшовиками, відкрився Всеукраїнський з’їзд рад, який завершився проголошенням так званої Української Народної Республіки Рад. Цей крок був політичним інструментом боротьби проти УНР зі столицею в Києві.
1920 — На сцені нью-йоркської «Метрополітен-опера» Енріко Карузо востаннє виступив перед публікою, виконавши партію Елеазара. Це завершило сценічну кар’єру одного з найвідоміших тенорів в історії опери.
1958 — У Радянському Союзі було запроваджено обов’язкову восьмирічну освіту. Реформа мала на меті підготувати масового кваліфікованого працівника для промисловості та науки, але водночас посилила ідеологічний контроль над навчальним процесом.
1979 — Радянський Союз розпочав військову операцію в Афганістані, яка швидко переросла в затяжну війну. Цей конфлікт став одним із чинників економічного та політичного виснаження СРСР.
1982 — Дослідний зразок літака Ан-124 «Руслан» здійснив свій перший політ. Машина стала найбільшим серійним вантажним літаком у світі та важливим досягненням українського авіабудування.
1991 — Організація Об’єднаних Націй офіційно визнала Російську Федерацію правонаступницею СРСР, після чого вона зайняла місце Радянського Союзу в ООН і Раді Безпеки без нового голосування.
1991 — Республіка Білорусь визнала незалежність України та встановила з нею дипломатичні відносини. Того ж дня незалежність України також визнали Афганістан, Лівія, Монголія та Норвегія.
2004 — На орбіту було виведено український супутник дистанційного зондування Землі «Січ-1М». Запуск став важливим етапом розвитку національної космічної програми та підтвердив спроможність України створювати власні супутникові системи.
«Адська машина» у Франції
24 грудня 1800 року у Франції ввійшов у широкий вжиток термін «адська машина». Його поява була безпосередньо пов’язана з замахом на життя Наполеона Бонапарта в Парижі на вулиці Сен-Нікез. Саме так майбутній імператор назвав вибуховий пристрій — велику винну бочку, начинену порохом, встановлену на возі й приведену в дію за допомогою запаленого ґнота.
Попри потужний вибух, Наполеон не постраждав і, зберігши показний спокій, поїхав до опери на прем’єру ораторії «Створення світу» Йозефа Гайдна. Публіка зустріла його оваціями, дізнавшись про провал замаху. Дані про наслідки вибуху суттєво різняться: одні джерела говорять про 5 загиблих і 26 поранених, інші — про 22 загиблих, 28 тяжко поранених і близько сотні з легкими травмами. Щонайменше 46 будинків були зруйновані або стали непридатними для проживання.
Після події Наполеон заявив, що за такий злочин має бути жорстка відплата, й пообіцяв пролити стільки ж крові, скільки було жертв. Першою реакцією стала політична «чистка»: близько 130 якобінців, опонентів Бонапарта, вислали з Франції як нібито залишки терористичних угруповань. Згодом слідство встановило справжніх винуватців — чотирьох роялістів, прихильників відновлення династії Бурбонів. Їх стратили, а долю депортованих якобінців уже не переглядали.
Замах із використанням «адської машини» вважають першим в історії випадком застосування бомби для політичного вбивства конкретної особи. Водночас він був принципово невибірковим, оскільки спричинив масові жертви серед випадкових людей. Цей акт став важливим переломним моментом, задавши новий напрямок політичному насильству.
Це був уже другий замах на Наполеона впродовж 1800 року. Перший, відомий як «змова кинджалів» або «оперна змова», планувався 10 жовтня й був зірваний поліцією завдяки агентурі. Пізніше термін «адська машина» застосовували й до інших саморобних засобів убивства, зокрема до конструкцій із кількох десятків з’єднаних рушничних стволів, що здійснювали одночасний постріл.
З часом «адською машиною» почали називати будь-які вибухові або стрілецькі пристрої, які не належали до офіційних засобів війни. Здебільшого це були вироби підпільних майстерень революціонерів, змовників і радикалів, які шукали насильницьких шляхів до політичних або соціальних змін.
Заснування таємної організації «Ку-клукс-клан»
24 грудня 1865 року, через пів року після поразки Півдня в Громадянській війні США, у місті П’юласкі штату Теннессі в кабінеті судді Томаса М. Джонса шестеро ветеранів армії Конфедерації заснували таємну організацію, що згодом отримала назву «Ку-клукс-клан». Про сам факт створення організації довгий час нагадувала меморіальна дошка на будівлі місцевого суду, яку згодом демонтували через суспільні дискусії щодо її доречності.
