Державна служба у справах дітей оприлюднила дані про усиновлення в Україні з початку року
Під час війни, яка триває четвертий рік, поняття сім’ї набуває особливого змісту. Тисячі дітей в Україні втратили батьків через бойові дії, окупацію, примусову депортацію або ж опинилися без належного піклування у власних родинах, що розпалися під тиском війни та бідності. Для них слово «дім» перестало бути буденною реальністю, а перетворилося на мрію. В умовах, коли суспільство зазнає постійних втрат і викликів, усиновлення стає тим актом людяності, який повертає дітям шанс на дитинство, а дорослим — можливість відчути себе відповідальними за майбутнє країни. Влада та громадські інституції відзначають, що попри складні обставини, українці не перестають брати на себе відповідальність за виховання дітей, котрі залишилися без підтримки найближчих.
Підсумки усиновлення у 2025 році
До Дня усиновлення, який традиційно відзначається в Україні 17 вересня, Державна служба у справах дітей оприлюднила проміжні підсумки. За даними станом на 31 серпня 2025 року, в країні було усиновлено 770 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Розподіл за віковими категоріями демонструє, що найбільше у сім’ї беруть дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Так, упродовж восьми місяців 2025 року родини прийняли до себе 112 малюків до одного року, 163 дітей у віці від року до двох років, 209 дітей у віці від трьох до п’яти років, 185 дітей віком від шести до десяти років і 101 дитину у віці від одинадцяти до сімнадцяти років.
Ця статистика показує важливу тенденцію: охочих стати батьками для немовлят і зовсім маленьких дітей дещо більше, тоді як підлітки та діти старшого віку рідше знаходять нові сім’ї. Проте навіть у цих складних випадках процес усиновлення триває, що свідчить про наявність у суспільстві готовності брати на себе виховання й підлітків, які потребують не меншої любові та підтримки, ніж малюки.
Регіональні особливості
Найбільшу кількість усиновлень у 2025 році зафіксовано у Київській та Дніпропетровській областях — по 91 дитині в кожному регіоні. Високими показниками також вирізняються Одеська область (60 дітей), Закарпаття (52 дитини), Черкащина (50 дітей), Житомирщина (48 дітей) та Львівщина (45 дітей).
Такі цифри не лише відображають демографічні та соціальні масштаби регіонів, а й свідчать про активність місцевих громад, готових підтримати дітей, що залишилися без батьківської опіки. У великих промислових і урбанізованих регіонах, де проживає більше людей, вищий рівень доходів та ширші можливості для виховання, відповідно ймовірність усиновлення зростає. Водночас навіть у менших за населенням областях, як-от Закарпатська чи Черкаська, проявляється сильна соціальна солідарність.
Порівняння з попередніми роками
Загалом, у 2024 році в Україні було усиновлено 1268 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ця цифра майже дорівнює показникам, які фіксувалися ще до початку повномасштабного вторгнення Росії. Таким чином, навіть попри війну, економічні труднощі й вимушену міграцію мільйонів українців, у країні зберігається сталий рівень усиновлень.
Порівняння з даними 2025 року свідчить, що за вісім місяців було усиновлено 770 дітей. Якщо динаміка збережеться до кінця року, загальний показник буде дещо меншим, ніж у попередньому році, проте він залишатиметься досить високим з огляду на нинішні умови. Це підтверджує, що інститут усиновлення не занепадає, а навпаки, зберігає значення навіть у кризових обставинах.
Інформаційні ресурси та державна підтримка
Для тих, хто замислюється над усиновленням, Міністерство соціальної політики та Державна служба у справах дітей рекомендують звертатися до Єдиної державної платформи з питань усиновлення dity.gov.ua. Саме там можна знайти детальну інформацію про правові умови, процедуру, необхідні документи та можливості, які відкриває усиновлення.
Такі ресурси покликані зробити процес максимально прозорим і доступним, щоб кожна сім’я, яка відчуває внутрішню готовність прийняти дитину, мала змогу отримати консультацію та пройти всі етапи без надмірних перепон.
Усиновлення в умовах війни є глибоким моральним жестом, який має значення як для дитини, так і всього суспільства. У той час як країна бореться з ворогом, окремі родини борються за право дитини мати дім, любов і стабільність.
Кожен випадок усиновлення є долею конкретної дитини, яка знову відчуває тепло родинного кола. Водночас це й велика відповідальність для дорослих, котрі беруть на себе турботу про виховання, соціалізацію та розвиток дитини в непростий період. У перспективі такі рішення впливають на відновлення соціальної тканини країни, адже вирощені в любові та стабільності діти зможуть стати громадянами, які в майбутньому творитимуть нову Україну.
