8 січня відзначаються Всесвітній день друку та День обертання Землі.
У цей день в різні століття відбувалися знакові історичні події – від державних переворотів, трагедій і релігійних рішень до наукових відкриттів, які мали довготривалі наслідки для цілих народів і світу.
Всесвітній день друку або Всесвітній день машинопису
Цей день є нагадуванням про роль навички набору тексту в повсякденному житті. Друк став базовим інструментом спілкування, роботи з інформацією, навчання та збереження знань. Від рукописних машинок до сучасних сенсорних екранів набір тексту постійно змінювався, але залишився необхідним умінням для більшості професій і сфер діяльності.
Цей день також звертає увагу на розвиток точності та швидкості друку, які безпосередньо впливають на ефективність роботи. Навичка сліпого набору зменшує фізичне навантаження, кількість помилок і час виконання завдань. У цифрову епоху друк став так само базовим умінням, як читання, і продовжує розвиватися разом із технологіями введення інформації.
Цікаві факти
Перша серійна друкарська машинка з’явилася у 1873 році, а її клавіатура QWERTY була створена не для зручності, а щоб механічні важелі не застрягали під час швидкого набору.
Рекорд швидкості друку англійською мовою на механічній машинці становив понад 170 слів за хвилину і був зафіксований ще в середині XX століття без використання електронних пристроїв.
Кириличні розкладки клавіатури формувалися окремо в різних країнах, тому українська, російська та болгарська розкладки мають помітні відмінності, попри використання схожих літер.
Українська клавіатурна розкладка має окремі літери Ґ, Є, І та Ї, які відсутні в багатьох інших кириличних розкладках, що робить її унікальною з точки зору цифрової лінгвістики.
У Львові наприкінці XIX століття активно використовували друкарські машинки в редакціях українських газет, що значно прискорило поширення національної преси.
Дослідження показали, що люди, які друкують сліпим методом, краще запам’ятовують структуру тексту, але гірше пригадують конкретне розташування літер на клавіатурі.
На початку комп’ютерної ери в Україні програмісти часто самостійно переробляли клавіатури, наносячи українські літери вручну, оскільки серійні моделі з українською розкладкою були рідкістю.
Середній користувач смартфона щодня набирає кілька тисяч символів, навіть не усвідомлюючи, що за обсягом це може дорівнювати кільком сторінкам друкованого тексту.
День обертання Землі
Цей день відзначається як нагадування про наукове підтвердження руху нашої планети. Саме цього дня у 1851 році французький фізик Жан-Бернар Леон Фуко вперше публічно продемонстрував дослід, який наочно довів обертання Землі навколо власної осі. Його маятник показав, що площина коливань змінюється незалежно від руху маятника, а причина цього явища полягає в русі самої Землі.
Ця дата пов’язана з переходом від теоретичних уявлень до експериментального доказу фундаментального фізичного процесу. Обертання Землі визначає зміну дня і ночі, впливає на кліматичні процеси, океанічні течії та форму планети. Розуміння цього руху стало основою для розвитку астрономії, навігації, геофізики та точного вимірювання часу.
Проводячи досліди в підвалі свого будинку в Парижі, о другій годині ночі Фуко зробив запис у робочому журналі про успішне спостереження явища, яке згодом стало одним із найвідоміших доказів руху планети. Сконструйований ним прилад, пізніше названий маятником Фуко, наочно показував зміну площини коливань без будь-якого зовнішнього втручання.
Маятник являв собою латунну кулю масою близько п’яти кілограмів, підвішену до стелі на сталевому дроті довжиною приблизно два метри. Його запускали так, щоб він вільно коливався в одній площині. З часом ставало помітно, що ця площина повільно повертається. Видимий поворот відбувався не через зміну руху самого маятника, а внаслідок обертання Землі під точкою підвісу. Жодних фізичних причин для самовільної зміни напряму коливань маятник не мав, тому спостережуваний ефект був прямим свідченням руху планети.
