26 липня: свята і події в цей день

26 липня в Україні відзначається День парашутиста, в світі – Міжнародний день декору та Міжнародний день збереження мангрових екосистем. У різні роки в цей день траплялись як військові поразки, так і державні акти незалежності, наукові відкриття, політичні маневри, культурні прем’єри й терористичні напади.
День парашутиста в Україні
26 липня щороку парашутисти, скайдайвери та ветерани повітряно-десантної підготовки відзначають день, який вважається початком вітчизняної парашутної історії. Це неофіційне професійне свято, що походить від 1930 року, коли в СРСР уперше була виконана серія навчальних стрибків із парашутом з літака. Українська історія парашутного спорту бере початок саме звідти, хоч і має власні етапи становлення, драматичні й героїчні.
На території України перші навчальні парашутні стрибки провели в Харкові, Києві та Одесі у 1930-х роках. Саме звідти виростали як інструктори для армії, так і спортсмени-ентузіасти. Після війни парашутна справа швидко поширилася: у 1950–60-х роках майже в кожному великому місті працювали аероклуби, де можна було пройти підготовку. Це були державні програми ДОСААФ — добровільного товариства сприяння армії.
У Збройних силах України парашутна підготовка є обов’язковою для багатьох категорій: десантників, спецпризначенців, штурмовиків, бортових техніків. Все починалося з навчальних стрибків із Ан-2, потім — вночі, зі зброєю, із вантажем. Перші п’ять стрибків є порогом для отримання кваліфікації. Система залишалася незмінною до 2010-х.
Парашутний спорт в Україні сьогодні — це не тільки армія. В країні діють десятки приватних аероклубів: Житомир, Дніпро, Кривий Ріг, Черкаси, Бориспіль. Вони пропонують як одиночні тандем-стрибки, так і повний цикл навчання для отримання сертифікату USPA (американської асоціації парашутистів). Це відкриває доступ до світових змагань і клубів.
Цікаві факти
У 2021 році українка Людмила Кушнір встановила національний рекорд, здійснивши 560 стрибків за один рік. У Хмельницькому проводили експериментальні стрибки з парашутом із вантажем, який імітував евакуацію пораненого. Українські десантники регулярно виконують стрибки в бойових умовах — у тил противника, при доставці обладнання або під час розвідки. Парашут тут не атракціон, а інструмент виживання.
У 2021 році в селі Майське Дніпропетровської області вперше в Україні відбулося унікальне повітряне шоу: тандем з 14 парашутистів-професіоналів під час вільного падіння виконав синхронний танець у стилі гопак.
Першу в Україні дитячу програму підготовки парашутистів «Крилата юність» започатковано в Харкові у 1998 році — вона існувала до 2014-го, поки не була припинена з міркувань безпеки.
У 1940-х роках українка Зінаїда Корнієва здійснила стрибок з висоти 7800 метрів без кисневого обладнання — при тому, що на такій висоті вже настає гіпоксія та різке падіння температури. Вона втратила свідомість під час зниження, але парашут розкрився автоматично, і вона вижила. Цей стрибок досі вважається одним з найризикованіших експериментів в історії парашутної справи.
У 1960-х роках українські парашутисти були серед тих, хто розробляв і тестував посадочні системи для космічних апаратів. Зокрема, в Житомирській області проводили випробування прототипів капсул з парашутним гальмуванням для евакуації космонавтів. Під час одного з тестів стрибок виконував інструктор у скафандрі вагою понад 40 кг, і це стало основою для моделювання майбутніх приземлень космічних екіпажів.
У 1989 році на території тодішньої УРСР команда спортсменів-парашутистів з Києва, Харкова та Львова вперше виконала «вісімку» — фігуру групової акробатики, коли в повітрі формується кільце з восьми осіб, які утримуються за руки та ноги, змінюючи формації на ходу. Це стало проривом для участі українських спортсменів у міжнародних змаганнях. Тренування проводили на старих АН-2 без спеціального обладнання.
У 2015 році під Кривим Рогом здійснили експериментальний стрибок з парашутом на територію повністю затопленого кар’єру. Учасник — ветеран повітряно-десантних військ — виконав стрибок з наднизької висоти (менше 800 метрів) у спеціальному гідрокостюмі. Його метою було відпрацювання екстреної водної евакуації з повітря в умовах урбанізованого ландшафту. Експеримент визнали вдалим, хоча підняття з води зайняло понад 12 хвилин через сильну течію.
