27 січня відзначаються Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, Міжнародний день портвейну та День вдячності менеджерам спільнот. Цей день в різні століття неодноразово ставав точкою зламу для політики, культури, науки й воєнної історії, залишивши по собі події, наслідки яких відчувалися далеко за межами свого часу.
Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту
Це день пам’яті, пов’язаної зі звільненням нацистського табору Аушвіц-Біркенау в 1945 році. Голокост був цілеспрямованою політикою нацистської Німеччини та її союзників, спрямованою на фізичне знищення євреїв Європи. Переслідування розпочалися після приходу нацистів до влади у 1933 році та поступово переросли у масові вбивства, депортації, створення гетто і таборів смерті. За різними оцінками, було вбито близько шести мільйонів євреїв, а також мільйони інших людей, яких нацистський режим вважав небажаними.
Голокост реалізовувався через розгалужену систему репресій, що охопила майже всю окуповану Європу. Вбивства відбувалися як у спеціально створених таборах, так і шляхом масових розстрілів на місцях. Значна частина злочинів була здійснена відкрито, за участі адміністрацій, поліції та військових формувань. Цей геноцид залишив глибокий слід у демографії, культурі та історичній пам’яті багатьох народів і став одним із найзадокументованіших злочинів ХХ століття.
Трагічні факти
26 січня 1945 року радянські війська підійшли до нацистського концтабору «Освенцим» (Аушвіц-Біркенау) на території окупованої Польщі. Вранці наступного дня табір був звільнений. Близько семи тисяч в’язнів Освенцима, які дивом вижили та дочекалися приходу визволителів, змогли розповісти світові про злочини проти людяності, скоєні нацистським режимом.
Починаючи з 1940 року, коли на околицях невеликого польського міста Освенцим поблизу Кракова в колишніх військових казармах було створено концтабір, туди залізницею регулярно прибували ешелони з ув’язненими. За різними оцінками, щодня доставляли тисячі людей. Згідно з документами Нюрнберзького трибуналу, через Освенцим пройшло близько півтора мільйона в’язнів — євреїв, поляків, ромів, радянських військовополонених. Значна частина з них була знищена в газових камерах.
Під час Голокосту нацисти використовували не лише табори смерті, а й так звані мобільні загони знищення — айнзацгрупи, які діяли переважно на території Східної Європи та СРСР і розстрілювали людей безпосередньо біля місць проживання, часто за кілька днів після окупації.
В Україні найбільшим місцем масових розстрілів є Бабин Яр у Києві, де лише за два дні у вересні 1941 року було вбито понад 33 тисячі євреїв, а загальна кількість жертв за час окупації перевищує 100 тисяч осіб різних національностей.
Багато нацистських таборів, включно з Аушвіцом, функціонували як промислові комплекси: у в’язнів відбирали волосся, одяг, коштовності, а попіл після кремації іноді використовували як добриво або будівельний матеріал.
На території Західної України існували табори смерті Белжець і Собібор, куди депортували євреїв не лише з місцевих гетто, а й з Польщі, Німеччини, Чехії та Нідерландів, і більшість депортованих гинула впродовж кількох годин після прибуття.
Під час Голокосту частина євреїв намагалася рятуватися, переховуючись у лісах або під землею; відомі випадки багатомісячного життя у каналізаційних колекторах Львова та Одеси, де люди виживали завдяки допомозі окремих мешканців.
Україна посідає одне з перших місць у світі за кількістю Праведників народів світу — неєвреїв, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв від знищення; станом на сьогодні Яд Вашем визнав понад 2,6 тисячі таких людей з України.
Міжнародний день портвейну
Цей день присвячений портвейну – кріпленому вину, яке традиційно пов’язують з Португалією. Назва напою походить від міста Порту, звідки вино почали активно експортувати наприкінці XVII століття, насамперед до Англії. Саме торговельні суперечки між Англією та Францією сприяли популярності португальських вин, які стали альтернативою французьким. Для збереження напою під час морських перевезень до нього почали додавати виноградний спирт, що й сформувало характерний стиль портвейну.
Виробництво портвейну тісно пов’язане з долиною річки Дору, де виноградники розташовані на терасах зі сланцевими ґрунтами. Процес виготовлення передбачає переривання бродіння додаванням спирту, завдяки чому напій зберігає природну солодкість і підвищену міцність. Портвейн витримують у бочках або пляшках, що впливає на його аромат, смак і колір, а сам напій з часом став важливою частиною культурної та економічної спадщини Португалії.
