Світ не відвертається від Сполучених Штатів, але поступово змінює кут сприйняття цієї країни. Америка більше не є єдиною точкою тяжіння, навколо якої вибудовуються глобальні очікування. Нові міжнародні опитування громадської думки фіксують глибоку зміну сприйняття: США дедалі частіше бачать як одну з провідних держав у складній багатополярній системі, а не як безальтернативного лідера світового порядку. Йдеться про повільну, але системну перебудову уявлень ‒ зміну ролі, статусу й символічної ваги Америки у світі.
Ця трансформація має насамперед не силовий, а смисловий характер. Протягом десятиліть американська присутність у глобальній політиці поєднувала потужність із відчуттям місії: США сприймалися як держава, здатна не лише захищати власні інтереси, а й формувати правила гри, апелюючи до універсальних цінностей і союзницької солідарності. Сьогодні цей образ поступово тьмяніє. У публічній свідомості Америка все частіше постає як прагматичний актор, що діє вибірково, керуючись насамперед власними стратегічними розрахунками.
Зростання ролі Китаю створює для цього зсуву широкий геополітичний контекст, однак вирішальним чинником стає саме переосмислення американського лідерства. Вашингтон зберігає значний вплив у світі, але дедалі рідше сприймається як єдиний гарант стабільності або головний орієнтир для інших держав. Його присутність залишається важливою, проте вже не виглядає незамінною ‒ і це відчутно змінює логіку міжнародних відносин.
У такому середовищі для багатьох країн відкривається простір для більш гнучкої політики, а сама світова система стає менш ієрархічною. Америка входить у реальність, де довіру потрібно постійно відновлювати, а вплив ‒ підтверджувати конкретними діями. Це повільний процес, позбавлений різких зламів, але саме він окреслює контури нового світового порядку, у якому Сполучені Штати залишаються ключовим гравцем ‒ уже без колишньої винятковості, але з усе ще значним потенціалом визначати хід глобальних подій.
Америка залишається значущою, проте її вплив не зростає
Для більшості країн США й надалі залишаються глобально впливовою державою. Проте майже ніде немає переконання, що цей вплив зростатиме. Навіть серед самих американців, а також у Європі, Китаї, Росії, Україні чи Південній Кореї, ідея посилення американської могутності не знаходить підтримки більшості. Ба більше, у низці країн ‒ зокрема в США, Росії, Китаї та Україні ‒ приблизно кожен четвертий респондент очікує подальшого ослаблення американської ролі.
Це не означає, що світ готується до “післяамериканського вакууму”. Швидше формується нове розуміння сили: Америка більше не асоціюється з ліберальним міжнародним порядком чи моральним арбітражем, а сприймається як велика держава з власними, часто жорстко окресленими інтересами. Іншими словами, США дедалі менше бачать як “ліберального Левіафана” і дедалі більше ‒ як транзакційного гравця.
Криза довіри союзників
Найгостріше ця трансформація відчувається в Європі. Лише 16% громадян ЄС нині вважають США союзником, тоді як кожен п’ятий уже сприймає їх як суперника або навіть ворога ‒ показник, що в окремих країнах наближається до 30%. Це радикальний зсув, який важко пояснити лише балансом сил. Йдеться радше про політичний і ціннісний розрив.
Публічна риторика Вашингтона щодо Європи, демонстративно жорстка переоцінка союзницьких зобов’язань, нова стратегія національної безпеки та показова дистанція від традиційних партнерів підірвали уявлення про США як надійного гаранта. У результаті європейці дедалі більше говорять про необхідність переозброєння та стратегічної автономії, навіть якщо самі сумніваються у здатності ЄС діяти на рівних із великими державами.
Америка очима “глобального Півдня”
За межами Заходу ставлення до США змінюється повільніше, але теж у бік охолодження. У багатьох країнах Африки, Латинської Америки та Азії Америка більше не викликає страху, але й не сприймається як безальтернативний партнер. У Південній Африці та Бразилії, наприклад, кількість людей, які бачать у США союзника, вже не перевищує тих, хто так само ставиться до Китаю. В Індії ситуація складніша: тут США залишаються ключовим партнером у сприйнятті громадськості, але рівень ентузіазму помітно знизився.
