Всесвітній економічний форум у Давосі 2026 року відбувся на тлі глибокої глобальної нестабільності та демонтажу повоєнного світового порядку. Традиційна роль форуму як майданчика для багатостороннього діалогу та компромісу опинилася під загрозою через політику сили США під керівництвом Дональда Трампа, конфлікти інтересів між Європою та Америкою та посилення геоекономічної конкуренції. Форум мав стати майданчиком для обговорення стратегічної автономії Європи, гарантій безпеки для України та масштабного “Плану процвітання” на $800 млрд, проте суперечки навколо Гренландії та американських ультиматумів змістили фокус, продемонструвавши, наскільки складно досягати узгоджених рішень у сучасному світі.
Давос-2026: останній шанс світового порядку чи арена сили Трампа?
Всесвітній економічний форум у Давосі 2026 року входить у власну історію як зібрання, що відбувається на тлі фактичного демонтажу того світового порядку, заради якого його колись і створювали. Символічно, що гасло цьогорічної зустрічі ‒ “Дух діалогу” ‒ виглядає майже іронією в момент, коли головний гість форуму, президент США Дональд Трамп, протягом року послідовно руйнував самі засади багатосторонності, правил і передбачуваності.
The Guardian визначає нинішній Давос як “last-chance saloon” ‒ зустріч останнього шансу перед фінальним розходженням шляхів. І це не журналістська гіпербола. До швейцарських Альп Трамп прибуває з найбільшою в історії американською делегацією ‒ демонстративно, “гуртом”, як імперський сигнал сили. Йдеться не просто про присутність США, а про претензію на домінування в просторі, який традиційно був символом компромісу.
За рік після своєї другої інавгурації Трамп перетворив глобальну політику на серію ультиматумів: тарифні погрози союзникам, тиск на НАТО, прямі військові дії за межами міжнародно визнаних мандатів. У цьому контексті Давос уже не виглядає місцем діалогу. Він схожий на арену, де різні частини Заходу намагаються зрозуміти, чи ще існує спільна мова.
Особливо показовим став шок у європейських столицях напередодні форуму: погрози Вашингтона запровадити каральні мита проти союзників у разі відмови підтримати американські плани щодо Гренландії змусили дипломатів ЄС терміново збирати кризові наради. Тож Давос починається не з оптимістичних панелей, а з екстреного режиму стримування трансатлантичного конфлікту.
Опитування Всесвітнього економічного форуму лише фіксує цю реальність: головним ризиком найближчих років учасники називають геоекономічну конфронтацію, а другим ‒ повномасштабну війну між державами. Світ, який ще недавно вірив у керовану глобалізацію, входить у фазу відкритого силового перерозподілу.
Парадокс Давоса-2026 полягає в тому, що саме США ‒ держава, яка десятиліттями була гарантом повоєнного міжнародного порядку, ‒ тепер підводить його до межі. Про це майже прямо говорить генсек ООН Антоніу Гутерреш, застерігаючи: вибіркове дотримання міжнародного права створює небезпечний прецедент. Якщо раніше правила підривали авторитарні режими, то тепер це дедалі частіше робить держава, яка ці правила писала.
На цьому тлі Давос перетворюється на простір спротиву без реального механізму впливу. Європейські лідери, керівництво НАТО, Єврокомісії, ООН намагаються врятувати бодай уламки багатостороннього світу, але роблять це в умовах, коли сам інструмент для таких переговорів виглядає виснаженим і позбавленим легітимності.
Форум усе ще збирає десятки глав держав, сотні міністрів і керівників корпорацій. Але за блиском Альп, приватними літаками й шампанським дедалі чіткіше проглядається головне питання: чи не став Давос символом світу, який уже не працює, але ще не готовий піти зі сцени.
Європа проти “закону сильнішого”: макронівська відповідь Давосу Трампа
Виступ президента Франції Емманюеля Макрона в Давосі став однією з найжорсткіших європейських політичних заяв форуму і водночас спробою сформулювати альтернативу світу, що дедалі швидше скочується до логіки сили. Макрон використав трибуну Давоса, аби прямо назвати те, що відбувається. За словами французького президента, світ входить у “беззаконну фазу”, де правила більше не гарантують безпеки, а суверенітет стає предметом торгу. Особливо гостро він окреслив характер нової конкуренції зі Сполученими Штатами, які, за його словами, дедалі частіше вимагають односторонніх поступок і прагнуть послабити Європу, використовуючи мита, економічний тиск і політичні ультиматуми.
