9 травня в країнах ЄС та Україні традиційно відзначається День Європи, яка не є вічною константою, а стала результатом тривалих і суперечливих історичних процесів. У різні епохи її кордони, центри сили та культурні впливи змінювалися, а спроби об’єднання зазнавали як успіхів, так і провалів. Ідея європейської єдності в тому вигляді, як ми її знаємо сьогодні, почала формуватися з політичної заяви — “декларації Шумана”, яка запропонувала новий підхід до взаємин між державами. Саме з неї йде відлік сучасної історії інтеграції, що пройшла шлях від економічного співробітництва до спроб виробити спільну зовнішню політику, безпекову стратегію й бачення майбутнього. Для України, яка стала не лише кандидатом у члени ЄС, а й учасницею фактичної цивілізаційної війни, ця дата набуває особливого значення.
День Європи в Україні і світі як символ миру й єдності
9 травня в Україні, країнах Європейського Союзу та низці інших держав відзначається День Європи як символ миру й єдності європейських народів. 9 травня європейці відзначають День Європи. Мало хто знає про те, що історично існує два Дні Європи, і кожен із них має свою глибоку й важливу історію. Перший День Європи виник 5 травня 1949 року — цього дня була заснована Рада Європи, перша загальноєвропейська політична організація, що об’єднала країни навколо спільних демократичних цінностей, прав людини та правової держави. Рада Європи не є частиною Європейського Союзу, однак саме вона стала першою інституційною платформою після Другої світової війни для спільного європейського розвитку.
Другий День Європи, який відзначається 9 травня, має іншу природу. Саме в цей день 1950 року французький міністр закордонних справ Роберт Шуман виступив з промовою, яка згодом увійшла в історію як “декларація Шумана” і стала поворотним моментом у європейській історії. У ній тодішній міністр закордонних справ Франції Робер Шуман запропонував об’єднати вугільну і сталеливарну промисловість Франції та Західної Німеччини під спільне управління. Це мало не тільки зменшити ризик нової війни між двома давніми суперниками, але й створити перший реальний крок до європейської єдності.
Ідея була простою, але далекоглядною: зробити війну між європейськими країнами “не лише немислимою, але й матеріально неможливою”. Замість чергових політичних декларацій про мир, Шуман запропонував практичну модель співпраці — спільне виробництво стратегічних ресурсів. Вона стала основою для створення Європейського об’єднання вугілля і сталі — першої наднаціональної європейської інституції.
Цей крок заклав фундамент для подальшої інтеграції, яка згодом привела до створення Європейського Союзу. Тому 9 травня сьогодні відзначають як День Європи, але не як святковий жест, а як нагадування про початок процесу, що перетворив розділений і спустошений континент на спільноту з прагненням до миру, економічної єдності та демократичних цінностей.
Європейський Союз має власні символи: синій прапор із золотими зірками, гімн під назвою “Ода до радості” Бетховена, валюту євро та девіз In varietate concordia (від лат. “Єдність у різноманітті” – ред.). Ці символи вказують на те, що Європа виступає не скільки за однаковість, а про згоду жити й розвиватися поруч, попри різні мови, історії та культурні звички.
Україна почала відзначати День Європи ще у 2003 році, однак тоді це скоріше виглядало як формальність без особливого змістового наповнення. Все змінилося після Революції Гідності у 2014 році, коли був підписаний Договір про асоціацію з Європейським Союзом. Відтоді свято перестало бути простою даниною моді й поступово стало частиною нашого політичного та громадського ландшафту.
У 2022 році, вже в умовах повномасштабної війни, Україна подала офіційну заявку на вступ до ЄС і за кілька місяців отримала статус кандидата. 8 травня 2023 року набув чинності новий указ Президента України Володимира Зеленського “Про День Європи”, згідно з яким дату святкування було змінено на 9 травня. Цим документом також втратила чинність попередня президентська постанова від 2003 року № 339/2003, яка регулювала колишній порядок відзначення Дня Європи.
Під час війни День Європи в Україні набуває особливого звучання. З початку повномасштабного вторгнення Росії країни ЄС не залишились осторонь. Вони прийняли мільйони українців, відкрили свої ринки, надають озброєння, фінанси, політичну підтримку, а також допомагають розслідувати воєнні злочини. Європейський Союз скасував мита, відкрив шляхи експорту, визнав перспективу членства України та впроваджує програми відновлення. Все це є не жестом доброї волі, а підтвердження того, що європейські цінності працюють на практиці. Україна знаходиться не тільки географічно в Європі, а й у самому її центрі як політичний, моральний і стратегічний пріоритет. Тому День Європи сьогодні для неї є днем подяки, взаємності та вибору: бути вільними разом, навіть тоді, коли ця свобода виборюється під звуки сирен.
