ІА”ФАКТ” вже писало про передумови загострення ситуації між Індією та Пакистаном після теракту в Пахалгамі 23 квітня. Індія звинуватила угруповання TRF, здійснила авіаудари по Пакистану та Кашміру, а Пакистан у відповідь пригрозив війною й оголосив про збиття індійських літаків. Обидві сторони поки уникають відкритої війни, однак ескалація розгортається як у військовій, так і в інформаційній площині, зі зростанням активності терористичних груп і кампаній у соцмережах.
Цей конфлікт став інструментом внутрішньої мобілізації: індійський прем’єр Моді зміцнює позиції напередодні виборів, а пакистанську політику контролює армія. Ризики великої війни зростають — особливо у випадку наземного вторгнення або ударів по цивільній інфраструктурі. Тим часом страждають економіки обох країн, порушено регіональні ланцюги постачання, інвестори занепокоєні, а світова спільнота залишається безсилою запобігти подальшій ескалації.
На межі ядерного вибуху: чому конфлікт Індії та Пакистану — вже не тільки Кашмір
Коли дві ядерні держави стоять на межі зіткнення, це вже не просто локальна суперечка. Напруга між Індією та Пакистаном сьогодні — не лише про Кашмір чи давнє суперництво. Це про те, як ланцюгова реакція від локального конфлікту може докотитися до кожного з нас, хоч би де ми були.
Пекін закликає сторони до стриманості. З одного боку, це стандартна дипломатія. Але з іншого, Китай має дуже конкретну причину для занепокоєння: мільярдні інвестиції в Пакистан, зокрема в “Китайсько-пакистанський економічний коридор”, проходять саме через зону потенційних бойових дій. Тож на кордоні з Індією вже підвищено бойову готовність.
Іран тим часом виступає у звичній для себе ролі миротворця. У Тегерані кажуть, що мають “історичні й культурні зв’язки” з обома сторонами і готові бути посередниками. Це частина нової лінії Тегерана: демонструвати здатність до дипломатії там, де всі бояться загострень.
Бангладеш обмежився стриманими заявами про “глибоку стурбованість”, Афганістан узагалі мовчить, але ризики очевидні. Війна між двома гігантами може розворушити прикордонні райони, втягнути у вир конфлікту радикалів і бойовиків. І без того нестабільний регіон ризикує скотитися в ще глибший хаос.
Пакистан уже закрив небо для індійських літаків. Це зірвало звичні авіамаршрути між Європою та Південно-Східною Азією. Перевізники змушені шукати обхідні шляхи, час польоту збільшується, логістика ламається. Вартість доставки товарів росте, ланцюги постачання починають буксувати.
Нафта в Азії за добу подорожчала на 7%. І це ще навіть не почалося всерйоз. Якщо бойові дії наблизяться до портів Карачі чи Мумбаї, постраждають не лише регіональні, а й глобальні енергетичні потоки. Це означає нові цінники на пальне, транспорт і продукти, причому не десь там, а у нас, удома.
Авіатранзити через Південну Азію — це не лише пасажири, а й чипи з Тайваню, комплектуючі для техніки, електроніка, яку ми щодня тримаємо в руках. Якщо цей вузол зламається, доведеться платити більше за ноутбуки, телефони, побутову техніку й навіть автомобілі. І це торкнеться як України, так і всього Євросоюзу.
Якщо Афганістан або Бангладеш втягнуться у вир дестабілізації, Європа отримає нову хвилю біженців. Це не просто гуманітарна проблема, але й політичний і фінансовий виклик для країн, які вже виснажені попередніми кризами.
А тим часом Китай і Іран можуть скористатися ситуацією, щоб ще більше зміцнити свої позиції в регіоні. Це частина глобальної шахівниці, де кожна криза дає можливість для геополітичного реваншу.
Цей конфлікт зачіпає понад два мільярди людей, які живуть у регіоні, і ще мільйони у світі, який пов’язаний з ним через економіку, енергетику й безпеку. Коли світ спостерігає мовчки, гарячі точки перетворюються на вогнища, які неможливо загасити.
Тож питання не в тому, чи буде війна. А в тому, чи встигне світ щось зробити, перш ніж вона торкнеться кожного з нас.