Макрон не приховував: трансатлантичні відносини більше не є автоматично партнерськими. Накопичення тарифних бар’єрів, порушення економічного суверенітету та спроби нав’язати Європі чужі рішення, зокрема в питаннях безпеки, свідчать про зсув від співпраці до примусу. У цьому контексті президент Франції прямо застеріг від пасивного прийняття «закону сильнішого», назвавши неоколоніальний підхід тупиковим і небезпечним.
Водночас Макрон намагається вийти за межі простої критики США. Він пропонує діагноз глобального дисбалансу, в якому відповідальність розподіляється між ключовими центрами сили: надмірне споживання в США, надлишкові інвестиції та недостатній внутрішній попит у Китаї, а також структурна слабкість і дефіцит конкурентоспроможності в самій Європі. Для Макрона це не взаємні звинувачення, а аргумент на користь спільної відповідальності держав G7 за відновлення економічної рівноваги.
Центральною відповіддю Європи на цю кризу президент Франції називає захист мультилатералізму, але не як абстрактної цінності, а як практичного інструменту виживання. У макронівській логіці мультилатералізм можливий лише за умови посилення стратегічного та економічного суверенітету ЄС ‒ більшої автономії, здатності інвестувати у власні технології та захищати власні інтереси.
Показовим став приклад Гренландії, до якого звернувся Макрон. Спільна європейська місія та координація військової присутності у відповідь на заяви Дональда Трампа про можливу анексію острова стали для нього практичною демонстрацією того, як Європа може діяти колективно, а не розрізнено, навіть у межах НАТО.
Окремий акцент Макрон зробив на економічному вимірі суверенітету. Він закликав Європу різко збільшити інвестиції в критичні сфери ‒ штучний інтелект, квантові технології, “зелену” трансформацію, оборону та безпеку, а також активізувати приватний капітал. Європа, за його словами, все ще залишається простором верховенства права і передбачуваності і саме це має стати її конкурентною перевагою у світі нестабільності.
У Давосі Макрон фактично сформулював європейський маніфест проти політики залякування: повага замість хуліганства, наука замість теорій змови, право замість жорстокості. Це не лише ціннісна декларація, а й спроба зібрати політичну волю навколо ідеї Європи як самостійного глобального гравця між американським тиском і китайською моделлю державного капіталізму.
“Червоні лінії перетнуті”: бельгійський сигнал про кінець атлантичної ілюзії
Виступ прем’єр-міністра Бельгії Барта Де Вевера на форумі в Давосі став, мабуть, найвідвертішим європейським попередженням Сполученим Штатам за весь час другої каденції Дональда Трампа. Де Вевер прямо заявив, що Трамп “перетинає червоні лінії”. За його словами, ЄС надто довго намагався заспокоїти Білий дім ‒ і в тарифній політиці, і в очікуванні американської підтримки України. Але момент компромісів вичерпано: подальші поступки лише закріплять асиметрію, в якій Європа перестає бути партнером і перетворюється на об’єкт тиску.
Особливу тривогу, за словами бельгійського прем’єра, викликає безпрецедентність американської поведінки: погрози військовим втручанням щодо союзників по НАТО та готовність до торговельної війни всередині атлантичного простору. Це, на його думку, не просто тактичні помилки, а симптом глибшої трансформації США, які дедалі менше мислять у категоріях союзництва.
У цій логіці Де Вевер формулює одну з найжорсткіших тез Давоса-2026: Європа не може залишатися “травоїдною” у постатлантичному світі. Якщо атлантизм справді зруйнується, разом із ним зникне і звична модель глобалізації, побудована на відкритих ринках і спільних правилах. Світ повертається до конкуренції блоків і сфер впливу ‒ і в такій реальності наївність стає стратегічною вразливістю.