Європа через віки: від хаосу до єдності
Європа виникла не за одну ніч і точно не з’явилася з підписом чергової угоди. Вона виростала з конфліктів, компромісів, завоювань, обмінів і взаємного роздратування. Те, що сьогодні називають Європейським Союзом, насправді є результатом тисячоліть політичної хірургії, зшивання культур, торгівлі й часом абсолютно ірраціональних союзів.
У давній Європі не існувало єдиного простору в сучасному розумінні. Територія континенту складалася з безлічі племінних об’єднань, окремих міст-держав і ранніх форм царств, які часто не мали навіть спільної уяви про сусідів. Політична роздробленість і локальність інтересів були нормою. Афіняни й спартанці, наприклад, могли говорити подібною мовою, але належати до різних систем ідентичності, способу життя й уявлень про порядок. Проте саме в цьому середовищі сформувалися базові концепти, які пізніше набули ширшого значення: демократія, громадянство, критичне мислення.
Римська експансія внесла іншу логіку — інтеграційну. Імперія пов’язала численні регіони мережею доріг, спільним правовим полем, армійськими гарнізонами й адміністративною структурою. У римських містах Північної Африки, Британії чи Балкан можна було зустріти схожі базиліки, форуми, акведуки. Проте Рим не ліквідував розмаїття — він просто підпорядкував його централізованому управлінню. Занепад імперії не лише зруйнував політичну цілісність, а й повернув багато регіонів до замкнених локальних структур. У V–X століттях європейський простір складався з феодальних володінь, що часто конфліктували між собою або жили в ізоляції.
У Середньовіччі домінували інші форми взаємодії. Панувала модель васальної залежності, де лояльність і підтримка передавались не через абстрактне громадянство, а через персональні зв’язки. Єдність була скоріше релігійною, ніж політичною: Західна Європа мала спільну церкву, літургічну мову (латинь) і уявлення про християнську спільноту. Завдяки цьому в умовах територіальної розпорошеності зберігалися елементи спільного культурного поля — передусім у сфері освіти та знань.
Хрестові походи, попри військову мету, відкрили нові маршрути для обміну товарами й інформацією. Династичні шлюби між правлячими родинами сприяли формуванню перших транскордонних альянсів. Розвиток університетів, як-от Болонського чи Паризького, створював спільний академічний простір, куди приїжджали студенти з різних регіонів. Латинська мова як універсальна мова науки й релігії забезпечувала можливість спілкування між інтелектуалами. Торгові шляхи — особливо ті, що пов’язували Балтійське, Північне, Середземне моря — поступово формували уявлення про взаємозалежність регіонів.
Навіть катастрофи, такі як пандемія чуми в XIV столітті, виявляли цю взаємозалежність: епідемія поширювалась уздовж торгівельних маршрутів і торкалась різних верств у різних частинах Європи. Це не об’єднувало континент у політичному сенсі, але змінювало уявлення про спільну вразливість і потребу в знаннях, що могли б пояснити події загального масштабу. У такий спосіб, через неформальні й часто непрямі канали, виникало те, що згодом назвуть європейською цивілізацією. Не як єдине тіло, а як поле постійних контактів, впливів, адаптацій і суперечок.
Епоха Просвітництва дала Європі інтелектуальний кисень. Почали з’являтися ідеї прав людини, поділу влади, громадянських свобод. Але паралельно розгортались колоніальні війни, а потім — і світові. Дві Великі війни ХХ століття вичерпали ресурс старої Європи до краю. Континент, що вважав себе серцем цивілізації, опинився в матеріальний та навіть моральних руїнах. Саме ця втома від ненависті й стала ґрунтом для нової моделі співіснування. Не тому, що раптом усі стали добрими, а тому що чергова війна обіцяла вже не мільйони загиблих, а повне знищення. Так народилася зовсім не романтична, а скоріше прагматична ідея єдності.