У 2023 році під час навчань українських сил спецпризначення було зафіксовано нічний стрибок на швидкості вітру понад 18 м/с — зазвичай у таких умовах польоти скасовуються. Але тоді була необхідність терміново перекинути групу розвідників у тил умовного противника. Стрибки здійснювалися з гелікоптера, на висоті близько 1200 метрів, із повним бойовим спорядженням. Після посадки група зникла з радарів і через 36 годин вийшла в точку евакуації на іншому кінці полігону.
У 2008 році в Одесі під час фестивалю авіації один з інструкторів уперше в Україні здійснив стрибок без запасного парашута, використовуючи експериментальну парашутну систему, яка активується від електронного таймера. Це був ризикований тест — на випадок відмови основної системи відкриття. Стрибок пройшов успішно, після чого система була допрацьована та включена до навчальних програм інструкторів.
Міжнародний день декору
Цей день присвячений японській субкультурі Decora, яка сформувалася в кінці 1990-х у Токіо, в районі Харадзюку. Ініціатива святкування з’явилася серед самих учасників руху, без залучення офіційних установ або дизайнерських організацій. Дата не має фіксації в жодному державному чи професійному календарі. Це не день моди або дизайну, а саме день самовизначення окремої візуальної спільноти. Його визнають переважно в середовищах альтернативної моди, незалежних блогерів, фотографів і самих прихильників стилю. Кожного року цього дня учасники Decora викладають свої образи в соцмережах, проводять фотосесії, обмінюються аксесуарами або архівними матеріалами. В основі — не показ, а повторення жесту належності до стилю.
Цікаві факти
У 2021 році американська художниця і фотограф Мей Мідо заархівувала понад 300 образів учасників Decora з 17 країн і створила онлайн-виставку, де кожна фотографія супроводжувалася підписом «що ця людина носить і чому». Проєкт існує тільки в закритому доступі за запитом.
У 2004 році в Сібуї (Токіо) 212 учасників Decora зібралися на центральному вокзалі й протягом години мовчки сиділи на підлозі, не створюючи жодного руху або звуку. Вони не висловлювали жодних вимог, не тримали плакатів. Акція завершилася так само тихо, як і почалася. Відео поширили незалежні японські режисери.
У Південній Кореї у 2019 році наречена провела повністю весілля в стилі Decora. У неї на сукні було понад 300 пластикових аксесуарів, зокрема коробки від цукерок, аптечні наклейки, шнурки з дитячих черевиків. Образ отримав висвітлення в японських і французьких глянцях, але без авторизації самої нареченої.
У США на початку 2010-х деякі групи підтримки для людей із посттравматичними розладами використовували створення образів у стилі Decora як інструмент стабілізації — через відчуття контролю над тілом і кольором. Досвід не був офіційно задокументований, але згадується у статтях клінічних психологів, які працювали з молоддю.
У Японії до 2011 року існувала практика серед Decora-спільнот — після зустрічі залишати один одному маленькі іграшки або брелоки в кишенях без попередження. Це був жарт, знак довіри або пам’яті. Водночас його ніколи не обговорювали публічно — лише на форумах або в особистих повідомленнях.
У 2023 році українська блогерка з Харкова провела онлайн-марафон у TikTok, присвячений Decora Day. У ньому взяли участь користувачі з понад 15 країн. Це стало одним із найбільших неофіційних святкувань цього дня після пандемії. Відео набрали сотні тисяч переглядів, але не були підхоплені українськими ЗМІ.
Міжнародний день збереження мангрових екосистем
Цей день був встановлений ЮНЕСКО у 2015 році в пам’ять про еквадорського еколога Рамона Унгуї, який загинув 26 липня 1998 року, захищаючи мангрові ліси. Цей день має інформативний характер і спрямований на поширення знань про екологічну цінність мангрових систем, їхній захист і раціональне використання. Формально ця дата не передбачає окремих природоохоронних заходів або звітності держав, але її підтримують природоохоронні структури, місцеві громади в прибережних зонах, науковці, працівники ЮНЕП, ЮНЕСКО та інші профільні організації.
Мангрові екосистеми — це ліси, які ростуть у солоній воді на узбережжях тропічних і субтропічних морів. Їхньою особливістю є адаптація до змішаних умов: змінної солоності, припливів, нестачі кисню в ґрунті. Вони мають ключове значення для підтримки біорізноманіття, слугують природним бар’єром від штормів і збереження берегової лінії, а також відіграють помітну роль у поглинанні вуглецю.
Цікаві факти
Мангрові ліси поглинають до 5 разів більше вуглецю, ніж тропічні дощові ліси. Один гектар мангрового лісу щорічно утримує в атмосфері близько 1000 тонн CO₂-еквіваленту.
