Банки війни: як і чому зросли активи найбільших фінансових установ України у 2022–2025 роках
Поки економіка скорочувалася, а ризики зростали, банківські баланси – навпаки, розширювалися. За чотири роки великої війни, попри втрату територій, масову міграцію, падіння економіки у 2022 році та постійні ризики безпеки, найбільші банки України наростили активи на сотні мільярдів гривень. Свідчить це аж ніяк не про процвітання, а про зміну самої ролі фінансової системи. Динаміка нарощування активів, що на перший погляд видається парадоксальною, потребує пояснення, адже на перший погляд вона суперечить логіці воєнної економіки.
Держава як головний бенефіціар банківської стабільності
Абсолютним лідером за обсягом активів залишається ПриватБанк – найбільший банк країни, націоналізований у 2016 році. За 2022–2025 роки його активи зросли з 549 млрд до понад 904 млрд грн. Таке зростання пояснюється передусім концентрацією державних фінансових потоків – через банки проходять соціальні виплати, зарплати бюджетникам і значна частина військових видатків. Водночас у кризових умовах посилилася довіра населення саме до державних установ, що підтримало ресурсну базу системи. Додатковим чинником стала відсутність масштабного відтоку депозитів: після початкового шоку він поступово стабілізувався вже у другій половині 2022 року.
Схожу динаміку демонструють і інші державні гравці: Ощадбанк наростив активи з 272 до 514 млрд грн, Укрексімбанк – з 236 до 309 млрд грн, а Укргазбанк – зі 132 до 215 млрд грн.
Як бачимо, держава фактично стала гарантом ліквідності всієї системи. Банки з державним капіталом з початком великої війни почали виконувати функцію “фінансового тилу” – через них проходить значна частина бюджетних і міжнародних ресурсів.
Іноземні банки: стабільність із політичним контекстом
Четверте місце за рівнем нарощування активів посідає Райффайзен Банк, що є частиною австрійської групи Raiffeisen Bank International. Його активи зросли до 250 млрд грн.
Попри те, що банк демонструє стабільну та безперебійну роботу в Україні, його материнська група водночас опинилася під значним репутаційним тиском через продовження діяльності на російському ринку.
Що відомо про цю ситуацію?
Raiffeisen Bank International продовжує працювати в Росії, попри війну та санкції. За даними Bloomberg, російський підрозділ банку обслуговує компанії, які мають зв’язки з російською оборонною промисловістю.
Зокрема, йдеться про фінансові операції та платежі для компаній, які прямо або опосередковано постачають продукцію підприємствам військово-промислового комплексу РФ.
Водночас банк заявляє, що дотримується всіх чинних санкцій і впровадив системи контролю, щоб не порушувати обмеження, запроваджені ЄС, США та Великою Британією.
Після запровадження санкцій і відключення частини російських банків від міжнародних систем, Raiffeisen став одним із небагатьох каналів для проведення міжнародних і валютних платежів у Росії.
Під тиском регуляторів банк скорочує свою присутність у Росії, але процес виходу ускладнений через необхідність погоджень як з боку російської влади, так і європейських та американських регуляторів.
Схожу динаміку демонструють і інші іноземні банки, зокрема Укрсиббанк, що входить до групи BNP Paribas, та ОТП Банк, яка належить до угорської OTP Bank Plc. Обидві установи наростили свої активи, що свідчить про їхню стійкість і здатність адаптуватися до умов війни, зберігаючи довіру клієнтів та присутність на ринку. Водночас ці банки опинилися в різних політико-репутаційних площинах: BNP Paribas повністю вийшла з російського ринку, тоді як OTP Bank зберігає там свою присутність. Це поступово формує нову етичну диференціацію серед іноземних фінансових груп, яка може впливати на сприйняття їх діяльності, рівень довіри та стратегічні позиції на українському ринку в середньо- та довгостроковій перспективі.
Приватний український капітал: ефект адаптації
Найбільш показовий приріст серед приватних банків продемонстрував ПУМБ, що належить групі СКМ бізнесмена Ріната Ахметова. За досліджуваний період його чисті активи зросли більш ніж удвічі ‒ зі 111,8 млрд грн до 231 млрд грн, що свідчить не лише про органічне розширення бізнесу, а й про вдале використання ринкової ситуації у воєнний час.
Таке зростання можна пояснити кількома взаємопов’язаними чинниками. Банк скористався перетоком клієнтів із менш стійких установ, посилив позиції у корпоративному сегменті та доволі швидко адаптувався до потреб воєнної економіки, зокрема через роботу з підприємствами, які релокувалися або перебудовували свою діяльність. Водночас важливу роль відіграла й агресивна рекламна кампанія ПУМБ, яка посилила впізнаваність бренду, підтримала довіру з боку населення та бізнесу і допомогла банку закріпити образ однієї з найактивніших приватних фінустанов на ринку.