Війна коштує дорого: як ескалація між Індією та Пакистаном вдарила по гаманцях
Поки військові літаки здіймаються в небо, а дипломати сваряться на брифінгах, економіка мовчки рахує збитки. Поточна геополітична напруга між Індією та Пакистаном — це не тільки страх перед ядерною війною, а й цілком реальні втрати: валютні падіння, обвал бірж і втеча капіталу. Рахунок пішов на мільярди.
Індійські ринки ніби навчені попередніми кризами. Одразу після ударів по Пакистану Sensex та Nifty злегка просіли, але вже за день показали обережне зростання. Допомогло те, що в той самий тиждень Індія уклала велику торговельну угоду з Великою Британією.
Іноземні інвестори повелися неоднозначно: $1,7 млрд вивели з боргового ринку, але $1,5 млрд вклали в індійські акції: схоже, ставки роблять на довгострокову перспективу.
Єдина тривожна нота — індійська рупія. Вона впала до позначки 84,68 за долар. Ринок чекає, чи втрутиться Центробанк.
На пакистанській фондовій біржі (KSE-100) паніка: одразу після індійських ударів індекс обвалився на понад 2 000 пунктів.
І це не дивно: зовнішній борг перевищує $131 млрд, золотовалютні резерви на межі, а країна досі залежить від програми МВФ на $7 млрд.
Сільське господарство, яке дає роботу кожному другому пакистанцеві, також у зоні ризику: Індія пригальмувала дію Договору про води Інду — а це головна водна артерія для фермерських регіонів Пакистану.
Загроза великої війни між двома ядерними державами викликала традиційну реакцію: інвестори побігли в золото й держоблігації США, хоча фондові ринки загалом тримаються.
Нафта теж здорожчала: лише після закриття пакистанського повітряного простору ціни підскочили на 7%. Трейдери бояться за транспорт через Аравійське море, зокрема, порт Карачі.
Пекін нервує. Його улюблений проєкт у регіоні — Китайсько-Пакистанський економічний коридор — проходить саме через Кашмір. Якщо тут вибухне війна, інфраструктурна мрія Сі Цзіньпіна вартістю понад $60 млрд може зійти нанівець.
У XXI столітті економіка реагує на війни швидше, ніж танки встигають виїхати з ангарів. Індія поки тримається — на фоні зростання, резервів і впевненості. Пакистан — на межі. Але навіть найстійкіші ринки не витримають, якщо постріли не вщухнуть.
Війна без кордонів: як конфлікт Індії та Пакистану б’є по мирному населенню
Поки у світі рахують винищувачі й ракети, тисячі людей у прикордонних селах з обох боків просто намагаються вижити. Для них ця війна — не стратегія, а втрачені домівки, страх перед облавами, неможливість вийти по воду або відправити дитину до школи. Гуманітарна ціна конфлікту вже реальна і вона зростає щодня.
Після індійських ударів 7 травня по кількох цілях у Пакистані загинуло щонайменше 26 людей. Серед них були жінки й діти. У пакистанських селах біля Лінії контролю почалося стихійне переселення — люди їдуть у глиб країни, рятуючись від можливого повторного обстрілу. Влада Пакистану офіційно не визнає “біженців”, але місцеві ЗМІ фіксують масовий виїзд.
У Пакистані зараз живе понад 800 тисяч афганців, які втекли після приходу до влади талібів. І саме на них тепер спрямовано політику “на вихід”: депортація без гарантій безпеки. ООН і “Лікарі без кордонів” попереджають: це загрожує гуманітарною катастрофою просто в тіні нового конфлікту.
Після теракту в Пахалгамі індійська влада відповіла “на повну”: понад 2000 арештів у Кашмірі, зруйновані будинки підозрюваних, облави вночі, закриті школи. Влада пояснює це “боротьбою з тероризмом”, але правозахисники говорять про колективне покарання, придушення свободи слова й страх серед мирних мешканців.
Міжнародні організації, включно з ООН, закликають обидві сторони допустити гуманітарні місії в постраждалі райони. Але в умовах воєнної риторики, закритих зон і страху перед провокаціями допомога мінімальна. Люди в прикордонних районах залишаються наодинці зі своїм страхом.
