Наше ставлення до представників інших народів не є однорідним і залежить від рівня взаємодії, з яким ми готові погодитися. Готовність просто толерувати чужинця в суспільстві та готовність прийняти його у своє найближче оточення — це два різні рівні соціальної дистанції. Один із найвідоміших методів її вимірювання — шкала Богардуса, що дозволяє оцінити, наскільки близько люди готові приймати представників інших етнічних груп у своєму житті.
Ця шкала охоплює кілька рівнів взаємодії: від абстрактної згоди на присутність представника іншої нації в країні до повного прийняття у власну сім’ю. Вона допомагає зрозуміти, як формується соціальна дистанція між різними спільнотами, що особливо актуально в умовах міграційних криз та міжнародних конфліктів.
Ставлення до українських біженців у Європі є показовим прикладом того, як змінюється соціальна дистанція під впливом політичних, економічних і суспільних факторів. Спершу багатьох українців у країнах ЄС зустрічали з відкритістю та готовністю допомагати, проте згодом це ставлення почало змінюватися. Суспільним інституціям, які опікуються міграційними процесами, важливо розуміти, на якому рівні взаємодії формується громадська думка: чи йдеться лише про загальну підтримку, чи про готовність приймати біженців у своє найближче середовище.
Дослідження останніх років показують, що громадська думка в різних країнах змінюється залежно від обставин, ресурсів і політичної атмосфери. Чи готові європейці приймати українських біженців на рівні сусідів? Чи сприймають їх як рівноправних громадян? Або ж навпаки – соціальна дистанція зростає? Ці питання є ключовими для аналізу змін у громадських настроях і формування політичних рішень щодо інтеграції біженців.
Підтримка українців у Польщі тане
Ставлення до українських біженців у Польщі зазнало значних змін із початку повномасштабного вторгнення Росії. Як показують дані опитувань, проведених Варшавським університетом, рівень готовності поляків приймати українських біженців із можливістю поселення стрімко знизився. Якщо у квітні 2022 року 30% респондентів були згодні приймати біженців, то у січні 2023 року цей показник зріс до 37%, однак уже в червні 2024 року знизився до 17%.
Ця тенденція відображає кілька важливих аспектів, зокрема різні рівні взаємодії між місцевим населенням і біженцями, які добре пояснюються через шкалу соціальної дистанції Богардуса. На початковому етапі війни рівень солідарності був надзвичайно високим, що можна пояснити емоційним шоком від війни та сильним відчуттям спільної історії, що єднає Україну та Польщу. На цьому рівні переважала емпатична взаємодія: поляки готові були не лише підтримувати українців морально, а й надавати їм тимчасове житло, фінансову допомогу та гуманітарну підтримку. Є купа щемливих історій про те, як гостинно поляки зустрічали змучених дорогою і невизначеністю українців у лютому-березні 2022 року, надавали їм свої помешкання, їжу, одяг, медикаменти тощо.
Проте з часом почали виявлятися соціальні та економічні розбіжності, що позначилося на рівні прийняття біженців. Вони відображають рівень практичної взаємодії, де стають впливовими такі чинники, як конкуренція за робочі місця, соціальні виплати та інтеграція в освітню систему. На цьому етапі частина місцевого населення почала сприймати біженців як довгостроковий фактор, що може змінювати ринок праці та соціальну політику. Як наслідок рівень підтримки почав знижуватися.
Останні дані, які свідчать про 17% згоди на прийняття біженців із поселенням у червні 2024 року, відображають перехід до етапу конфліктної взаємодії, коли відбувається поляризація суспільства. Це помітно у Польщі, де політичний дискурс навколо біженців став більш гострим, а в медіапросторі почали з’являтися антиукраїнські наративи, які використовуються деякими партіями для мобілізації виборців.
Додатковий вимір аналізу соціальної дистанції становлять групи. У різних сегментах польського суспільства рівень ставлення до українських біженців відрізняється. Молодь і мешканці великих міст, які частіше взаємодіють із українцями в університетах і на робочих місцях, мають більш позитивний рівень прийняття. Водночас у регіонах із безробіттям та меншими ресурсами для інтеграції рівень підтримки є значно нижчим.