Цікаві факти
Долина Дору є одним з найстаріших офіційно визначених виноробних регіонів світу — її кордони були юридично закріплені ще у 1756 році, задовго до появи сучасних систем контролю походження вин.
Традиційно виноград для портвейну топтали ногами у кам’яних чанах лагарах, і на деяких виноробнях цей метод зберігся донині, оскільки він дозволяє м’яко віджимати ягоди, не пошкоджуючи кісточки.
Більшість класичних брендів портвейну мають англійське або шотландське походження, адже їх заснували британські купецькі родини, які оселилися в Порту для контролю торгівлі вином.
Портвейн рідко розливають безпосередньо в місці виробництва винограду: історично витримка і бутелювання відбувалися у Віла-Нова-де-Гая, на протилежному березі річки Дору, де клімат вважався стабільнішим.
Існують десятки стилів портвейну — від молодих рубі та тавні до вінтажних, які можуть зберігатися і розвиватися в пляшці протягом кількох десятиліть без втрати якості.
У XIX столітті портвейн активно постачали до Європи як лікувальний напій, його рекомендували для відновлення сил, а також включали до раціону поранених солдатів.
У Східній Європі, зокрема на території України та колишнього СРСР, слово «портвейн» довгий час використовували для позначення зовсім інших кріплених вин, які не мали жодного відношення до справжнього португальського портвейну за технологією чи походженням.
День вдячності менеджерам спільнот
Цей день присвячений людям, які відповідають за щоденне життя спільнот у цифровому середовищі: форумах, соціальних мережах, чатах, професійних платформах і внутрішніх корпоративних просторах. Менеджери спільнот стежать за дотриманням правил, реагують на конфлікти, підтримують обговорення та забезпечують безперервну комунікацію між учасниками.
Робота менеджера спільноти поєднує модерацію, аналітику, психологію та кризове управління. Вони часто залишаються непомітними, але саме від їхніх рішень залежить атмосфера, рівень довіри та стабільність спільноти. У багатьох випадках ці фахівці працюють у режимі постійної доступності, реагуючи на події в реальному часі та беручи на себе відповідальність за складні ситуації.
Цікаві факти
Професія менеджера спільноти почала формуватися ще у 1990-х роках із появою перших онлайн-форумів і IRC-чатів, де адміністратори добровільно витрачали десятки годин на тиждень на підтримку порядку без жодної оплати.
У великих міжнародних компаніях менеджери спільнот часто мають внутрішні інструкції обсягом у сотні сторінок, які регламентують реакцію на хейт, тролінг, дезінформацію та масові скарги.
Адміни великих онлайн-спільнот нерідко стикаються з емоційним вигоранням, оскільки щоденно працюють із агресією, скаргами та конфліктами, залишаючись нейтральними незалежно від особистих поглядів.
У багатьох популярних спільнотах адміністратори приховують свою особистість, щоб уникнути переслідувань, тиску або спроб маніпуляції з боку учасників.
В Україні менеджери спільнот відіграли важливу роль під час кризових подій, координуючи волонтерську допомогу, поширення перевіреної інформації та швидкий зв’язок між тисячами людей у чатах і групах.
Алгоритми соціальних мереж не здатні повністю замінити роботу менеджерів спільнот, оскільки автоматична модерація часто не розрізняє контекст, іронію або культурні особливості мови.
У деяких онлайн-спільнотах рішення адміністратора можуть бути остаточними і не підлягати оскарженню, що фактично надає їм повноваження, схожі на неформальну судову систему всередині платформи.
Історичні події в цей день
1302 — після захоплення Флоренції чорними гвельфами поет, мислитель і політичний діяч Данте Аліг’єрі був засуджений до вигнання. Йому заборонили повертатися до міста під загрозою страти, що змусило Данте провести решту життя в мандрах і значною мірою вплинуло на створення «Божественної комедії».
1527 — відбулася битва під Ольшаницею, у якій русько-литовське військо під командуванням князя Костянтина Острозького завдало нищівної поразки кримськотатарським загонам. Ця перемога зупинила масштабний набіг і суттєво зміцнила оборону південних рубежів.
1705 — за наказом Петра I в Московській державі запровадили податок на бороди. Реформа мала на меті примусову європеїзацію населення та стала символом насильницького ламання традиційного укладу життя.
1785 — у США засновано Університет Джорджії, перший громадський університет країни, створений за кошти штату. Він став важливою моделлю розвитку доступної вищої освіти в Америці.
1859 — Оттаву офіційно проголосили столицею Канади. Вибір був зумовлений її географічним розташуванням і віддаленістю від кордонів, що робило місто більш захищеним у разі конфліктів.