У 2020 році в Індії група школярів з регіону Західна Бенгалія провела самостійну інвентаризацію мангрових дерев після циклону Амфан, оскільки жодна державна установа не зібрала дані. Їхні результати були використані при формуванні локального плану відновлення лісу.
В Еквадорі в деяких мангрових зонах право на збір крабів або молюсків мають лише ті, хто довів, що не вирубує дерева. Існує традиція — під час першого збору сезону родина саджає молоде дерево біля берега як «віддяку» за врожай.
У В’єтнамі деякі місцеві громади використовують плоди мангрових дерев для виготовлення натурального барвника, що тримається на тканині до 20 прань і не викликає алергії. Барвник має глибокий сірий відтінок із ледь помітним синім підтоном.
Найбільша мангрова екосистема у світі — Сундарбани, розташована між Індією та Бангладеш, — є домівкою для понад 260 видів птахів, 120 видів риб, 42 видів ссавців і 8 видів амфібій. У 2007 році її територія зменшилась майже на 25% через зростання рівня моря, однак завдяки штучному насадженню вдалося стабілізувати частину площ.
У 2022 році в Кенії було виявлено новий вид мангрового краба, який живе лише в період між припливами, не заходить у воду, і має здатність утримувати вологу в панцирі понад 8 годин. Його назвали Perisesarma nairobii на честь кенійської столиці.
Історичні події в цей день
811 – під час бойових дій із болгарами загинув візантійський імператор Нікіфор I Фока. Його армія зазнала поразки в битві у Вирбіцькій ущелині. Болгари, очолювані ханом Крумом, розбили війська імперії, а сам імператор загинув на полі бою — це стало однією з найбільших поразок Візантії в IX столітті.
1309 – папа Климент V офіційно визнав Генріха VII королем Священної Римської імперії. Це відбулося в період посилення впливу французького духовенства на Ватикан і зростання суперечок між імператорською владою та церквою.
1611 – шведське військо увійшло до Новгорода. Місцева знать уклала угоду з командуванням, згідно з якою Новгород визнавав сина шведського короля як претендента на трон Московського царства. Також передбачалося тимчасове виведення Новгородської землі з-під московської юрисдикції.
1648 – поблизу Старокостянтинова загони козацького війська під проводом Максима Кривоноса розгромили польське військо Яреми Вишневецького. Цей епізод став частиною повстання під проводом Богдана Хмельницького, яке на той момент уже переросло в масштабну війну.
1657 – на козацькій раді в Чигирині Івана Виговського обрано новим гетьманом на період неповноліття Юрія Хмельницького. Це рішення було компромісним і тимчасовим, але фактично передало Виговському повноту гетьманської влади.
1708 – неподалік Білої Церкви страчено генерального суддю і полковника Василя Кочубея. Його було звинувачено у зраді та наданні таємної інформації московському двору. Страту провели за наказом гетьмана Івана Мазепи.
1709 – після перемоги над шведами в Полтавській битві Петро I прибув до Києва. Його візит мав як символічне, так і практичне значення: з одного боку — тріумф, з іншого — демонстрація присутності царської влади на Лівобережжі.
1788 – Нью-Йорк став одинадцятим штатом, який ратифікував Конституцію США. Це дало нову динаміку політичному оформленню союзних штатів у федеративну державу.
1847 – проголошено незалежну Республіку Ліберія. Це була перша африканська держава, створена колишніми рабами з Америки. Її незалежність визнали США, але в Європі тривалий час залишалася об’єктом недовіри.
1866 – в місті Нікольсбург підписано мирну угоду між Австрією та Пруссією. Угода припинила австро-прусську війну, яка тривала кілька тижнів і змінила баланс сил у Центральній Європі на користь Пруссії.
1887 – у Варшаві вийшов друком перший підручник есперанто, створений Людвіком Заменгофом. Мова мала стати універсальним засобом комунікації між народами, позбавленим політичної чи культурної переваги.
1914 – Австро-Угорщина оголосила загальну мобілізацію. Війська почали стягувати до російського кордону. Це стало одним із останніх кроків перед початком Першої світової війни.
1925 – відбувся перший політ радянського пасажирського літака «К-1». Його спроєктував конструктор Костянтин Калінін. Це був один із перших кроків у створенні цивільної авіації в СРСР.
1929 – прем’єра стрічки Олександра Довженка «Арсенал». Фільм мав складну структуру і поєднував елементи експресіонізму та революційного монтажу, відрізняючись від офіційно затверджених радянських схем кінорозповіді.