Швидкість і напрямок такого уявного повороту залежать від географічної широти місця встановлення маятника. На Північному або Південному полюсі площина коливань здійснювала б повний оберт за 24 години, тоді як на екваторі вона залишалася б незмінною.
3 лютого 1851 року Леон Фуко продемонстрував свій маятник у Паризькій обсерваторії членам Французької академії наук, надіславши їм коротке запрошення з формулюванням: «Запрошую вас спостерігати обертання Землі».
Цікаві факти
Маятник Фуко в Парижі мав довжину понад 67 метрів, а його повний поворот площини коливань займав майже 32 години, що відповідає географічній широті міста.
На Північному та Південному полюсах маятник Фуко робив би повний оберт за 24 години, а на екваторі площина коливань взагалі не змінювалася.
Земля обертається нерівномірно, і її швидкість поступово зменшується, через що атомний час періодично коригують за допомогою додаткових секунд.
Через обертання Землі планета має форму не ідеальної кулі, а сплюснутого еліпсоїда, де екваторіальний радіус приблизно на 21 кілометр більший за полярний.
В Україні маятники Фуко встановлювалися у великих наукових установах і університетах ще в радянський період як навчальні демонстраційні прилади з астрономії та фізики.
Обертання Землі спричиняє ефект Коріоліса, який визначає напрямок обертання циклонів і антициклонів у різних півкулях.
Лінійна швидкість обертання Землі на екваторі перевищує 1600 кілометрів на годину, тоді як на широті України вона значно менша.
Супутникові системи навігації постійно враховують обертання Землі, і без цих поправок сучасні GPS-вимірювання були б неточними.
Історичні події в цей день
1198 — Лотаріо, граф Сеньї, зійшов на папський престол під ім’ям Інокентія III, розпочавши один із найвпливовіших понтифікатів Середньовіччя. За час його правління папська влада досягла піку політичного й духовного впливу, активно втручаючись у справи європейських монархій і формуючи курс хрестових походів.
1297 — Франсуа Гримальді хитрістю захопив фортецю Монако, поклавши початок правлінню династії Гримальді. Подія стала основою безперервної понад семисотрічної історії маленької, але суверенної держави, яка зберегла незалежність попри тиск великих європейських сусідів.
1547 — побачив світ «Катехізис» Мартінаса Мажвідаса, перша відома друкована книга литовською мовою. Вона мала не лише релігійне, а й культурне значення, заклавши підвалини розвитку литовської писемної традиції.
1558 — французькі війська захопили Кале, яке залишалося останнім опорним пунктом Англії на континенті. Втрата міста завершила кількасотрічну епоху англійської присутності у Франції та стала символом зміни балансу сил у Західній Європі.
1570 — Іван IV Грозний разом з опричниками увійшов до Новгорода, розпочавши масові страти та пограбування. Репресії призвели до загибелі тисяч мешканців і остаточно зламали політичну та економічну самостійність одного з найважливіших міст Русі.
1656 — у Гарлемі вийшов перший номер газети Weeckelijcke Courante van Europa. Видання започаткувало традицію регулярної європейської преси й вважається найстарішою газетою, що продовжує виходити донині.
1828 — у США була заснована Демократична партія, яка з часом стала однією з двох провідних політичних сил країни. Її поява суттєво вплинула на формування американської партійної системи та виборчої демократії.
1863 — в Александрії почав курсувати перший на Африканському континенті кінний трамвай. Це стало важливим кроком у розвитку міського транспорту та модернізації великих міст регіону.
1889 — Герман Голлеріт запатентував табулюючу машину для обробки даних перепису населення. Його винахід поклав початок автоматизованій обробці інформації та став фундаментом для майбутнього розвитку комп’ютерних технологій.
1918 — президент США Вудро Вільсон оприлюднив програму з Чотирнадцяти пунктів, яка окреслювала бачення повоєнного світового устрою. Документ вплинув на перебіг мирних переговорів і формування міжнародних відносин після Першої світової війни.
1919 — у Ясіні на Закарпатті місцеві гуцули роззброїли угорську залогу й проголосили Гуцульську Республіку. Хоча держава проіснувала недовго, вона стала проявом українського прагнення до самоврядування в умовах розпаду імперій.