1860 — вперше вийшло повне прижиттєве видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Книга остаточно закріпила його статус ключової постаті української літератури й національної культури.
1880 — Томас Едісон запатентував лампу розжарювання з практичним терміном служби. Винахід став важливим кроком до масового електричного освітлення міст і зміни повсякденного життя.
1918 — у Фінляндії розпочалася громадянська війна між «червоними» та «білими», яка тривала кілька місяців і завершилася поразкою лівих сил та закріпленням незалежності країни.
1918 — в американський прокат вийшов фільм «Тарзан з племені мавп», що започаткував одну з найдовших і найпопулярніших серій пригодницького кіно XX століття.
1921 — Польща офіційно визнала незалежність Литви, що стало важливим етапом у формуванні післявоєнної політичної карти Східної Європи.
1926 — у Лондоні винахідник Джон Лоджі Бейрд уперше публічно продемонстрував працюючий телевізор, здатний передавати рухоме зображення, започаткувавши епоху телебачення.
1944 — керівництво Української повстанської армії затвердило перші власні нагороди, що мало на меті формування внутрішньої системи відзнак і дисципліни в підпільному війську.
1967 — під час наземної репетиції польоту загорівся американський космічний корабель «Аполлон-1». У пожежі загинули всі члени екіпажу, що призвело до глибокого перегляду програм безпеки NASA.
1967 — США, Велика Британія та СРСР підписали договір про принципи дослідження й використання космічного простору, заклавши правові основи мирного освоєння космосу.
1973 — у Парижі було підписано угоду про припинення війни у В’єтнамі та виведення американських військ, що фактично завершило пряме втручання США у конфлікт.
1983 — в Японії завершили будівництво Сейканського тунелю — найдовшого на той час підводного залізничного сполучення між островами Хонсю і Хоккайдо.
1992 — Зімбабве офіційно визнала незалежність України, долучившись до процесу міжнародного визнання нової держави.
1992 — Україна встановила дипломатичні відносини з Канадою та Португалією, розширюючи політичні й економічні зв’язки із західними країнами.
1997 — Аслан Масхадов був обраний президентом Чеченської Республіки Ічкерія після завершення Першої чеченської війни.
2015 — почалися активні бойові дії за Дебальцеве, один із ключових епізодів війни на сході України, що мав значний вплив на подальший перебіг конфлікту.
2022 — на території заводу «Південмаш» у Дніпрі сталася стрілянина, внаслідок якої загинули п’ятеро людей, подія набула широкого суспільного резонансу.
Винесення смертного вироку одному з головних учасників Порохової змови
27 січня 1606 року в Лондоні спеціальний суд виніс смертний вирок одному з головних учасників Порохової змови — дворянину Ґаю Фоксу. Саме йому змовники доручили запалити ґніт, що вів до приміщення під палатою лордів, наповненого 36 бочками пороху. План передбачав вибух у день відкриття парламенту, коли король Яків I мав виголосити промову про успіхи держави. Фокса заарештували рано-вранці 5 листопада 1605 року й негайно доставили до короля для допиту.
Допити супроводжувалися тривалими й жорстокими тортурами. Через кілька днів, 9 листопада, не витримавши фізичних мук, Фокс зламався та видав своїх спільників. Усі учасники змови були засуджені до страти через повішення, потрошіння та четвертування — покарання, призначеного для державних зрадників. Вирок було виконано 31 січня 1606 року на площі біля собору Святого Петра в Лондоні.
Існує версія, що Порохова змова могла бути інсценована або свідомо допущена королівською владою з метою зміцнення позицій Якова I. Досі залишається незрозумілим, яким чином змовникам вдалося непомітно занести таку кількість пороху до урядової будівлі. Проте офіційно ця версія ніколи не була підтверджена.
На честь власного порятунку король запровадив святкування, яке згодом отримало назву «Ніч спасіння». Воно збіглося з давнім кельтським святом Самайн, символом якого були вогнища на міських площах. Саме на цих багаттях за наказом влади почали спалювати опудало Ґая Фокса. З часом до святкування додалися феєрверки й петарди, постать короля відійшла на другий план, а подія перетворилася на національне свято — «Ніч багать».
Парадоксально, але сам Ґай Фокс із символу зради поступово став для багатьох британців уособленням протесту та непокори. У різні періоди його навіть почали сприймати як народного героя, і в сучасних рейтингах він входить до сотні найвідоміших британців. У наші дні під час святкування спалюють не лише його опудало, а й фігури політиків чи публічних осіб.