Показово, що в багатьох із цих країн громадяни вважають цілком реалістичним підтримувати добрі відносини одночасно і з США, і з Китаєм. Це свідчить не лише про прагматизм, а й про зникнення біполярної логіки “або з нами, або проти нас”, яку Вашингтон ще нещодавно намагався відродити.
Фактор Трампа: від надій до розчарування
Рік після повернення Дональда Трампа до влади став переломним для глобального сприйняття США. Наприкінці 2024 року його перемогу багато хто за межами Європи сприймав позитивно ‒ як шанс на нову, менш ідеологізовану американську політику. Але вже за рік очікування різко знизилися.
У більшості країн дедалі менше людей вважають Трампа корисним для американських громадян, для власної країни чи для миру у світі. Особливо показовим є приклад Індії, де частка позитивних оцінок його президентства впала з понад 80% до трохи більше половини. Загальний настрій змістився від обережного оптимізму до критичного дистанціювання.
Водночас варто зауважити: навіть критики визнають, що Трамп ефективно відстоює американські інтереси. Саме це й формує новий образ США ‒ не як носія універсальних цінностей, а як держави, що діє жорстко, вибірково і без сентиментів.
Український і російський погляди: дзеркальні зсуви
Війна в Україні додала особливої гостроти трансформації американського образу. В Росії за останній рік помітно зменшилася частка тих, хто вважає США головним ворогом; натомість Європу дедалі частіше сприймають як ключового противника. Це відображає зміну стратегії Кремля, який прагне сконцентрувати протистояння на ЄС і перетворити його на проблему для Вашингтона.
В Україні ж спостерігається протилежний процес. Якщо раніше США беззаперечно вважалися головним союзником, то нині дедалі більше українців дивляться у бік Брюсселя. Майже дві третини очікують посилення відносин з ЄС, тоді як лише третина ‒ зі США. Вперше за багато років Європа почала сприйматися як більш надійне джерело підтримки, ніж Вашингтон.
Америка як “звичайна” велика держава
У підсумку формується світ, у якому США більше не є центром тяжіння, навколо якого вибудовується вся система. Вони залишаються надпотужним гравцем, але одним із кількох. Для багатьох країн це відкриває простір для маневру ‒ можливість не обирати табір, а балансувати.
Для самої Америки це означає втрату частини символічного капіталу, але водночас і звільнення від ролі глобального арбітра. Питання лише в тому, чи готовий Вашингтон жити у світі, де його слово більше не є остаточним, а вплив ‒ предметом торгу. Світ, схоже, до цього вже пристосовується.
Висновки для Європи
Нове опитування Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) показує світ, у якому дії Америки ‒ колись найнадійнішого союзника Європи ‒ сприяють зростанню впливу Китаю і формуванню по‑справжньому багатополярного порядку. Військове втручання Дональда Трампа у Венесуелі демонструє: для великої держави важливіше бути тим, кого бояться, ніж тим, кого люблять. І навіть союзники, зокрема Данія, в очах європейців опиняються під загрозою, майже як вороги всередині НАТО.
У 2026 році Європа ризикує залишитися або затиснутою між новими центрами сили, або взагалі залишитися поза ключовими подіями. Водночас неоднозначне ставлення до власної ролі створює як надію, так і тривогу. Громадяни ЄС гостро відчувають загрозу та розуміють, що Китай не лише зростає, а вже став потужним глобальним гравцем.
Для політиків і виборців головне питання ‒ якою має бути Європа у 2030 році, щоб захищати себе у всіх вимірах: військовому, економічному, культурному та політичному. Європейські громадяни готові до меседжу канцлера Фрідріха Мерца: “Pax Americana закінчилася”. Чесне усвідомлення свого місця у світі “China First” необхідне для формування послідовної європейської стратегії.
У цей період і надмірний песимізм, і надмірний оптимізм шкідливі. Європейські лідери мають поєднувати реалістичність зі сміливістю, шукати нові способи не лише вижити у багатополярному світі, а й стати одним із провідних полюсів ‒ або ризикувати залишитися в тіні інших гравців.