1926 — Абдель-Азіз ібн Сауд був коронований королем Хіджазу у Великій мечеті Мекки. Цей крок зміцнив його владу та наблизив створення Саудівської Аравії як єдиної держави.
1957 — чотирнадцятирічний Боббі Фішер став чемпіоном США з шахів, встановивши рекорд, який довгий час залишався неперевершеним. Його перемога ознаменувала появу одного з найяскравіших шахових геніїв XX століття.
1959 — Шарль де Голль обійняв посаду першого президента П’ятої Французької республіки. Його прихід до влади стабілізував політичну систему країни та змінив роль Франції на міжнародній арені.
1961 — громадяни Франції на референдумі підтримали ідею надання Алжиру незалежності. Рішення стало переломним моментом у завершенні колоніальної війни та початку нового етапу у франко-алжирських відносинах.
1976 — у Кінгстоні було офіційно оформлено Ямайську валютну систему, яка закріпила відмову від золотого стандарту. Це рішення визначило принципи функціонування сучасної світової фінансової системи.
1978 — жорсткий розгін антиурядової демонстрації в іранському місті Кум став початком подій, що переросли в Ісламську революцію. Вона докорінно змінила політичний устрій Ірану та баланс сил на Близькому Сході.
1991 — радянські війська увійшли до Вільнюса з метою придушення литовської незалежності. Загибель мирних мешканців лише посилила міжнародну підтримку Литви та прискорила розпад СРСР.
2004 — у Саутгемптоні відбулася церемонія хрещення лайнера Queen Mary 2, який на той момент був найбільшим пасажирським судном у світі. Подія стала символом нового етапу в історії океанських подорожей.
2020 — поблизу Тегерана було збито український пасажирський Boeing 737, унаслідок чого загинули всі 176 людей на борту. Трагедія набула міжнародного резонансу й стала болючою сторінкою новітньої історії України.
Найдорожчий лист у світі: звернення Авраама Лінкольна до губернаторів штатів щодо рабства
8 січня 1863 року Авраам Лінкольн написав відкрите звернення до губернаторів штатів, у якому виклав свою позицію щодо рабства та звільнення рабів у період Громадянської війни в США. У листі він закликав штати ухвалити закони, які мають заборонити рабство та забезпечити звільнення всіх поневолених. Сьогодні це послання вважається найдорожчим листом у світі: його мінімальна оціночна вартість становить близько 748 тисяч доларів. Фактично Лінкольн скористався своїми повноваженнями, щоб публічно натиснути на керівників штатів і схилити їх до необхідних, на його думку, рішень.
У той самий день президент звернувся відкритим листом і до військового керівництва. Послання було адресоване генералу Джозефу Гукеру, командувачу армії Потомака. Лінкольн висловив занепокоєння тим, що армія не завдала вирішального удару по противнику та не використала свої наступальні можливості повною мірою. Він закликав Гукера до більш активних дій і стратегічного мислення. За свідченнями сучасників, генерал був украй обурений таким втручанням у свою діяльність, і невдовзі його усунули з посади командувача армії Потомака.
Авраам Лінкольн домігся ухвалення Конгресом США закону про скасування рабства ще 19 червня 1862 року, а 1 січня 1863 року видав Прокламацію про звільнення рабів. Однак цей документ не мав повноцінної юридичної сили до завершення Громадянської війни, оскільки його конституційність оскаржувалася самим фактом збройного протистояння між Північчю та Півднем.
Офіційно Громадянська війна в США пояснювалася насамперед проблемою рабства, але насправді причин конфлікту між Північчю та Півднем було значно більше. Сторони мали глибокі розбіжності в економічній політиці, зокрема в податкових питаннях. Індустріально розвинена Північ наполягала на високих митах на імпортні товари, тоді як аграрний Південь виступав за вільну торгівлю з іншими країнами. Як пізніше зазначав президент США Вудро Вільсон, війна почалася не з однієї причини, а з усіх причин одночасно.
