Зустріч президента України Володимира Зеленського з лідерами Великобританії, Франції та Німеччини відкрила дискусію про те, хто сьогодні ухвалює ключові рішення в Європі і чи відповідають сформовані формати новому розподілу політичної ваги на континенті. Ці питання звучать особливо гостро на тлі спроб європейських лідерів через саміт G7 вплинути на Дональда Трампа і прив’язати його до власної переговорної рамки щодо війни в Україні.
Разом з тим, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск фактично поставив під сумнів саму логіку формату Е3, заявивши, що домовленості, вироблені без участі Варшави, не можуть вважатися обов’язковими для Польщі. Його слова знайшли відгук в Італії, де Джорджа Мелоні також не приховує скепсису щодо появи вузького кола держав, які претендують на особливу роль у визначенні майбутнього України та європейської безпеки.
За цією суперечкою стоїть значно більше, ніж образа через відсутність на окремій зустрічі.
Від Brexit до війни. Як виник формат Е3
Формат Е3 об’єднує Велику Британію, Францію та Німеччину. Він не має статуту, секретаріату чи формальних процедур. Його поява стала наслідком Brexit і спробою зберегти постійну координацію між трьома найбільшими військово-політичними центрами Західної Європи.
Спочатку Е3 використовувався переважно для обговорення міжнародних криз, насамперед іранської ядерної програми, ситуації на Близькому Сході та глобальної безпеки. Проте після російського вторгнення в Україну значення цього механізму різко зросло.
Лондон, Париж і Берлін почали дедалі частіше виступати як окремий центр координації політики щодо війни. Поступово Е3 перетворився на майданчик, де узгоджуються позиції щодо санкцій, військової підтримки України, переговорних перспектив і майбутньої архітектури безпеки на континенті.
Зустріч у Лондоні за участю Зеленського стала черговим свідченням того, що формат виходить за межі консультаційного клубу і починає претендувати на особливу роль у виробленні європейської стратегії.
Чому Польща побачила проблему
Реакція Варшави пов’язана не лише з конкретною зустріччю.
За останні чотири роки Польща стала одним із головних центрів підтримки України. Через її територію проходить значна частина військової допомоги, вона послідовно виступає за жорстке стримування Росії, а її оборонні витрати сьогодні належать до найвищих у НАТО.
У польському політичному класі сформувалося переконання, що країна давно вийшла за межі ролі регіонального гравця. Варшава вважає себе державою, без якої неможливо серйозно обговорювати безпеку східної частини Європи.
Тому поява формату, де вирішуються питання України без участі Польщі, була сприйнята як сигнал про можливе формування нового неформального центру ухвалення рішень.
Показово, що Туск не обмежився критикою самої зустрічі. Він заявив про обережне ставлення до окремих західноєвропейських ідей щодо швидкого відновлення діалогу з Володимиром Путіним. У Варшаві побоюються, що переговорна дипломатія може почати випереджати безпекові реалії війни.
Італія теж не хоче залишатися осторонь
Польща виявилася не єдиною країною, яка поставила питання про репрезентативність Е3.
Дональд Туск розповів, що під час розмови з прем’єркою Італії Джорджею Мелоні почув схожу оцінку ситуації. Для Рима проблема має власний вимір.
Італія залишається третьою економікою єврозони, членом G7, однією з найбільших держав ЄС та важливим учасником європейських безпекових ініціатив. У Римі важко погоджуються з логікою, за якої країна такого масштабу не бере участі в обговоренні майбутнього континенту.
Сам Туск досить відверто описав ситуацію. Якщо існує “трійка”, невдоволеними залишаються Польща та Італія. Якщо створюється “п’ятірка”, питання починає ставити Іспанія. Якщо ж до переговорів залучаються всі країни ЄС, процес стає значно повільнішим і складнішим.
Таким чином дискусія навколо Е3 демонструє стару проблему європейської політики: як поєднати ефективність ухвалення рішень із представництвом інтересів усіх ключових держав.
Європа вже бачила такі конструкції
Суперечка навколо Е3 має цікаві історичні паралелі.
Після завершення наполеонівських війн у XIX столітті в Європі сформувався так званий Концерт великих держав. Британія, Франція, Російська імперія, Австрія та Пруссія фактично створили систему, в межах якої головні рішення щодо континенту вироблялися у вузькому колі найвпливовіших столиць.
Формально існували десятки інших держав, але саме великі сили визначали правила гри.
Подібна логіка неодноразово відтворювалася і в новітній історії. У Європейському Союзі багато рішень десятиліттями формувалися навколо франко-німецького тандему. Саме Париж і Берлін традиційно виступали головним двигуном інтеграції.
Сьогодні до цієї осі дедалі активніше долучається Великобританія. Війна в Україні, криза європейської безпеки та повернення геополітики створили умови для виникнення нового неформального директорату, який багато хто вже асоціює саме з Е3.
Хто формуватиме Європу після війни
Нинішня дискусія стосується не лише України.
