Війна завжди виходить далеко за межі фронту, проникаючи у сфери, які за своєю природою мали б залишатися недоторканними, зокрема у простір дитинства, де формуються мрії, характер і відчуття безпеки. У цьому вимірі особливо болісно сприймається загибель дітей, для багатьох з них спорт був не лише захопленням, а й способом пізнання світу, школою дисципліни та надією на майбутнє. Все це мало розгортатися за зовсім іншим сценарієм…
Акція «Янголи спорту. Діти»
21 грудня у стінах Софійського собору відбулася акція під назвою «Янголи спорту. Діти», присвячена юним українським спортсменам, чиє життя обірвалося внаслідок російської агресії. Участь у ній взяли десятки людей, серед яких були родини загиблих дітей, представники спортивної спільноти, митці та всі, для кого тема втрат, спричинених війною, перестала бути абстрактною. Формат події передбачав не гучні промови, а зосереджене вшанування пам’яті, де кожне ім’я ставало окремою історією, вписаною у загальний біль.
Центральним елементом акції стали ікони, на яких були зазначені імена загиблих дітей-спортсменів. Ці образи були створені з ящиків з-під боєприпасів та фрагментів знищених автомобілів, що надало події глибокого символічного виміру. Ідею такого художнього рішення запропонував митець Олександр Клименко, поєднавши матеріали, які асоціюються зі смертю та руйнуванням, із сакральною формою, що традиційно уособлює світло і життя. У цьому контрасті, особливо відчутному напередодні різдвяного періоду, проглядалася спроба не лише зафіксувати втрату, а й зберегти пам’ять про дітей у просторі, де біль трансформується у тихе свідчення.
Голова Спортивного комітету України Ілля Шевляк, коментуючи задум акції, звернув увагу на те, що поєднання ікон та військових матеріалів створює особливий сенсовий міст між війною і життям, яке вона обриває. За його словами, така форма вшанування дозволяє говорити про загиблих дітей не мовою статистики, а через особисті історії, які торкаються значно глибше, ніж будь-які узагальнені формулювання.
Історія Матвія Марченка
Серед присутніх на акції були батьки шестирічного Матвія Марченка, наймолодшого з дітей-спортсменів, чиє життя забрала російська ракета. Хлопчик займався карате, робив перші кроки у спорті й загинув унаслідок ракетного удару по Києву 31 липня 2025 року. Розповідь його батька, позбавлена пафосу і прикрашень, прозвучала як застереження, народжене з особистої трагедії, у якій дивом врятоване життя дорослих співіснує з втратою дитини, що вже ніколи не повернеться.
Слова про те, що будинок можна відбудувати, а життя дитини — ні, у цьому контексті сприймалися не як мораль, а як гіркий підсумок пережитого, який змушує замислитися над крихкістю будь-яких планів у реальності ракетних обстрілів.
Масштаб втрат у спортивному середовищі
За даними, озвученими міністром молоді та спорту України Матвієм Бідним, від початку повномасштабної війни загинули понад 800 українських спортсменів і тренерів. Серед них 22 дитини, які лише починали свій шлях у спорті, навчаючись перемагати насамперед себе.
Наймолодшими жертвами стали шестирічний Матвій Марченко та восьмирічна Анастасія Симанюк, обидва з Києва, для яких спортивні заняття були частиною звичайного дитячого життя, а не підготовкою до героїчних випробувань.
У травні 2022 року Спортивний комітет України започаткував сайт-реквієм «Янголи спорту», який став цифровим простором пам’яті для загиблих спортсменів. У цьому проєкті, як і в київській акції, головним завданням є не лише фіксація імен, а й збереження розуміння того, що за кожною цифрою стоїть окрема дитяча історія з тренуваннями, змаганнями, мріями і планами, які війна перекреслила.
Акція у Софійському соборі стала ще одним нагадуванням про трагічну загибель дітей війни. У тиші храму, серед ікон з уламків війни, думка про них звучала особливо виразно, залишаючи по собі відчуття обов’язку пам’ятати і говорити про втрати так, щоб за ними не зникли обличчя й імена.