Північ, маючи стійку перевагу в Конгресі та владних структурах, просувала закони, вигідні передусім їй самій, перекладаючи витрати індустріалізації на Південь. Для багатьох південних штатів така політика означала економічну загрозу й навіть розорення. Монопольне домінування Півночі у федеральній владі дозволяло ухвалювати рішення без урахування позиції Півдня.
Цікавим є висновок американського економіста, лауреата Нобелівської премії Роберта Фогеля, який стверджував, що економіка Півдня в той період зростала надзвичайно швидко, а рабовласницькі господарства були ефективнішими за господарства, засновані на вільній найманій праці. За його оцінками, система рабства спиралася не лише на покарання, а й на заохочення, а рівень життя рабів у середньому міг бути вищим, ніж у вільних робітників Півночі.
При цьому на боці Півночі воювали чотири рабовласницькі штати — Делавер, Кентуккі, Міссурі та Мериленд, на які скасування рабства не поширювалося. Політична пропаганда відігравала значну роль у формуванні суспільної думки, тоді як багато політиків були готові воювати за владу, але не обов’язково за звільнення рабів.
Авраам Лінкольн у 1858 році, ще будучи кандидатом у сенат від штату Іллінойс, висловлювався доволі однозначно, заявляючи, що не підтримує соціальну й політичну рівність білої та чорної рас, надання темношкірим виборчих прав, доступу до державних посад чи дозволу на міжрасові шлюби. Лише коли південні армії перейшли в наступ і вторглися на територію Півночі, з’явилася Прокламація про звільнення, яка, серед іншого, дала змогу залучати колишніх рабів до федеральної армії. Наприкінці війни близько 10 відсотків солдатів армії Півночі становили темношкірі військові.
У цьому сенсі свобода була дарована значною мірою воєнною необхідністю. Формально рабство було остаточно скасоване після ухвалення 13-ї поправки до Конституції США в грудні 1865 року, а реальне правове закріплення громадянських прав відбулося лише в 1964 році, коли президент Ліндон Джонсон підписав Акт про громадянські права. Усі стали вільними — принаймні на папері.
Йоганн Вольфганг фон Гете свого часу вважав: «Найбільше рабство — вважати себе вільним, не маючи свободи».
Президент США Вудро Вільсон представив Конгресу програму повоєнного устрою світу «Чотирнадцять пунктів»
8 січня 1918 року Президент США Вудро Вільсон представив Конгресу програму повоєнного устрою світу, відому як «Чотирнадцять пунктів». У ній йшлося про побудову демократичного міжнародного порядку без анексій і контрибуцій, із гласною дипломатією, «відкритими мирними договорами», свободою судноплавства й торгівлі, скороченням озброєнь та гарантіями безпеки для великих і малих держав. Програма водночас була проєктом мирного договору, що мав завершити Першу світову війну, і частково лягла в основу Версальської системи міжнародних відносин.
Окреме місце в програмі займало національне питання. Вільсон говорив про необхідність створення незалежної Польщі з вільним доступом до моря. Символічно, що саме цього дня Польська рада проголосила незалежність Польщі. Таким чином політичні декларації Вільсона накладалися на реальні процеси розпаду імперій у Європі та формування нових держав.
У шостому пункті програми йшлося про Росію. Передбачалися звільнення та евакуація іноземних військ з її території, а також створення умов, за яких Росія могла б самостійно визначити свою долю й форму правління. При цьому «спільнота вільних націй» мала забезпечити новій державі доброзичливий і рівноправний прийом. Формулювання було обережним, але водночас демонструвало прагнення Заходу інтегрувати Росію в нову систему міжнародних відносин.
Чотирнадцятий, завершальний пункт містив ідею створення Ліги Націй — загальної асоціації держав, покликаної гарантувати незалежність і територіальну цілісність як великих, так і малих країн. Саме цей пункт став основою для першої в історії спроби побудови глобальної системи колективної безпеки.