У кожній війні є ті, про кого не говорять. Це діти, яких евакуюють з прикордонних шкіл. Жінки, які бояться виходити з дому. Люди, яких забирають без ордера. І поки генерали визначають, де саме “червона лінія”, для багатьох вона вже давно перейдена.
Кашмір сьогодні — не лише поле бою, а й зона мовчазної гуманітарної катастрофи. І доки великі гравці міряються ракетами, прості люди з обох боків лінії контролю платять справжню ціну за цю війну.
Коли війна стає питанням арифметики: хто сильніший — Індія чи Пакистан?
Поки світ уважно стежить за кожним рухом на Лінії контролю в Кашмірі, військові аналітики вже склали всі цифри. Обидві країни — з ядерною кнопкою та з мільйонними арміями. Але хто має реальну перевагу, якщо конфлікт перейде зі слів у повномасштабне зіткнення?
Індія має одну з найбільших армій світу — понад 1,4 мільйона активних солдатів і понад 1 мільйон резервістів. У неї більше 4 000 танків, тисячі артилерійських установок і потужна логістика.
Пакистан значно менший: приблизно 650 тисяч військових і 2 500 танків. Але він компенсує це мобільністю, швидким перекиданням підрозділів і знанням рельєфу у прикордонних районах. Його армія адаптована до боїв у гірських умовах.
Індія має понад 700 бойових літаків, зокрема французькі Rafale, російські Су-30МКІ та модернізовані Mirage 2000. А ще систему ППО S-400, яка здатна перехоплювати ракети на сотні кілометрів.
У Пакистану — менше літаків (приблизно 450), але серед них є американські F-16 і китайські JF-17. Останні версії мають сучасну авіоніку і використовуються як для перехоплень, так і для ударів.
Тут Пакистан практично без шансів. Індія має два авіаносці, понад 30 великих кораблів і 16 підводних човнів, серед яких і носії ядерних ракет. Пакистан має лише 8 підводних човнів і 10 фрегатів, здебільшого китайського виробництва.
Індія має тактичні ракети BrahMos, Pralay і Nirbhay. Також на озброєнні — дрони MQ-9 Reaper (американського виробництва), які здатні завдавати високоточних ударів.
Пакистан не відстає: у нього — ракети Fatah-II і китайські дрони CH-4, які активно використовувалися для стеження та атак у регіоні Белуджистан.
У кіберпросторі обидві країни ведуть “невидиму війну”. Індія запустила програму “Operation Sindoor” для захисту критичної інфраструктури, а Пакистан активно інвестує у створення кіберрозвідки.
Індія і Пакистан мають приблизно по 170–200 ядерних боєголовок. Різниця — у доктринах. Індія офіційно дотримується принципу “No First Use”, тобто не застосовує ядерну зброю першою. А от Пакистан відкрито залишає за собою право на “превентивний удар”, якщо вважає, що його виживанню загрожує небезпека.
Індія має кількісну та якісну перевагу — від флоту до авіації. Але Пакистан робить ставку на швидкість, тактичні ракети, кібервійну і ядерне стримування. У реальності ж усе зводиться до стримування, бо навіть найбільша армія не захистить від ядерної катастрофи.
…Коли нафта дорожчає ще до початку повномасштабних боїв, коли чипи для телефонів опиняються під загрозою через авіаційні зміни, а кожен новий заголовок ламає фондові ринки, це вже не питання далекого Кашміру. Це не про “там”, а про “тут”. У світі, де товар обертається за години, а страх перед війною — за хвилини, не буває “локальних конфліктів”, є тільки глобальні наслідки.
Індія і Пакистан тримають пальці над ядерними кнопками, світ мовчить, Китай нервово підраховує мільярди, а в афганських таборах уже пакують речі на новий марш виживання. Коли геополітика — це не переговори, а арешти вночі, коли цифри зі зведень переходять у реальні смерті, залишається головне запитання: чи готовий світ прокинутись раніше, ніж хмара над Карачі або Нью-Делі стане новим початком — не історії, а її кінця?
Тетяна Вікторова