Насправді йдеться про те, як виглядатиме система влади всередині Європи в наступні десятиліття. Після 2022 року значення держав Центрально-Східної Європи помітно зросло. Польща стала одним із головних військових центрів континенту. Країни Балтії виявилися серед найбільш послідовних прихильників жорсткої політики щодо Кремля. Румунія перетворюється на важливий безпековий вузол Чорноморського регіону.
Ці зміни закономірно породжують питання: чи відповідають старі механізми новій політичній реальності?
Саме тому суперечка навколо Е3 виходить далеко за межі дипломатичного етикету. Для Польщі це дискусія про власний статус. Для Італії – про місце серед провідних держав ЄС. Для Великої Британії, Франції та Німеччини – про збереження можливості швидко координувати дії в умовах війни.
А для всієї Європи – про те, чи буде майбутня система безпеки формуватися вузьким колом держав, чи поступово трансформується у ширшу конфігурацію, де нові центри сили також отримають право голосу. Саме навколо цього питання сьогодні й розгортається політична боротьба, прихована за на перший погляд технічною дискусією про формат Е3.
Україна, Польща та історична політика: додатковий вимір конфлікту
Невдоволення Варшави форматом Е3 не виникло ізольовано – воно наклалося на чергове загострення українсько-польських дискусій про історичну пам’ять. Додатковим тригером стала реакція Польщі на рішення щодо присвоєння підрозділу ССО імені Героїв УПА, що традиційно викликає у Варшаві різку політичну чутливість через різні інтерпретації Волинських подій і ролі УПА в історії Другої світової війни.
Для Польщі історична пам’ять давно перестала бути суто академічною темою і все частіше працює як елемент внутрішньої політики та зовнішньополітичних сигналів. Тому символічні кроки Києва у цій площині сприймаються значно гостріше, ніж у більшості інших європейських столиць.
У підсумку дискусія про Е3 частково накладається на ширший контекст українсько-польських напружень. У польському політичному полі дедалі частіше звучить логіка взаємності – підтримка України співвідноситься з очікуванням врахування польської позиції в історичних питаннях.
З українського боку ці рішення трактуються як сфера суверенної історичної політики та права самостійно формувати власний національний наратив, що робить компроміс у цій площині значно складнішим, ніж у практичних питаннях безпеки.
У результаті історичний вимір починає впливати і на ширшу дискусію про Е3: прагнення Польщі посилити свою роль у європейських переговорах поєднується з паралельним накопиченням політичних розбіжностей із Києвом. Саме це накладання безпекового і пам’яттєвого конфліктів робить нинішню реакцію Варшави більш різкою та багатовимірною.
Е3 готує власний мирний план і шукає підтримки Трампа
Останніми тижнями формат Е3 дедалі більше нагадує не консультаційний майданчик, а центр вироблення окремої європейської стратегії щодо завершення війни. За інформацією Bloomberg, Велика Британія, Франція та Німеччина мають намір використати саміт G7 у Франції для переконання президента США Дональда Трампа підтримати їхнє бачення майбутніх переговорів між Україною та Росією.
У Парижі, Берліні та Лондоні виходять із того, що ситуація на фронті більше не виглядає односторонньою перевагою Росії. Навпаки, у європейських столицях дедалі частіше говорять про появу умов, за яких переговори можуть відбуватися на значно вигідніших для України позиціях, ніж це уявлялося ще рік тому.
Саме тому Е3 пропонує власну рамку можливих домовленостей. Її відправною точкою має стати негайне припинення вогню по поточній лінії фронту. При цьому йдеться не про визнання нових кордонів, а про стартову позицію для подальших переговорів. Другим елементом є гарантії безпеки для України, включно з можливим розгортанням багатонаціональних сил. Ці принципи були зафіксовані у спільній заяві лідерів Е3 та Володимира Зеленського після лондонської зустрічі 7 червня.
Важливо, що європейські столиці фактично намагаються змінити саму конфігурацію переговорного процесу. Якщо попередні дипломатичні спроби значною мірою концентрувалися навколо контактів між Вашингтоном і Москвою, то тепер Лондон, Париж і Берлін наполягають на повноцінній участі Європи у виробленні будь-яких майбутніх домовленостей. За даними Bloomberg, країни Е3 хотіли б уже найближчими місяцями вийти на переговорний формат за участю України, Росії, США та європейських держав.
Показово й те, що ця ініціатива з’явилася на тлі певного застою американських переговорних зусиль. Європейські дипломати вважають, що увага адміністрації Трампа частково змістилася до близькосхідної кризи, тоді як війна в Україні потребує нового дипломатичного імпульсу. Саме тому саміт G7 розглядається як можливість повернути українське питання до центру трансатлантичного порядку денного.
Для самої Європи ця дипломатична активність має ще одне значення. Вперше від початку повномасштабної війни найбільші держави континенту намагаються виступати не лише союзниками України, а й співархітекторами майбутнього переговорного процесу. Саме ця претензія на політичне лідерство значною мірою пояснює, чому дискусія навколо Е3 викликає таку увагу в Польщі, Італії та інших країнах, які не хочуть опинитися поза межами нового центру ухвалення рішень.