Вільсон пояснював свою програму як універсальний принцип міжнародної справедливості, що мав діяти для всіх народів незалежно від їхньої сили. Він наголошував, що Сполучені Штати готові жертвувати власними ресурсами, репутацією і навіть життям громадян заради захисту цього принципу. У риториці президента програма виглядала як моральна альтернатива старій європейській політиці силових балансів.
Втім, скепсис щодо «Чотирнадцяти пунктів» з’явився майже одразу, особливо серед військових і реалістів у політиці. Саркастичні зауваження на кшталт порівняння Вільсона з біблійним пророком або іронії щодо нових «заповідей» відображали сумніви в можливості реалізувати настільки ідеалістичну програму в післявоєнному світі.
Подальший розвиток подій лише частково підтвердив ці сумніви. Інтервенція країн Антанти тривала до 1921 року, а система міжнародної безпеки, закладена у «Чотирнадцяти пунктах», виявилася крихкою. Фактично вона перестала існувати 1 вересня 1939 року з початком Другої світової війни, показавши, що проголошені принципи не змогли зупинити нову глобальну катастрофу.
День народження Стівена Вільяма Гокінга
8 січня 1942 року, в розпал Другої світової війни, в Оксфорді народився Стівен Вільям Гокінг — всесвітньо відомий вчений, який здобув визнання не лише завдяки своїм науковим відкриттям, а й винятковій силі духу. Внаслідок тяжкої хвороби він поступово втратив здатність говорити й рухатися, однак це не завадило йому продовжувати наукову діяльність і регулярно виступати з лекціями. Лікарі прогнозували, що він не проживе більше 25 років, проте Гокінг без проблем відсвяткував своє 75-річчя.
Він був почесним членом Королівського товариства мистецтв, довічним членом Папської академії наук і був удостоєний Президентської медалі Свободи — найвищої цивільної нагороди США. Попри важкий фізичний стан, Гокінг ніколи не впадав у відчай і вмів жартувати навіть із власної інвалідності. На запитання, чому він став успішним ученим, відповідав з іронією — завдяки посидючості.
Гокінг вважав, що Всесвіт не має початку, а отже, не має й конкретної точки зародження та не потребує Творця. Він стверджував, що не обов’язково залучати Бога, аби «запалити синій сенсорний папір і запустити Всесвіт». Водночас він відвідував Ватикан і отримав від Папи Римського дозвіл досліджувати теорію Великого вибуху.
Вчений дотримувався переконання, що позаземні цивілізації існують, але людству не варто прагнути тісного контакту з ними. Він пояснював це тим, що технологічно розвиненіші цивілізації можуть колонізувати Землю й поневолити людей. На його думку, за наявності приблизно ста мільярдів галактик Всесвіт не може мати лише одну унікальну планету з життям.
Гокінг залишив по собі чимало іронічних і водночас влучних висловлювань. Він говорив, що людина — єдина істота, яка знає про неминучість смерті й водночас сумнівається в її остаточності. Зазначав, що астрологи формулюють прогнози настільки розпливчасто, що їх можна пристосувати до будь-якого результату. Вважав, що головний ворог знання — не невігластво, а ілюзія знання. Зауважував, що життя було б надто трагічним, якби не було смішним, і що навіть ті, хто переконаний у повній зумовленості подій, озираються перед тим, як перейти дорогу. Він жартував, що навіть у чорній дірі не варто здаватися, бо вихід існує, і повторював, що там, де є життя, завжди є надія.
Стівен Гокінг двічі був одружений, а від першого шлюбу мав трьох дітей. Він помер 14 березня 2018 року у віці 76 років. Його життєва філософія зводилася до простих, але глибоких принципів: дивитися на зорі, а не під ноги, ніколи не кидати роботу й знаходити сенс і гумор у житті. Він вважав, що інтелект — це здатність адаптуватися до змін, а життя, навіть трагічне, варте того, щоб його прожити.
Найбільша за кількістю загиблих в історії української авіації катастрофа пасажирського літака Boeing 737-800
8 січня 2020 року український пасажирський літак Boeing 737-800 авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України», який виконував рейс PS752 з Тегерана до Києва, приблизно через три хвилини після зльоту був збитий двома ракетами класу «земля–повітря».