Бельгійський прем’єр закликає Європу “прокинутися і переозброїтися” ‒ не лише у військовому, а й у технологічному сенсі. Його попередження звучить майже екзистенційно: ЄС став критично залежним від технологій, які не контролює, і без власних платформ ризикує втратити економічний суверенітет. Окремий і особливо болючий акцент він зробив на українському питанні. Де Вевер зізнався, що був шокований позицією США на зустрічі “коаліції охочих”, де американські представники заявили про небажання ставати на чийсь бік у війні Росії проти України. Для політика, який виріс у логіці холодної війни, така “нейтральність” у конфлікті між демократією і тиранією означає відмову Заходу від власних цінностей.
Ця роз’єднаність, наголосив він, працює на користь Кремля. Якщо Путін бачить, що одна країна НАТО погрожує іншій, це не стримує агресію, а навпаки, заохочує її. Те саме стосується й Китаю, який уважно спостерігає за ерозією західної єдності.
Україна в Давосі-2026: між очікуваннями і реальністю
У центрі уваги глобальної дипломатії під час Всесвітнього економічного форуму цього року мала опинитися Україна ‒ не лише як жертва триваючої агресії Росії, а й як активний партнер Заходу у формуванні мирного й економічного порядку після війни. Але реальна ситуація в Давосі виявилася значно складнішою та непередбачуванішою.
Президент Володимир Зеленський не поїхав до Давоса, хоча спершу така участь була планована. Офіційно він заявив, що вирішив залишатися в Україні через енергетичну кризу, викликану новими масованими російськими ударами по енергетичній інфраструктурі, що спричинило масштабні відключення електрики та опалення. За його словами, це нині головний пріоритет, і він “обирає Україну, а не економічний форум” до моменту, коли можуть бути досягнуті конкретні угоди з безпеки та підтримки.
Інший важливий чинник рішення ‒ те, що Зеленський не хотів їхати без гарантованої «змістовної зустрічі» з президентом США Дональдом Трампом, на якій планувалося підписання ключових документів.
Незважаючи на відсутність президента, українська делегація, включно з керівником Офісу Президента Кирилом Будановим, взяла участь у панельних дискусіях і переговорах. Буданов повідомив, що Україна є безпосереднім учасником мирних переговорів і хоч там є рух уперед, просування до швидкого миру ще немає ‒ мирний процес залишається складним і поступовим.
Українські офіційні особи в Давосі також проводили зустрічі з радниками з національної безпеки кількох західних країн, у тому числі Франції та Німеччини, обговорюючи підтримку та гарантії безпеки.
Однією з головних очікуваних подій форуму було підписання так званого “Плану процвітання” ‒ масштабного пакета для післявоєнного відновлення України із залученням фінансування та інвестицій на приблизно $800 млрд. Ще на початку січня цей документ позиціонували як потенційний результат зустрічі президента Зеленського з Трампом у Давосі.
Проте підписання угоди не відбулося. За даними західних ЗМІ, зустріч з Трампом, під час якої мали поставити підписи, була скасована, а сам документ ще потребує доопрацювання ‒ зокрема щодо юридичних і політичних механізмів співпраці між Україною, США та ЄС.
Віцепрем’єр України з питань європейської інтеграції наголосив, що угода про процвітання погоджена на технічному рівні і може бути підписана “у будь-який день”, але головний виклик полягає в тому, що цей документ зобов’язує сторони до спільної роботи над десятками правових інструментів.
Українські очікування щодо Давоса ‒ великий пакт економічної підтримки і чіткі гарантії безпеки ‒ не були повністю реалізовані саме через геополітичні суперечності між США і Європою, а також загострення зовнішньополітичної ситуації, наприклад навколо тиску Вашингтона з питання Гренландії та тарифної політики. Це призвело до перенесення ключових підписань і до скептицизму щодо того, наскільки Захід здатен узгодити “мирний” і “процвітальний” пакети для України саме на форумі.
Для України важливо, що мирний і економічний процес залишається на порядку денному, але ключові рішення тепер залежать від подальшої роботи за межами Давосу ‒ насамперед у форматі прямих переговорів із США та союзниками у Сполучених Штатах і Європі.