1945 – на заводі «Азовсталь» у Маріуполі була відбудована перша доменна піч після Другої світової війни. Підприємство почало відновлення потужностей у рамках сталінської програми індустріалізації після окупації.
1948 – Велика Британія і США домовилися про умови реалізації «плану Маршалла». Програма мала на меті економічну підтримку Європи після війни й стримування радянського впливу.
1951 – у Новгороді знайдено перші берестяні грамоти. Відкриття дало поштовх до масштабних археологічних досліджень, які кардинально змінили уявлення про рівень грамотності в середньовічній Русі.
1956 – президент Єгипту Гамаль Абдель Насер проголосив націоналізацію Суецького каналу. Це викликало негайну військову реакцію з боку Великої Британії, Франції та Ізраїлю, що вилилось у короткотривалу війну.
1957 – СРСР вперше в історії запустив багатоступеневу міжконтинентальну балістичну ракету. Це суттєво змінило уявлення про можливості військових сил у ядерну добу.
1965 – Мальдівські острови оголосили незалежність. Формально вони вийшли з-під британського протекторату і стали суверенною державою.
1995 – представники 15 країн ЄС підписали Конвенцію про створення Європолу. Організація мала координувати поліцейські служби в боротьбі з транснаціональною злочинністю.
2016 – в японському місті Сагаміхара озброєний чоловік проникнув у пансіонат для людей з інвалідністю та напав на мешканців. Загинуло 19 осіб. Нападник пояснив свої дії переконанням у «непотрібності слабких».
2016 – у французькому місті Руан радикали напали на церкву під час меси. Було вбито священника Жака Амеля. Нападники були знищені поліцією.
2016 – Гілларі Клінтон офіційно висунута кандидатом у президенти США від Демократичної партії. Вперше в історії країни жінка отримала номінацію від однієї з двох провідних партій.
Страта Василя Кочубея
26 липня 1708 року за звинуваченням у наклепі на гетьмана Івана Мазепу було страчено Василя Кочубея — генерального писаря та генерального суддю Війська Запорозького. Ще у 1706 році сам гетьман Мазепа поділився з Кочубеєм своїми планами щодо від’єднання Малоросії від Російської імперії. Їх пов’язували не лише військова співпраця й особиста дружба, а й родинні зв’язки: старша дочка Василя Кочубея Анна була дружиною племінника Мазепи — Івана Обидовського, а молодшу доньку Кочубея хрестив сам гетьман.
Водночас частина істориків вважає, що стосунки між Кочубеєм і Мазепою були напруженими. Можливо, Кочубей сам сподівався на булаву, а можливо, все ускладнив гучний і невдалий роман 65-річного Мазепи з 16-річною дочкою Кочубея. Хай там як, але Кочубей тричі подавав донос цареві Петру І, в яких стверджував, що Мазепа веде таємні переговори з польською та шведською сторонами. Однак цар настільки довіряв Мазепі, вважаючи його своїм другом і політичним союзником, що наказав схопити Кочубея як брехуна і «учинити розшук».
Після жорстоких катувань Кочубея змусили зізнатися в тому, що він обмовив гетьмана з особистої ворожнечі. Його засудили до смертної кари. Для виконання вироку Кочубея привезли в село Борщагівка біля Білої Церкви, де тоді розташовувався табір Мазепи. Там з ним провів повторний допит Филип Орлик.
26 липня 1708 року Василеві Кочубею відрубали голову. Невдовзі після його страти відбулася зрада Мазепи, про яку Кочубей і попереджав. Петро І, усвідомивши помилку, визнав Кочубея «чоловіком чесним, славної пам’яті» й наказав повернути вдові та дітям страченого не лише конфісковані маєтності, а й додати до них нові села. За наказом царя тіло Кочубея було перенесено до Києво-Печерської лаври й поховане біля Трапезної церкви. На родинному гербі Кочубеїв з’явився новий девіз — Elevor ubi consumor («Підношуся, коли гину») — та зображення палаючого серця з двома золотими хрестами.
Історія створення ФБР
26 липня 1908 року міністр юстиції США Чарлз Бонапарт, племінник французького імператора Наполеона I, створив новий урядовий підрозділ без офіційної назви. Це мало бути відомство спеціальних агентів, відповідальних за розслідування порушень федерального законодавства. Першим керівником структури став Стенлі Вінсент Фінч, юрист за освітою, який до того працював у міністерстві юстиції.