Внаслідок катастрофи загинули всі 176 осіб на борту: 71 громадянин Ірану, 57 громадян Канади, 13 громадян Афганістану, 11 громадян України (з них 9 членів екіпажу), 10 підданих Швеції та 4 громадяни Великої Британії. Винуватцями трагедії були визнані сили протиповітряної оборони Ірану, які помилково прийняли літак за американську крилату ракету.
Ця авіакатастрофа стала найбільшою за кількістю загиблих в історії української авіації та першою фатальною катастрофою в історії авіакомпанії МАУ. Вона також увійшла до п’ятдесяти найбільших авіакатастроф у світовій історії.
29 грудня 2020 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв звання Герой України всім членам екіпажу літака МАУ рейсу PS752 Тегеран — Київ. У річницю трагедії, 8 січня 2020 року, Президент заявив, що немає жодних сумнівів у тому, що двома ракетами були злочинно відібрані життя 176 мирних людей на борту цивільного літака, а Іран не зможе уникнути відповідальності, оскільки строку давності для таких злочинів не існує.
Іранська сторона запропонувала виплатити родинам загиблих українців компенсацію в розмірі 80 тисяч доларів США. Президент України відмовився від цієї пропозиції, назвавши таку суму недостатньою. Водночас у публічному просторі з’являлися твердження, що Іран нібито здійснює виплати родинам загиблих в обхід української влади, і що йдеться про суми близько 150 тисяч доларів, однак офіційного підтвердження цьому не було.
У 2021 році військова прокуратура Ірану завершила розслідування причин катастрофи та розпочала підготовку обвинувального акту щодо десяти підозрюваних. У цей період секретар РНБО України Олексій Данілов публічно заявив, що літак МАУ був збитий Іраном умисно, назвавши атаку свідомою. Після цього Іран категорично відмовився від подальших переговорів щодо компенсацій.
17 квітня 2022 року іранський суд виніс вироки військовослужбовцям, причетним до ураження українського літака. Вони отримали покарання у вигляді позбавлення волі строком від одного до тринадцяти років. Найсуворіший вирок отримав оператор зенітно-ракетного комплексу «Тор», який без наказу командира здійснив пуск двох ракет, помилково ідентифікувавши літак як ворожу ціль. Суд також зобов’язав його виплатити компенсації родичам загиблих, визнавши, що «людська помилка була допущена під час кризи, спричиненої американським авантюризмом».
У червні 2023 року одразу чотири держави — Україна, Канада, Велика Британія та Швеція — подали позов проти Ірану до Міжнародного суду ООН у Гаазі. У позові зазначалося, що Іран свідомо приховав або знищив частину доказів, намагався перекласти провину на інші країни та військовий персонал, чинив тиск і залякував родини жертв, які домагалися справедливості, а також не розкрив усіх обставин трагедії експертам Міжнародної організації цивільної авіації.
Судові процеси тривають і надалі. Канада, Велика Британія та Швеція подали спільні позови, звинувачуючи Іран у порушенні Монреальської конвенції 1971 року про безпеку цивільної авіації та вимагаючи офіційного визнання вини, повних вибачень і виплати компенсацій родинам загиблих. У відповідь Іран подав зустрічні позови, а у квітні 2025 року ініціював окреме провадження в Міжнародному суді ООН проти Канади, оскаржуючи законність її дій щодо державного імунітету Ірану.
У серпні 2025 року Апеляційний суд провінції Онтаріо ухвалив резонансне рішення, яким підтвердив, що авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» несе юридичну відповідальність за виплату повної компенсації родинам жертв рейсу PS752. Суд дійшов висновку, що авіакомпанія проявила недбалість, не здійснивши належної оцінки ризиків під час виконання рейсу з Тегерана в умовах загострення військового конфлікту, і відмовився обмежувати розмір відшкодування. Це рішення стало прецедентним і засвідчило, що відкритий повітряний простір не може автоматично вважатися безпечним, посилюючи вимоги до відповідальності міжнародних авіаперевізників.
