Світові війни ніколи не починаються так, як ми звикли собі це уявляти. Не буває урочистого оголошення, не з’являється момент, коли вся планета раптом усвідомлює: почалася нова глобальна катастрофа. У 1914 році більшість європейців сприймали конфлікт після сараєвського замаху як ще одну регіональну війну, подібну до багатьох попередніх. У 1939-му вторгнення Німеччини до Польщі теж не одразу виглядало початком світового протистояння, яке охопить континенти.
Лише з відстані років історики визначають дату, яка стає символічним початком нової епохи. Саме тому сьогодні дедалі частіше звучить питання, яке ще недавно здавалось риторичним: чи не живе світ уже в умовах нової глобальної війни і просто остерігається називати її так?
Три ознаки світової війни
Британський історик Ентоні Гліс, почесний професор Університету Бекінгема, запропонував кілька маркерів глобальної війни, згідно з якими третя світова вже триває. На його думку, великі війни мають кілька повторюваних ознак, і нині ми можемо спостерігати кожну з них.
Першою він називає “війну за вибором”, тобто конфлікт, який починається не через безпосередню загрозу, а через політичне рішення лідерів. Саме так, за його словами, починалися обидві світові війни ХХ століття. Скажімо, у 1939 році Адольф Гітлер розпочав війну не для оборони, а для реалізації експансіоністського проєкту.
Другою ознакою історик вважає ідеологію сили – переконання, що право визначається військовою потугою. У такі моменти міжнародне право поступово втрачає вагу, а політичні рішення дедалі більше спираються на логіку силового домінування.
Третьою ознакою стає готовність до тривалого конфлікту, коли сторони не шукають швидкого компромісу, а налаштовуються на тривалу війну.
Гліс пов’язує ці тенденції з сучасними кризами, передусім на Близькому Сході. Але його критерії, зауважують деякі коментатори, можуть бути застосовані і до інших конфліктів. Зокрема, до війни Росії проти України, яка почалася 24 лютого 2022 року.
Саме цю дату дедалі частіше називають потенційним історичним рубежем, з якого майбутні дослідники можуть почати відлік нової епохи глобальної нестабільності.
Як насправді починаються світові війни
Втім, більшість істориків застерігають від надто прямолінійних висновків. Світові війни рідко мають одну причину або одну дату початку.
Канадсько-британська історикиня Маргарет Макміллан, дослідниця Першої світової війни, неодноразово наголошувала: глобальні конфлікти виникають тоді, коли накладаються одразу кілька кризових процесів – політичних, економічних і військових. Локальні конфлікти, союзницькі зобов’язання, гонка озброєнь і внутрішньополітичні амбіції поступово формують ситуацію, у якій міжнародна система починає руйнуватися.
Німецько-британський історик Крістофер Кларк у своїй відомій книзі The Sleepwalkers описує переддень Першої світової війни метафорою “сомнамбул”. На його думку, європейські лідери не прагнули глобальної катастрофи – вони повільно йшли до неї, не усвідомлюючи наслідків власних рішень.
Саме ця логіка робить сучасні паралелі такими тривожними. Адже міжнародна система сьогодні також переживає період накопичення криз.
Світова війна XXI століття може виглядати інакше
Якщо новий глобальний конфлікт і виникне, він навряд чи буде схожий на світові війни минулого.
У ХХ столітті війна означала зіткнення великих армій і фронтів, що простягалися на тисячі кілометрів. У XXI столітті конфлікт може мати мережеву структуру – складатися з кількох взаємопов’язаних регіональних воєн.
Сьогодні на політичній карті світу вже існує кілька гарячих точок, які потенційно можуть бути частинами одного ширшого геополітичного протистояння: війна Росії проти України, що триває з 2022 року; ескалація конфлікту на Близькому Сході; напруження навколо Тайваню; серія проксі-конфліктів у різних регіонах Африки та Близького Сходу.
Кожен із цих конфліктів має власну логіку. Але разом вони формують картину глобальної стратегічної конкуренції, у якій дедалі активніше беруть участь великі держави.
Ознаки небезпечної епохи
Деякі об’єктивні показники справді нагадують про періоди перед великими війнами.
По-перше, світові військові витрати досягли історичного максимуму. За оцінками міжнародних дослідницьких центрів, держави активно модернізують армії, інвестують у нові технології та збільшують оборонні бюджети.
По-друге, поступово формується нова система геополітичних блоків. Умовно її можна описати як протистояння між західними демократіями – США, країнами Європи, Японією та їхніми союзниками – і державами, які прагнуть переглянути нинішній міжнародний порядок, зокрема Росією, Китаєм, Іраном і Північною Кореєю.
