Діалог з підсвідомістю: психіатр Владислав Синяговський пояснює, як змінені стани допомагають долати травму

Свідомість людини ніколи не перебуває у статичному стані, адже вона постійно реагує на зовнішні подразники та внутрішні переживання. Від простих щоденних ритуалів, які ми сприймаємо як буденні – чашка кави, що допомагає прокинутися, чи перегляд серіалу перед сном, який знімає напруження, – до більш складних практик, що дозволяють на певний час змінити сприйняття реальності, усі ці процеси формують своєрідну карту змінюваних станів нашої психіки. Людина завжди прагнула впливати на себе: іноді це пошук легкого стимулу, іноді – потреба у відволіканні від болю, а іноді – бажання доторкнутися до глибинних шарів власного «я». Однак важливою стає не сама потреба змінювати свій стан, а ті засоби, які для цього обираються, адже одні з них ведуть до залежності й втрати контролю, тоді як інші можуть стати ресурсом для зцілення і відновлення.

Про природу змінених станів свідомості, про небезпечні звички, якими люди намагаються підмінити глибинні практики самопізнання, та науково обґрунтовані методи, що застосовуються у психотерапії, розмірковує лікар-психіатр, психотерапевт і військовий психолог Владислав Синяговський. У своїй позиції він наголошує, що змінені стани не варто розглядати як щось екзотичне чи патологічне, оскільки вони є невід’ємною частиною людської природи. Його аналіз показує, що сучасна психотерапія повертає цьому явищу гідність, роблячи його інструментом не втечі від реальності, а усвідомленого шляху до інтеграції власного досвіду, подолання травми та відновлення внутрішньої цілісності.

Владислав Синяговський вважає, що проблема полягає в тому, що далеко не всі способи ведуть до гармонії. Якщо у людини немає безпечних і глибоких методів змінювати свій стан, вона підсвідомо обирає короткі й поверхневі варіанти – алкоголь, нікотин, енергетики, вейпи чи смартфонну залежність. Це спроби відрегулювати внутрішній стан за допомогою зовнішніх подразників, які насправді позбавляють контролю, а не повертають його. Змінений стан свідомості не слід сприймати як щось екзотичне чи патологічне, адже це базова людська потреба, яка при правильному підході може мати наукове і терапевтичне обґрунтування.

Лікар підкреслює, що сучасна психотерапія відновлює гідність самого поняття «змінений стан свідомості», пропонуючи низку методів, визнаних безпечними і підтверджених науковими дослідженнями. До таких методів належать флоатейшн-рест (сенсорна депривація у сольовій капсулі), майндфулнес-медитація, ребьофінг, холотропне дихання, гіпноз, нейрофідбек з біологічно-зворотним зв’язком, нейровізуалізаційні технології на кшталт EEG-helmet, а також психоделічно-асистована терапія.

Синяговський наголошує, що кожен з цих методів створює умови для тимчасового виходу за межі звичного «я», зниження надмірної активності Его і торкання до глибших пластів психіки, де зберігаються травматичні переживання, почуття провини чи сорому, а також втрачені сенси. Саме там, у несвідомому, відкривається простір для терапевтичної роботи.

Особливої уваги лікар приділяє кетаміну як фармакологічному інструменту, який уже добре вивчений і вважається одним із найбезпечніших у терапевтичних дозах. Він зазначає, що у низьких дозах кетамін викликає дисоціативний стан, в якому пацієнт має можливість знову пережити травматичні спогади без руйнівного емоційного навантаження. Це створює терапевтичне «вікно», коли травма сприймається не як суб’єктивний тягар, а як об’єктивізований досвід, який можна переосмислити.

Лікар наголошує, що така експозиція – повторне проживання травми у контрольованому стані – є одним з основних методів психотерапії. Тимчасово створюється відстань між свідомістю і болючим досвідом, і завдяки цій відстані пацієнт може подивитися на свою історію ніби збоку, відокремити травматичні події від власної ідентичності та поступово інтегрувати новий досвід. У таких випадках використовуються техніки репрограмування та рефреймінгу, коли подія розглядається у нових символічних формах: наприклад, травматичний спогад «проєктується» на уявний екран, і людина має змогу відсторонено його переглянути. У кожному спогаді є також позитивні моменти, які можуть стати вирішальними для формування нового бачення себе і своєї історії.

Владислав Синяговський наголошує, що робота з кетамін-асистованою психотерапією не обмежується самим препаратом, а поєднує його дію із супроводом психотерапевта. У клініці, де він працює, цей метод застосовується як міст між тілом і свідомістю. Пацієнт під керівництвом лікаря входить у діалог із власною підсвідомістю, що стає не втечею від болю, а усвідомленим зануренням у власні переживання з метою інтеграції.

Разом з тим Синяговський звертає увагу, що змінений стан свідомості може досягатися і без фармакологічних засобів. Він підкреслює силу слова, пояснюючи, що техніки чистої мови та метафоричного моделювання дозволяють пацієнтові самостійно досліджувати власні образи, символи й метафори без втручання чи інтерпретацій з боку терапевта. Одне влучне формулювання, почуте у стані відкритої свідомості, здатне зняти багаторічну напругу й розкрити внутрішні ресурси. Така робота є також формою подорожі у змінений стан – без препаратів, але з глибоким ефектом для психіки.

Психотерапевт підсумовує, що зараз ми знаходимося на порозі нового етапу розвитку психотерапії, коли змінені стани свідомості перестають асоціюватися з небезпекою чи втечею від реальності й починають розглядатися як шлях до самозцілення, усвідомленості та відновлення. Він вважає, що для ветеранів,  людей з посттравматичним стресовим розладом, тих, хто пережив втрати або глибоку депресію, такі стани можуть стати мостом між травмою і новим життям.

За його словами, психотерапія майбутнього повинна поєднувати науку, фармакологію і людське співчуття, щоб зробити шлях пацієнта безпечним, гідним і свідомим:

«Ми переконані, що майбутнє психотерапії – у поєднанні науки, фармакології й людського співчуття. Щирого, теплого і дієвого».