Якби тієї ночі змовникам вдалося здійснити задумане, королівська династія, до якої згодом належала Єлизавета II та її спадкоємці, могла б узагалі не виникнути. А впізнавана маска з вузькими вусами й гострою борідкою, створена художником Девідом Ллойдом, є прямою стилізацією зовнішності Ґая Фокса. У сучасному світі вона перетворилася на символ спротиву та ідеї змін — неоднозначний знак, що постійно набуває нового змісту.
День народження Льюїса Керролла
27 січня 1832 року народився Льюїс Керролл, справжнє ім’я якого — Чарльз Лютвідж Доджсон. Він був не лише письменником, а й вченим, викладачем математики, священнослужителем і фотографом. Свій псевдонім він вигадав ще в молодості: переклав ім’я та прізвище латинською мовою, поміняв їх місцями, а потім знову переклав англійською, у результаті чого з’явилося ім’я Льюїс Керролл.
У всьому світі його знають передусім як автора казок «Аліса в Країні чудес» і «Аліса в Задзеркаллі», хоча за фахом він був професором математики Оксфордського університету. У той самий період Доджсон прийняв духовний сан, але, не бажаючи служити у приході, обмежився саном диякона, відмовившись від повноважень священника.
Працюючи в університеті, Керролл із захопленням поринув у фотографію, яка тоді вважалася новим і модним мистецтвом. Подорожуючи, він завжди брав із собою громіздке обладнання, через що його багаж був украй важким. У власній квартирі він облаштував фотостудію та створив чимало знімків, що вирізнялися високим художнім рівнем. Серед його робіт — портрети відомих людей, адже Керролл підтримував стосунки з багатьма знаменитостями. У щоденнику він записав думку про фотографію як про дивовижний винахід, який у середині XIX століття, на його переконання, перебував лише на початковому етапі розвитку.
Існує також відомий епізод, пов’язаний з королевою Вікторією, яка побажала ознайомитися з усіма творами автора «Аліси». Замовивши його книжки, вона отримала переважно серйозні наукові праці — з тригонометрії, алгебри, геометрії, коментарі до Евкліда та збірки математичних задач, і лише кілька дитячих книжок з казковими оповіданнями.
Пішов із життя Луї де Фюнес
27 січня 1983 року пішов із життя Луї де Фюнес — один з найвідоміших і найулюбленіших французьких комедійних акторів ХХ століття. В останній день йому раптово стало зле із серцем. Він припустив, що це звичайний грип, і вирішив прилягти відпочити, сподіваючись, що самопочуття покращиться. За кілька хвилин актор вийшов до дружини зі словами, що йому сумно самому в кімнаті, після чого раптово помер.
Луї де Фюнес залишив по собі десятки ролей, які зробили його символом французької комедії, хоча шлях до слави був довгим і непростим. Уже маючи всесвітнє визнання, він не раз зізнавався, що в іншому житті міг би обрати зовсім іншу професію. За його словами, якби не акторська кар’єра, він із задоволенням став би садівником, адже любив тишу, працю на землі та спостереження за природою.
Гумор ХХ століття разюче відрізняється від гумору ХХІ, і річ не в темах, формі, темпі або техніці подачі. Відмінність лежить значно глибше — в самому розумінні сміху та в тому, навіщо людина взагалі сміється.
У ХХ столітті сміх здебільшого був способом зняти напругу. Світ переживав війни, ідеології, страхи, жорсткі соціальні ролі, і гумор працював як клапан: посміятися з абсурду життя, з маленької людини перед великою системою. Комедія часто будувалася на тілесності, характері, перебільшенні — людина смішна, бо вона недосконала, нервова, заплутана. Сміх не принижував, а визнавав спільність слабкостей. Луї де Фюнес, Чаплін, Таті, навіть ранній Вуді Аллен — вони смішні, бо живі, а не тому, що хтось програв.
У ХХІ столітті сміх дедалі частіше став інструментом оцінки. Він не стільки звільняє, скільки фіксує позицію: хто правий, хто смішний, хто «відстав від часу». Гумор часто працює як маркер ідентичності, іронія — як захист, сарказм — як форма контролю.
Сміх ХХ століття був теплим і примирливим — він казав: «всі ми трохи безглузді, і це нормально». Сміх ХХІ століття частіше холодний і рефлексивний — він каже: «я це розумію, я над цим стою». Менше довіри до світу — більше дистанції. І, можливо, саме тому люди зараз часто повертаються до старих комедій.