Схожу динаміку демонструє і Універсал Банк, що входить до групи ТАС під управлінням Сергій Тігіпко: його активи зросли більш ніж на 127 млрд грн. Така динаміка значною мірою пояснюється ефективною моделлю цифрового банкінгу, насамперед розвитком екосистеми monobank, яка стала одним із ключових драйверів залучення клієнтів. В умовах війни, коли фізична інфраструктура банків працює з обмеженнями, а мобільність клієнтів змінюється, саме дистанційні сервіси забезпечили банку гнучкість, швидкість обслуговування та стабільний приплив коштів. Це дозволило Універсал Банку не лише утримати позиції, а й суттєво наростити активи навіть у надскладних макроекономічних умовах.
Нові гравці і трансформації: кейс Sense Bank
Окремий кейс – Sense Bank, який після націоналізації у 2023 році фактично перейшов з орбіти приватного іноземного капіталу до державного сектору. Це рішення не лише врятувало банк від потенційних санкційних і репутаційних ризиків, пов’язаних із попереднім власником, а й суттєво вплинуло на структуру всього ринку.
Його інтеграція в державний сегмент підсилила роль держави як ключового гравця у банківській системі, збільшивши концентрацію активів у державних банках і змінивши баланс між державними та приватними установами. Фактично, держава отримала контроль ще над одним великим фінансовим активом, що посилило її вплив на розподіл ресурсів у країні.
Водночас це створило додатковий канал для управління фінансовими потоками – від обслуговування державних платежів до операцій із державними підприємствами та програмами підтримки економіки. У ширшому сенсі націоналізація Sense Bank стала частиною більшого процесу: поступового зміщення банківської системи в бік більшої централізації та посилення державної ролі, що є типовим для економік у стані тривалого воєнного навантаження.
Чому активи зростають під час війни: ключові фактори
- Монетарна політика та ліквідність
Національний банк України підтримав стабільність системи через активну монетарну політику: надавав рефінансування, контролював відплив капіталу та сприяв стабілізації гривні. Це дозволило банкам зберегти ліквідність і безперервно виконувати свої функції навіть в умовах війни.
- Зростання депозитів
Попри війну, населення та бізнес не здійснили масового вилучення коштів із банківської системи. Ба більше, в окремих випадках обсяги заощаджень навіть зросли — значною мірою через обмежені можливості для споживання та інвестування в умовах невизначеності.
- Роль міжнародної допомоги
Важливу роль відіграє й міжнародна фінансова підтримка: значна частина коштів від партнерів надходить саме через банківську систему, що безпосередньо збільшує її баланси та підтримує загальний рівень ліквідності.
- Обмежене кредитування
Водночас структура банківської діяльності суттєво змінилася: банки скоротили обсяги кредитування і натомість збільшили вкладення в державні облігації (ОВДП), які в умовах війни розглядаються як більш надійний інструмент.
У підсумку це означає, що зростання банківських активів не слід прямо ототожнювати з економічним зростанням. Тут ідеться про перерозподіл ресурсів у межах системи, а не про її розширення в класичному сенсі.
Банківська система як “сейф”, а не двигун
Українська банківська система в умовах війни зазнала глибокої трансформації: вона поступово змістилася від інструменту економічного розвитку до інструменту фінансової стабілізації, покликаного передусім утримувати баланс системи в кризових умовах. Паралельно ринкова модель функціонування банківської сфери поступилася місцем більш державно-центричній, у якій ключову роль почали відігравати саме державні інституції.
У результаті частка державних банків суттєво зросла, і вони стали не просто найбільшими гравцями за обсягом активів, а й системоутворюючими елементами всієї фінансової інфраструктури країни.
Що це означає для майбутнього? Після завершення війни Україна зіткнеться з непростим завданням – поступово зменшити роль держави в банківському секторі, відновити повноцінне кредитування економіки та створити умови для залучення іноземного капіталу без політичних і репутаційних ризиків. Інакше банківська система може залишитися достатньо забезпеченою грошима, але обмеженою у своїй здатності підтримувати економічне зростання та розвиток бізнесу.
Чому може утворитися така ситуація?
Під час війни банки часто мають багато ліквідності, але використовують її обмежено: замість активного кредитування бізнесу вони вкладають кошти у державні облігації (ОВДП), які вважаються безпечнішими. Це означає, що гроші фактично “лежать” у державному секторі, а не працюють у реальній економіці – не фінансують нові підприємства, інвестиції чи розвиток виробництва.
Крім того, в умовах високих ризиків банки обережніше видають кредити, а бізнес, у свою чергу, не завжди готовий брати позики через невизначеність і складність планування. У підсумку виникає ситуація, коли фінансові ресурси є, але вони не трансформуються в економічне зростання.
Тому й з’являється цей ефект: система “повна грошей”, але її здатність стимулювати розвиток – обмежена.