Вже через рік підрозділ отримав назву «Бюро розслідувань Сполучених Штатів» (Bureau of Investigation). А з 1 липня 1935 року офіційною назвою стало «Федеральне бюро розслідувань» — ФБР (Federal Bureau of Investigation). Його першим директором став Джон Едґар Гувер, який очолював бюро 37 років поспіль. За цей час кілька американських президентів розглядали можливість його усунення з посади, але відмовлялися через страх перед можливими репресіями з боку самого Гувера. Після його смерті законодавці змінили правила: відтоді директор ФБР призначається на посаду президентом США терміном на 10 років за згодою Сенату. Штаб-квартира ФБР розташована у Вашингтоні в будівлі, яка носить ім’я Дж. Едґара Гувера. У 1983 році президент Рональд Рейган оголосив 26 липня офіційним «Днем ФБР» — професійним святом працівників цього відомства.
ФБР є не лише політичною або кримінальною розвідкою. Агентство має широкі повноваження в галузі боротьби з корупцією. За роки діяльності ФБР притягувало до відповідальності високопосадовців, включно з віцепрезидентами та радниками президентів. Жодній особі не вдалося «зам’яти» кримінальні справи — агентство зберігає репутацію незалежного органу, попри політичні скандали навколо його керівництва в окремі роки.
Попри те, що ФБР є внутрішньою спецслужбою, воно має понад 60 представництв за межами США. Агентство виконує також контррозвідувальні функції, підтримуючи зв’язок із іноземними партнерами. Пункти зв’язку ФБР офіційно функціонують при посольствах США в 34 країнах світу. Його особливістю є те, що агенти ФБР зобов’язані бути постійно озброєними, але при цьому не мають права користуватись державним табельним озброєнням — все їхнє спорядження є особистим і належить самому агенту.
У 1950 році Дж. Едґар Гувер ініціював створення списку «Десяти найбільш розшукуваних злочинців» — FBI Ten Most Wanted Fugitives. Він також заклав правила щодо публікації фотографій і способу подачі інформації. Список публікується в громадських місцях — на поштових відділеннях, у пресі та онлайн — з метою залучити громадськість до пошуку. Винагорода за інформацію може сягати від 100 тисяч до кількох мільйонів доларів.
Потрапити до списку нелегко: кандидатура має бути схвалена всіма підрозділами ФБР, кримінальними відділами та комунікаційною службою. Остаточне рішення ухвалює директор. Список призначений для інформування суспільства та швидшого затримання особливо небезпечних підозрюваних.Сьогодні ФБР вважається однією з найефективніших контррозвідувальних структур у світі.
Початок офіційної ліквідації расових обмежень у Збройних силах США
26 липня 1948 року президент США Гаррі Трумен підписав Виконавчий наказ № 9981, яким офіційно запроваджувалося «рівне ставлення та рівні можливості» для всіх громадян у складі Збройних сил США, незалежно від раси, кольору шкіри, національного походження чи релігії. Саме з цього дня історики відзначають початок офіційної ліквідації расових обмежень у Збройних силах США.
До цього рішення в армії США діяла практика формування окремих підрозділів за етнічною ознакою. Афроамериканці, латиноамериканці, індіанці та представники інших меншин служили окремо від білих американців, отримували гірші умови проживання, обмежені можливості кар’єрного зростання та часто виконували небойові або допоміжні функції. Окремі батальйони зберігалися аж до середини 1950-х років.
Наказ Трумена не лише проголосив скасування сегрегації, а й започаткував довготривалий процес змін у структурі Збройних сил. У наступні роки це призвело до фактичного розформування «етнічних» підрозділів, зміни кадрової політики, а також зростання кількості представників меншин на командних посадах. Вже у 1960-х роках стали можливими кар’єри офіцерів для афроамериканців і латиноамериканців, а згодом — для азійців, вихідців з Близького Сходу та жінок.
Одним з рішень, яке діє досі, є те, що новобранець не зобов’язаний досконало знати англійську мову. Вимога обмежується базовим розумінням. Це дозволило залучати мігрантів з мінімальним досвідом перебування в США. Крім того, для іноземців, які проявили ініціативу чи заслуги під час служби, було передбачено прискорене набуття американського громадянства — незалежно від звичайних термінів натуралізації.
Сьогодні армія США є не лише найдорожчою в світі з погляду технічного оснащення, але й найвитратнішою в соціальному вимірі. Система медичного забезпечення військовослужбовців, ветеранів і членів їхніх родин фінансується на рівні, який в окремі роки дорівнював загальному військовому бюджету великих країн.