По-третє, розгортається нова гонка озброєнь. Гіперзвукові ракети, космічні системи, кіберзброя та модернізація ядерних арсеналів дедалі частіше стають елементами стратегічної конкуренції між державами.
Усі ці фактори історично характерні для періодів, коли міжнародна система наближалася до масштабних потрясінь.
Чому багато експертів не говорять про Третю світову
Попри тривожні паралелі, більшість істориків і стратегічних аналітиків не вважають, що світ уже перебуває у фазі нової світової війни.
Існує кілька важливих стримувальних факторів.
Перший – ядерне стримування. Наявність великих ядерних арсеналів робить пряме зіткнення між великими державами надзвичайно ризикованим.
Другий – економічна взаємозалежність. Глобальна економіка настільки інтегрована, що масштабна війна між найбільшими державами може спричинити колапс світової економічної системи.
Третій – політична пам’ять ХХ століття. Катастрофічні наслідки двох світових воєн залишаються важливим фактором, який змушує уряди уникати прямої ескалації.
Саме тому багато дослідників воліють говорити про нову холодну війну – тривале глобальне протистояння між великими державами без прямого військового зіткнення.
Історикиня Маргарет Макміллан у цьому зв’язку звертає увагу на ще одну важливу деталь: суспільства часто уникають самого слова “війна”. Держави називають військові кампанії “операціями”, “інтервенціями”, “поліцейськими діями” або, як у випадку Росії, – “спеціальною воєнною операцією”. На думку дослідниці, така мовна маніпуляція має політичну мету – зменшити моральну вагу того, що відбувається.
“В основі війни – застосування сили однією групою людей до іншої, щоб змусити її виконувати свою волю“, – пояснює Макміллан, нагадуючи класичне визначення Карла фон Клаузевіца. Саме тому, вважає вона, важливо називати речі своїми іменами.
Війна – не інстинкт, а політичний проєкт
Маргарет Макміллан звертає увагу на ще один важливий аспект: війна не є просто проявом людської агресії. На її думку, це високоорганізована діяльність, яка вимагає підготовки, дисципліни, тренування та політичної мобілізації.
“Війна – мабуть, найбільш організована з усіх людських видів діяльності“, – зазначає Макміллан.
Щоб вести війну, держави повинні створювати інституції, навчати солдатів, формувати психологічну готовність суспільства до насильства. Саме тому війни не виникають раптово – їм передує довгий процес політичної підготовки.
Це означає, що війни є не лише наслідком емоцій чи конфліктів, а насамперед результатом свідомих політичних рішень.
Війна як момент історичної концентрації
Попри руйнівний характер, війни нерідко стають моментами глибоких суспільних змін. Маргарет Макміллан звертає увагу на парадокс: великі конфлікти не лише руйнують держави та життя людей, а й здатні радикально змінювати суспільства.
“Війна зосереджує увагу на тому, що справді важливе“, – зазначає вона. У кризові моменти нації змушені швидко визначати свої пріоритети: що саме вони прагнуть захистити, які цінності вважають фундаментальними і заради чого готові жертвувати.
Історія знає чимало прикладів, коли саме війни ставали каталізаторами масштабних політичних і соціальних трансформацій. Після Першої світової війни в багатьох країнах було розширено виборчі права, зокрема жінки отримали можливість брати участь у політичному житті. Після Другої світової війни низка держав почала створювати системи соціального забезпечення, збільшувати соціальні виплати та розширювати роль держави у захисті громадян.
Україна сьогодні також переживає подібний історичний перелом. Повномасштабна війна прискорила процеси, які зазвичай тривають десятиліттями: формування політичної нації, зміцнення громадянської солідарності, переосмислення власної історії та ролі держави.
Саме в такі моменти, як нагадує Макміллан, суспільства раптом починають чіткіше бачити власні цінності і усвідомлювати, що насправді стоїть на кону.
Війни починаються непомітно
Найбільша історична іронія полягає в тому, що сучасники майже ніколи не розуміють, коли саме їхня епоха входить у фазу великої війни.
У 1914 році більшість людей вірили, що конфлікт завершиться за кілька місяців. У 1939-му багато хто сприймав нову війну як обмежений європейський конфлікт.
Лише десятиліття потому історики визначили ті дати, які сьогодні значаться у підручниках.
Саме тому питання про початок нової світової війни залишається відкритим. Можливо, сучасний світ справді перебуває лише на етапі геополітичної турбулентності. А можливо, людство вже вступило у нову історичну епоху – просто ще не знайшло для неї назви.
І якщо історія чогось навчає, то передусім одного: найбільші катастрофи людства майже завжди починаються тихо – задовго до того, як їх визнає сам світ.