Загалом дані опитувань Варшавського університету підтверджують тенденцію до зростання дистанції між українськими біженцями та місцевим населенням у Польщі. Це ставить перед ЄС та національними урядами виклик розробки ефективних інтеграційних стратегій, які зможуть зменшити соціальну напругу та допомогти в адаптації як місцевих громад, так і новоприбулих українців.
Можуть залишитися, але нові біженці не потрібні, – Чехія
Ставлення чехів до українських біженців залишається загалом позитивним, проте з певними застереженнями щодо подальшого зростання їхньої кількості в країні.
Як свідчать дані опитування STEM, у 2022 році 70% чехів підтримували прийняття українських біженців, проте вже у 2024 році ставлення стало більш стриманим. Близько 47% респондентів (сума відповідей “точно ні” та “швидше ні”) не підтримують ідею того, що українці мають залишитися в країні, тоді як 53% все ще висловлюють схвалення щодо їхнього перебування.
Ці зміни відображають тенденцію, характерну для багатьох європейських країн: на початковому етапі війни домінувала емоційна підтримка та солідарність із біженцями, однак з часом суспільні настрої стали більш прагматичними. Чехи все ще переважно підтримують українських біженців, однак водночас 59% вважають, що уряд має обмежувати їхній приплив.
Цікаво, що порівняно з Польщею, де рівень підтримки значно знизився, у Чехії зберігається баланс між схваленням прийняття біженців і бажанням контролювати їхню кількість. Водночас існують групи населення, які частіше демонструють негативне ставлення, зокрема ті, хто менше контактує з українцями в повсякденному житті. Також можна відзначити, що питання інтеграції біженців залишається викликом, і ця тема поступово набуває політичного забарвлення.
Загалом, у чеському суспільстві немає однозначного відторгнення українців, проте зростає запит на більш впорядковану політику щодо біженців та їхньої інтеграції. У майбутньому важливим фактором стане економічна ситуація та те, наскільки ефективно уряд зможе поєднати гуманітарні зобов’язання з внутрішніми викликами.
Німеччина втомилася від міграційної кризи
Ставлення німців до біженців, зокрема українських, є складною та динамічною темою, що значною мірою залежить від загального політичного й економічного контексту. Німеччина є однією з головних країн-реципієнток біженців у Європі, й українці становлять значну частину цієї групи. За даними на 2024 рік, у країні перебуває понад 1,1 млн громадян України, що робить їх найбільшою групою біженців у Німеччині.
Інфографіка демонструє загальні тренди ставлення німецького суспільства до прийому біженців із різних країн, що певною мірою відображає й ставлення до українців. У 2023 році 52% німців підтримували прийом такої ж чи більшої кількості біженців, але у 2024 році ця цифра знизилася до 36%. Це може свідчити про втому від міграційної кризи, побоювання щодо інтеграційних викликів і зростання економічних труднощів. Дослідження Центру міжнародних інституційних порівнянь і міграційних досліджень Інституту Ifo в Мюнхені показало, що лише п’ята частина українських біженців у Німеччині планує повернутися до України найближчим часом. У 2022 році 46% респондентів висловлювали бажання повернутися, тоді як влітку 2023 року ця цифра знизилася до 21%. Наразі 77% біженців планують залишитися в Німеччині на найближчі роки.
Також помітне посилення громадської підтримки ідеї обмеження права на притулок: у 2024 році 43% німців висловилися за подальші обмеження в міграційній політиці. Це корелює з тенденцією зростання популярності консервативних і правопопулістських партій, які виступають за жорсткіший контроль міграційних потоків.
Важливо зазначити, що хоч ця статистика охоплює біженців із різних країн, саме українські мігранти часто сприймаються більш позитивно через їхній статус воєнних біженців та культурну близькість. Проте, в умовах загальної міграційної втоми, їхнє сприйняття теж може змінюватися, особливо якщо політичні сили використовуватимуть дедалі ширшу антимігрантську риторику.
Отже, Німеччина залишається відкритою для біженців, але все більше громадян схиляються до того, що масштаби прийому мають бути переглянуті, а міграційна політика стати більш контрольованою. Це означає, що українцям, які шукають притулку в Німеччині, може ставати складніше отримувати підтримку, яку вони мали в перші роки після початку повномасштабної війни.