Тобто, Європа як політична й культурна реальність ніколи не була однорідною. Від античних міст-держав і середньовічних утворень до імперій нового часу — європейський континент залишався простором глибокої фрагментації, водночас об’єднаним спільними уявленнями про право, філософію, політичний устрій і публічну владу. Розмови про єдність Європи супроводжували історію континенту протягом століть, але справжній інституційний проєкт європейської інтеграції почав оформлюватися лише після катастрофи Другої світової війни.
З цього економічного зародка поступово виросла політична система, яку сьогодні знають як Європейський Союз. І якщо колись Європу об’єднували імперії, церкви чи залізниці, то зараз її скріплюють закони, ринки, бюрократія та спільні цінності. І нехай вони й звучать не завжди захопливо, але працюють. Зрозуміло, що Європа далека від утопії чи якогось ідеального клубу. Це постійна робота над собою, складний діалог між історією і сучасністю. І саме тому вона досі тримається разом.
Як відзначається День Європи в світі
Кожна країна-учасниця відзначає День Європи по-своєму. За межами України 9 травня сприймається не день масових парадів чи салютів, а радше інтелігентне нагадування про те, що Європа колись навчилася домовлятися після століть різанини. У кожній країні День Європи має свій стиль, свою атмосферу і навіть свій ритм.
У Німеччині цей день вписується у формат так званого “європейського тижня” (серії публічних дискусій, виставок, культурних подій і лекцій). Школи проводять уроки про євроінтеграцію, місцева влада започаткувала форуми, де обговорюють цінності, якими живе ЄС. Це не виглядає надто святково, але саме так функціонує жива демократія. Хоч і без гучних фанфар, зате з відчуттям відповідальності.
У Люксембурзі 9 травня проголошено офіційним вихідний. Ця маленька країна має особливе ставлення до європейської ідеї, адже звідси походив архітектор європейської інтеграції Робер Шуман. Тому святкування тут набуває майже домашнього відтінку з концертами, вуличними фестивалями, дебатами, освітніми подіями, відкритими днями в інституціях ЄС.
Польща йде своїм шляхом. У Варшаві проводять Парад Шумана із урочистою ходою громадян, активістів, студентів, які демонструють підтримку європейському курсу країни. Тут День Європи давно став платформою для громадянського діалогу, а не просто святковим днем.
У Брюсселі, Люксембурзі та Страсбурзі, де розташовані основні європейські інституції, 9 травня перетворюється на своєрідний День відкритих дверей. Європейський парламент, Рада ЄС, Єврокомісія впускають всередину всіх охочих. Можна пройтися коридорами, де приймають рішення, що впливають на життя сотень мільйонів європейців, і почути про Євросоюз з перших уст.
Франція, попри те, що є однією з країн-засновниць ЄС, не має офіційного вихідного 9 травня. Але це не означає, що про дату забувають. У багатьох містах проводять дебати, культурні події, презентації європейських проєктів, а в навчальних закладах організовують тематичні уроки про роль Франції в побудові Європейського Союзу. День Європи у кожній країні став лакмусовим папірцем того, як вона сприймає ідею об’єднаної Європи: як формальність, як політичний компроміс або як частину своєї ідентичності.
Отже, День Європи став своєрідним нагадуванням про те, що континент, який століттями воював сам з собою, зміг винайти інший спосіб співіснування. У світі, де знову лунають постріли і розділення за кордонами стає жорсткішим, це свято звучить особливо актуально. Воно не стільки про минуле, скільки про вибір, який доводиться робити щодня. Світ дивиться на Україну не як на стороннього спостерігача, а як на учасника процесу, який намагається довести, що європейські цінності не зберігаються в архівах, вони живуть у дії, навіть коли навколо лунають сирени.
Однак варто зазначити, якщо ми справді прагнемо інтеграції до європейського простору, то лише бажання та зовнішні атрибути не мають вирішального значення. Європа — це чіткі правила, які суворо виконуються, та інституції, які чітко виконують свої функції. Наразі в Україні досі панує бюрократичний хаос, що гальмує навіть найпростіші ініціативи. Законодавство часто живе окремо від реального життя, а інтереси громадян регулярно губляться між формальними приписами і корупційною практикою. Поки ці системні протиріччя не подолані, будь-яке святкування Дня Європи виглядає радше як ритуал, ніж прояв реального руху вперед. Тому справжній День Європи для України почнеться лише тоді, коли права людини, справедливість і ефективне державне управління стануть не винятком, а нормою.