Поява цієї структури відбулася на тлі радикальних змін у американському суспільстві після офіційного скасування рабства. Колишні раби отримали свободу й громадянські права, а Південь переживав глибоку соціальну, економічну та політичну кризу. Період Реконструкції супроводжувався насильством, криміналом і міжрасовою напругою, що стало підґрунтям для формування численних нелегальних угруповань, які прагнули відновити старий порядок силовими методами.
Окрім Ку-клукс-клану, в різних штатах виникали інші таємні об’єднання з подібною ідеологією, зокрема «Червоні сорочки» та «Біла ліга». Вони діяли не лише на Півдні, а й у регіонах, де місцева влада фактично ігнорувала насильство проти темношкірого населення та політичних опонентів. Проте саме Ку-клукс-клан став найбільш чисельною й організованою структурою.
Члени організації називали себе клансменами, тобто людьми клану. До її лав входили представники різних соціальних прошарків — від суддів, адвокатів і заможних землевласників до бідних фермерів і маргіналізованих осіб. Значну частину складали колишні солдати Конфедерації, які сприймали участь у клані як форму помсти за поразку та окупацію Півдня федеральними військами.
Спочатку діяльність організації мала характер психологічного залякування. Білі балахони й каптури мали створювати образи примар і ускладнювати ідентифікацію учасників. З часом насильство набуло системного й крайнього характеру: напади, катування, підпали, масові вбивства й лінчування стали інструментом терору. Саме з діяльністю Ку-клукс-клану пов’язують поширення так званого «суду Лінча», зазвичай через публічне повішення.
Перед нападами потенційним жертвам інколи надсилали символічні попередження — апельсинові зерна, насіння дині або дубові гілки. Це означало вимогу покинути місцевість, припинити політичну активність або відмовитися від певних переконань. Згодом організація дедалі більше зосереджувалася не лише на расовому терорі, а й на боротьбі з федеральною владою та політичним режимом періоду Реконструкції.
У певний момент об’єктами нападів стали не тільки темношкірі американці, а й республіканські політики, громадські активісти та солдати федеральної армії, особливо напередодні виборів. Клан мав складну ієрархію та систему конспірації: на чолі стояв Великий Маг, нижче — «великі дракони», «циклопи», «волхви», а рядових членів називали «рицарями клану». За розголошення таємниць організації загрожувала смерть.
Походження назви «Ку-клукс-клан» остаточно не з’ясоване. Поширеною є версія про звуконаслідування клацанню затвора гвинтівки. Інша версія пов’язує назву з давньогрецьким словом «kyklos» — коло, та латинським «cucullus» — капюшон, що разом можна трактувати як «братство кола в каптурах».
У відповідь на хвилю насильства 20 квітня 1871 року Конгрес США ухвалив закон, спрямований на припинення діяльності Ку-клукс-клану. Невдовзі Великий Маг оголосив про формальний саморозпуск організації, хоча на практиці її ідеологія й окремі осередки не зникли повністю.
Друге відродження Ку-клукс-клану відбулося у 1915 році, майже через пів століття. Воно було пов’язане з популярністю фільму «Народження нації», який романтизував діяльність клану. Нова організація стала масовою й легальною, налічувала до кількох мільйонів членів, проводила публічні марші та мала представників у політиці. Остаточний занепад другого ККК настав у 1930–1940-х роках на тлі скандалів, кримінальних справ проти керівництва та економічної кризи. Формально організацію розпустили у 1944 році.
У подальші десятиліття виникали угруповання, які вважали себе спадкоємцями цієї ідеології, використовуючи інші назви та символіку. Вони залишалися маргінальними, але періодично з’являлися в публічному просторі, апелюючи до радикальних націоналістичних і расистських поглядів.
Підписання договору про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки
24 грудня 2003 року в Керчі відбулася подія, яка на той момент вважалася спробою зняти одну з найгостріших напруг у відносинах між Україною та Росією. Президенти двох держав підписали договір про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки після конфлікту навколо острова Тузла, що восени 2003 року показав реальну небезпеку силового протистояння в регіоні.
Документ закріплював статус Азовського моря й Керченської протоки як внутрішніх вод України та Росії, передбачав спільне користування акваторією, свободу судноплавства для торговельних і військових суден обох країн та необхідність погодження дій третіх держав. Договір було складено у двох автентичних примірниках російською й українською мовами, які мали однакову юридичну силу, що підкреслювало формальну рівність сторін.
Окремо в договорі наголошувалося, що всі спірні питання щодо Азовського моря та Керченської протоки мають вирішуватися виключно мирними засобами, шляхом переговорів і за взаємною згодою. У політичному сенсі це виглядало як письмова гарантія безпеки й взаємної поваги до суверенітету, однак подальші події показали, що навіть чітко зафіксовані зобов’язання не стали запобіжником від односторонніх дій і порушення досягнутих домовленостей.
